Молода науковиця кафедри будівельного виробництва обрала, на перший погляд, не такий уже й популярний напрям — технології будівельного виробництва та конструкцій. Однак, на її думку, це цікаво й перспективно. Згодом, уже працюючи на бетонному заводі «Бетонікс», вона зацікавилася наукою й захистила дисертацію доктора філософії, дослідивши «Бетони з підвищеними експлуатаційними властивостями на основі заповнювачів рециклінгу бетону». З цією темою було пов’язане її наукове стажування в Словаччині, у місті Трнаві, на фірмі Beton Racio, де дослідниця долучалася до розробок рецептури бетону, вивчала подрібнення та використання його складників, а також ознайомилася з європейським досвідом застосування переробленого заповнювача, який найчастіше входить до складу дорожнього полотна та низькомарочних бетонів, хоча вже є дослідження щодо його використання й у високомарочних бетонах. Усе це Оксана Рихліцька продемонструвала у своїй дисертації.
— За кордоном такі бетони інтенсивно використовують з 2010 року. Але досліджувати їх у лабораторних умовах там почали значно раніше, у 70–80-х роках минулого століття. Натомість в Україні лабораторних напрацювань уже є чимало, а впроваджувати такі матеріали в будівництво лише починають. Скажімо, після моїх досліджень і рекомендацій матеріалами з домішками бетону на основі рециклінгу заливали перекриття у Львові. Однак насправді ще ніхто серйозно не взявся за те, щоб активно застосовувати такі матеріали.
— Чому ви вибрали саме цю тему для дослідження?
— Насправді спочатку я вирішила досліджувати високоміцні бетони, але після двох років навчання в аспірантурі змінила тему. В Україні почалася війна — і ми разом з моєю науковою керівницею Тетяною Кропивницькою дійшли думки, що актуальніше буде дослідити рециклінг бетонів, який згодом можна буде використовувати для відбудови зруйнованих будинків та інфраструктурних споруд, адже часто бетонні або залізобетонні конструкції такі знищені, що не підлягають відновленню чи ремонту. Залишати їх просто так — не вихід, вони займають багато місця. А от почати переробляти те все для дальшого застосування буде доречно.
— У чому полягає метод, який ви вивчали? Яка його актуальність?
— У моєму дослідженні йдеться про використання відходів бетону, його рециклінгу, або вторинного заповнювача. Також ця тема щораз актуальніша у виробництві нового бетону. Такий підхід має економічні, екологічні та логістичні переваги. Його екологічні плюси полягають у зменшенні обсягу будівельного сміття, що потребує утилізації або вивезення. Також ідеться про зниження навантаження на полігони та навколишнє середовище. І найосновніше — менше споживання природних ресурсів: щебеню, гравію та піску. Повторне використання відповідних матеріалів під час війни допомагає уникнути екологічної катастрофи. Якщо говорити про економічну вигоду, то такий метод суттєво, на 30–60 відсотків, здешевлює виробництво бетону, як порівняти з природними матеріалами. Також знижені витрати на транспортування та утилізацію уламків, і є шанс створювати місцеві переробні підприємства. Важливо, що переробляти ці матеріали можна відразу на місці, де зруйнована будівля.
Отже, перероблення бетону змінить частину заповнювачів, що дасть змогу пришвидшити будівництво та зробити його доступнішим. Усе це сприятиме розвитку нових технологій і стандартів, оскільки використання рециклінгового бетону стимулює інновації у будівельних галузях. Цей метод також сприятиме енергозбереженню, адже видобування і транспортування природного каменю потребує значних енергетичних затрат у парі з логістичними. Ця технологія відповідає європейським стандартам сталого будівництва і сприятиме міжнародному фінансуванню відбудови України.
Праця зі студентами стимулює вдосконалювати себе фахово
— А чим загалом зумовлене ваше рішення вступити до аспірантури, вже маючи перспективну роботу?
— Ще перед написанням магістерської дипломної я почала працювати. Минуло трохи часу — і якось я відчула, що стою на місці, не розвиваюся, що мені ніби чогось бракує. Практики вже мала багато, але потребувала чогось нового, якоїсь науки. І навіть відчула професійне вигорання. Тож постало питання: що робити далі? Ну працювати, звісно, треба, але тоді я вирішила: щоб якось себе мотивувати, піду в аспірантуру. Проте я не відразу вирішила вступати. Хотіла до цього визріти. І тут мені дуже посприяв завідувач кафедри Мирослав Саницький. Знаючи про мої наміри, він щороку телефонував, коли починався набір, і запитував, чи я вже готова. Але ця готовність прийшла через п’ять років після завершення навчання.
— Розкажіть трохи про цей період.
— В аспірантурі я навчалася за заочною формою. Мені так було дуже комфортно, адже більшість досліджень я могла виконувати в себе на роботі, позаяк на підприємстві є добра лабораторія. Ну а серйозніші дослідження, що потребували кращого обладнання, якого не було на бетонному заводі, виконувала в лабораторії свого інституту, куди приходила після роботи.
— Як викладач-практик ви виграєте в роботі зі студентами? І які переваги маєте як фахівець, що практикує науку?
— Скажу зі свого досвіду, що в роботі зі студентами теорія без практики нічого не варта, адже, щоб викладач міг добре пояснити, як що працює, він мусить знати, як саме це відбувається. Так само практика на виробництві програє без теоретичних знань. У моїй сфері таке поєднання важливе й тому, що постійно мушу розвиватись і як викладач, і як фахівець підприємства.
Чому все-таки бетони?
Ще навчаючись у восьмому класі, Оксана Рихліцька вирішила, що вступатиме на будівництво. Про цю спеціальність знала від мами й старшої сестри, які закінчили будівельний факультет. Правда, вони обрали міське будівництво та господарство, а Оксана вирішила йти на технології будівельного виробництва та конструкцій.
— У нас вдома навіть виникала дискусія з цього приводу: батьки хотіли, щоб я пішла на міське будівництво та господарство, але я твердо сказала, що вступатиму на іншу спеціальність. Хотіла сама реалізуватися, довести батькам, що в тій сфері зможу себе проявити, що мені не потрібна допомога. І так воно поступово в мене розвинулося. На бакалаврат я вступила на загальне будівництво, а на третьому курсі обрала спеціалізацію, пов’язану з технологіями. Це був вдалий вибір. Я успішно знайшла себе в роботі технолога на сучасному перспективному підприємстві, а також далі вивчаю будівельні технології як науковець, де щоразу стараюся пізнати для себе щось нове.
— Знайти роботу за фахом не було складно?
— Бетонне виробництво на Львівщині доволі поширене. У нашому місті та області на сьогодні працює понад 35 бетонних заводів. І вони щораз більше розширюються. Насправді, якщо так подумати, це тепер дуже прибутково. Спеціалістів у цій сфері мало, тому добрих фахівців на бетонних підприємствах чекають з розкритими обіймами. Тим часом вступники чи вже навіть студенти, які опановують будівельні спеціальності, думають: о, де я буду йти на бетонний завод і в тому болоті працювати?
— Що ви їм на це кажете?
— Пропоную прийти й подивитися, як працює сучасне бетонне підприємство. Бо можна говорити багато, але ніщо так не переконає, як побачити й почути самому. Я готова організовувати такі екскурсії школярам, щоб вони, закінчуючи школу, знали, що не лише програмування перспективне. Викладачі нашої кафедри будівельного виробництва часто просять мене організувати екскурсію для студентів, щоб вони бачили, як усе реально відбувається, а не обмежувалися лише теоретичними знаннями про технології виробництва бетону.
— Які знання потрібні, щоб стати добрим фахівцем з будівництва?
— Особисто мені було дуже легко влитися в роботу, адже практичні й лабораторні заняття в нашому інституті базуються на тій роботі, яка потрібна в реальній сфері. Тому якщо вчитися, ходити на пари, все виконувати, не пропускати лабораторних робіт, то адаптуватися до роботи й зрозуміти, що маєш робити на своєму місці, відсотків на 50 буде легше, ніж тим, хто не дуже сумлінно ставився до навчання. А решта 50 відсотків залежить від самої людини. Якщо говоримо про роботу технолога, то важливо стежити за нормативними документами, які періодично змінюються, читати фахові статті, досліджувати, вивчати, спілкуватися з колегами, обмінюючись досвідом і набутими знаннями.
