Пам’ять повинна єднати і пробуджувати, — про це говорили 5 серпня у Львівській політехніці під час Міжнародної акції «Читання імен. Сандармох». Саме в цей день, 5 серпня 1937 року, за наказом НКВД вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи» — розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі. Великий терор за 1937-1938 рік знищив понад 6 тисяч людей 60 національностей, із них 677 — українців.
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою із ініціативи директорки Ірини Ключковської доєднався до міжнародної акції і в стінах нашого університету провів захід пам’яті. 77 імен вбитих українців (серед них — Лесь Курбас, Микола Куліш, Марко Вороний, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття) зачитали громадські діячі та вчені, серед яких Шевченківський лауреат, політв’язень, дисидент, поет Ігор Калинець, історик та вчений Іван Сварник, науковиця, громадська діячка, просвітянка, близька родичка розстріляних у Сандармосі Тетяна Крушельницька, а також заслужена артистка України, волонтерка Оксана Муха.Така ж акція проходила в багатьох містах світу — Владивостоці, Гельсінкі, Вашингтоні, Празі, Берліні, Софії, Москві, Києві...
До акції доєднався також ректор Львівської політехніки професор Юрій Бобало. У своєму виступі він наголосив:
— Ми не можемо забути ці події, не маємо права стерти з пам’яті роки, коли нищили Україну. І це продовжується й сьогодні: ми бачимо, як Росія робить усе, щоб не допустити Україну в Європейську спільноту, щоб викликати невдоволення серед українського народу. І ми повинні пам’ятати ці події, які відбувалися в 20-30-х роках минулого століття. Могили українських патріотів розкидані по всій Росії. Ми повинні робити все для того, щоб більше таке не повторилося!
Ірина Ключковська, розповідаючи про цю жахливу дату зазначила, що 5 серпня 2005 року в Сандармосі встановили хрест пам’яті загилим соловецького етапу.
— Сьогоднішня акція — акція пам’яті і солідарності з тими, хто відкрив для нас трагедію Сандармоху, зокрема із науковцем, дослідником, членом Карельського меморіалу Юрієм Дмитрієвим, який сьогодні засуджений і перебуває в російські в’язниці. Акція солідарності з тими, хто в Росії виходить на одиночні пікети. Це акція солідарності з нашими воїнами, нашими політв’язнями і моряками. Це акція — засторога для всіх нас. Адже 1937 рік у Росії не завершився, він триває — наші політв’язні є свідченням цього. Це пересторога для всього українського суспільства: будьмо пильні, ми загрожені — 1937 рік переступає кордон Української держави. Досі гинуть наші люди. У 2014 році вперше українська делегація не приїхала у Сандармох. Тому святий обов’язок кожного з нас, щоб нас не стерли, щоб не витерли нашу пам’ять, — проводити такі акції, — підкреслила Ірина Михайлівна.
Доцентка кафедри загальної фізики Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Львівської політехніки, просвітянка, правнучка розстріляного у Сандармосі міністра УНР Антіна Крушельницького (там вбили і обох його синів-вчителів, публіцистів — Богдана і Остапа) Тетяна Крушельницька поділилася спогадами від побаченого на місцях, де винищували цвіт нашої нації:
— Я двічі була на Соловках, тричі в Сандармосі. Вперше саме в 1997 році, коли відкрили поховання соловецьких в’язнів. Це вже був жовтень, в лісі, який виріс на місцях поховань, вже лежав сніг — він виразно окреслив ями, розміром приблизно 3 на 3 метри, у яких поховали десятки страчений. Це був безкрайній ліс. Нараховують до 9 тисяч похованих. Та важко сказати, скільки їх там. У кожного з нас було враження, що цвинтар — безмежний, що кількість жертв совєцького режиму — незліченна, — наголосила Тетяна Доріанівна.
Найперше на місці страт і поховань встановили пам’ятник із написом: «Люди, не убивайте друг друга». А потім представники різних національностей ставили свої пам’ятники.
— У той перший рік відвідин цього страшного урочища не можна забути пам’ятного знака, який, сподіваюся, залишився й досі, — дубовий хрест, виготовлений у Києві, який привіз Євген Сверстюк і заніс у глибину лісу на своїх плечах. Я бачила цей хрест і в 2005 році, і в 2009 році. Мені здавалося в той час, коли був відкритий цей славний пам’ятник «Убієнним синам України», що кожен українець повинен приїхати туди і відчути силу цього місця, силу, яка спрямована саме на те, щоб у людині або закріпилася навіки пам’ять, або збудила її. Адже наш народ дуже слабо пам’ятає своє минуле, — додала Тетяна Крушельницька.
Заслужена артистка України Оксана Муха додала:
— Боляче усвідомлювати, що повторюється історія, що більшість не пам’ятає, скільки було віддано сили, щоб ми були тими, ким ми є. Дуже боляче, що за те, що ти просто хочеш бути собою, тебе розстрілюють. Єднаймося і будімо свідомість тих, кому байдуже. Пам’ятаймо!
Завершився захід поминальною панахидою, яку відслужив студентський капелан Ігор Хомічак.
