Вщерть заповнена зала Музею етнографії та художнього промислу 14 червня 2017 року ще раз засвідчила – глибинна думка й особливий творчий світ відомого поета, громадського діяча, шістдесятника, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, заступника директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки Ігоря Калинця надихають, окрилюють і залишаються важливими орієнтирами для багатьох.
П’ятикнижжя, до якого увійшли видання «Про декого і дещо»(публіцистика), «Молімось зорям дальнім» (повість), «Знане і незнане про Антонича» (матеріали до біографії), «Колесо фортуни» (інтерв’ю за 30 років), «Листи до Дзвінки з ув’язнення» (з листів 1973–1978 років), опубліковані впродовж 2016–17 років у видавництві «Сполом». Разом із попередніми виданнями поезії й творів для дітей вони входять до десятитомника, який уже взимку доповниться останнім томом, куди увійдуть переклади Єжи Герасимовича.
– Ця презентація, без сумніву, є знаковою подією в літературно-мистецькому житті Львова. Адже це нагода познайомитися з Калинцем-прозаїком, публіцистом, дослідником, упорядником багатої спадщини Ірини Калинець. Видані книги – своєрідні документи епохи новітньої історії України, багата джерельна база для майбутніх дослідників, істориків, журналістів, літературознавців, політологів. Для читачів – захоплива мандрівка стежками Богдана-Ігоря Антонича, сторінками недавніх, але вже призабутих подій становлення нашої держави, для педагогів – уроки виховання й освіти через листи до донечки, – наголосила на початку заходу його модерато, лауреат премії Ірини Калинець, директор МІОК Ірина Ключковська.
Привітати поета прийшло чимало його друзів, знайомих, поціновувачів його творчості.
– Ігор Калинець – це явище творчо-екзистенційне, яке переросло в громадянський формат та вибудувалося в парадигмі нашого національного мислення, духу. Пригадую, тридцять років тому в цій залі відбувалося Шевченківське свято, і пан Ігор вперше після звільнення з’явився в цьому середовищі. Це був сигнал, що до Львова повертається велика потуга, що стане провідною в нашому інтелектуальному бутті. І так дійсно сталося. Він разом зі своїми колегами-шістдесятниками артикулював завдання, які стояли перед Україною в час політичних трансформацій. Пан Ігор взорував нам і надалі веде шляхом високих критеріїв і в поведінці, і в мисленні. Ці книги цінні передовсім тим, що вони є питомими складовими його цілісного мистецького світогляду, – проаналізував знаковість постаті Ігоря Калинця мистецтвознавець, проректор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців.
«Книги про декого і про дещо»
– Сам автор говорить про те, що до нього приходили різні музи. Перша муза – Пробуджена, яка надихнула на поезію до арештів. Друга муза – Невольнича, завдяки якій з’явилися твори в час арешту і на засланні. Третя муза – Мовчання, із якою мусили змиритися і прийняти її. І нарешті прийшла четверта – Громадянська. Всі вони дарували йому свободу бути вільним у часи нашого спільного концтабору, в часи заслання і арешту, й зараз – перед нашим світом; а нам – дивовижний світ поезії Калинця. Недаремно говорять, що ми живемо в епоху поезії Калинця, – наголосила Ірина Ключковська.
Більше про книгу розповів професор, член НТШ, член-кореспонденту НАН України Микола Ільницький. Він, зокрема, зазначив, що в ній Ігор Калинець постає в різних іпостасях. Найперше, як борець за легалізацію УГКЦ, для чого він зробив дуже багато. А також той, хто відкриває світ своїх соратників-дисидентів. Ще Ігор Калинець постає в іпостасі поета, літературного критика й літературознавця.
«Молімось зорям дальнім»
Ця вишукана поетична повість була написана в слідчому ізоляторі в 1973 році. Одним із перших читачів цієї книги був Іван Світличний. Він написав, що Ігор Калинець – син країни колядок, для якого відступництво дорівнювало б самогубству.
– Це справедлива і об’ємна характеристика постаті Калинця в орбіті українства. Він ціле життя бореться, щоб ми не були плиткими, а глибокими Це проза, як органічне продовження його потреби пошуку чогось справжнього, нефальшивого. Сам автор називає її повістиною. Він скромний і самокритичний до цього визначального для української літератури твору, – зауважив фольклорист, проректор Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослав Гарасим:
«Знане і незнане про Антонича»
– Нашому інституту пощастило, бо ми бачили процес творчості, пошуку й народження цієї книги. Я би це назвала одержимістю. Бо в час праці над книгою в пана Ігоря не було інших думок, окрім пошуків. Цю працю він присвятив своїй онучці Ганнусі Мамчур та всій молодій порослі.
Науковий співробітник відділу українського літератури Інституту народознавства ім. І. Крип’якевича Данило Ільницький, який є співавтором цієї книги, говорив про Ігоря Калинця не лише, як про свого улюбленого поета, людину з цікавим почуттям гумору, як про того, хто зробив великий вклад в історію України другої половини ХХ століття, а передовсім як про людину рівноваги, справжнього соборника.
– На мою думку, пан Ігор є живим втіленням Антонича. Сьогодні, він як і Антонич посилає нам мессидж про те, що мистецтво має бути закорінене в архетипній свідомості Україні, а з іншого боку воно повинне бути модерне. Калинець заново відкрив для нашої літератури Богдана-Ігоря Антонича. Одним із найголовніших досягнень власне і є ця книга, де він зернятко за зернятком зібрав фактологічні, біографічні дані про поета. Дуже символічно, що вважаючи себе учнем Антонича, Калинець робить багато для його популяризації, формуючи фундамент для подальших досліджень. Окрім усього, Ігор Калинець уміє всім ділитися з іншими. Так він ділить право інших теж належати до Антоничівської спільноти.
«Колесо фортуни»
В передмові до книги Ігор Калинець зазначає, що його часто просять написати біографію. «Та ці інтерв’ю – це найкраща моя біографія».
– Читати цю книгу – насолода від викладу, стилю, щирості. Це розмови на різні теми, з різними людьми. Вони дають можливість побачити Ігоря Калинця цілісно, як письменника, мислителя, громадянина, митця. Перше інтерв’ю датоване 1988 роком, а останнє в цій книзі 2016 роком. Ми дізнаємося про родину, про навчання в школі, університетське життя, знайомство із середовищем, відданим Україні, про нескорене бажання творити, про страшний і складний період табірного життя, про товариство людей, які невтомно допомагали, про повернення й інтенсивну громадську роботу. Пан Ігор в цих інтерв’ю багато говорить і про свою еволюцію, коли переступив через страх і відчув, що його український дух сильніший за систему. Наприкінці 60-х років у Києві була мода на «калинцювання» – читати поезію Калинця. Щиро сподіваюся, що серед львівської молоді «калинцювання» теж стане популярне, – наголосив у своєму виступі-рецензії декан філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка Святослав Пилипчук.
«Листи до Дзвенислави з ув’язнення»
Це найтепліша, емоційно найглибша книга. Як зазначила Ірина Ключковська, вона відкриває нам іншого Калинця – ніжного, зворушливого, доброго тата, мудрого учителя і, без сумніву, ерудита. Ця книга зараз може бути адресована педагогам, як чудовий підручник із педагогіки, а також для усіх батьків і дідусів.
– У цій книзі є також і листівки із репродукціями картин відомих світових художників – Новаківського, Пікассо, Дега, Шагала. Мурашка, Далі, Ван Гога та інших. А на звороті Ігор Калинець писав свої доні поезію до цих зображень. Там є напучування для малої Дзвінки, якими шляхами має йти, чого повинна навчитися, що побачити в музеях, як дійти до української і світової літератури. Я б сказала, що це коротка енциклопедія з мистецтва. Її важливо і корисно почитати всім, – сказала Ірина Михайлівна.
Непростими спогадами про цей час поділилася донька Дзвенислава Мамчур-Калинець:
– Мені, мабуть, буде найважче говорити, бо це погляд не збоку, а зсередини. Різні почуття наповнюють мою душу. Пригадую і той густий липкий туман страху, що огорнув львівську громаду, моменти, коли ми були дуже самотні. Та в нашому житті були щирі друзі – товариш тата Роман Харкавий, покійні Стефа Шпичка, Стефа Шабатура та інші. Я завжди відчувала, що батьки, хоч далеко, та беруть участь у моєму вихованні. Звичайно, це було складно, бо через відстань можна передати напучування, але дуже важко передати любов. Лише коли прийшла листівка з дівчинкою, яка танцює на линві і дуже щемливий вірш, я зрозуміла ті страшні переживання батьків, які лишили мене зовсім малою. Та з іншого боку мене переповнює радість, що це опубліковане. Я багато років говорила проте, що з цього вийде прекрасний поетично-мистецький альбом. Маю мрію, щоб частини цієї книги увійшли в шкільну літературу.
На завершення зустрічі поета привітали його чисельні друзі, зокрема відомий філософ, письменник, поет Андрій Содомора.
