Ось і завершився фестиваль студентської творчості «Весна Політехніки». Яким він був? Одним словом це не описати, тому поговоримо трішки докладніше…
Спочатку про фестиваль загалом і коротко: він був крутим, це точно. Організаторам хочеться щиро потиснути руку за докладені грандіозні зусилля. Мене не було на фестивалях попередніх років, але гадаю, що об’єднати інститути парами – дуже добра ідея. І тут мова навіть не про поліпшення стосунків між інститутами та дружню атмосферу, а про загальну тривалість дійства. Адже навіть 8 виступів, візитки та гала-концерт – це вже багато часу та зусиль, а що вже казати про потенційні 16 виступів... Тому стратегія організаторів вдала на всі 100%.
За більш ніж місяць пересічний студент міг потрапити на 10 окремих різнотематичних заходів. Аналіз кожного окремого виступу є у попередніх випусках «Аудиторії», тож пропоную перейти безпосередньо до концерту.
Хоч і не вирізнявся якоюсь надекспериментальністю, але поділ на три частини глядачів привабив. Кожна з них була варіацією на тему «Як робили такі заходи у…», та вміщувала перероблені версії найкращих фрагментів виступів команд фестивалю.
Перша третина відображала часи зародження фестивалю – 70-ті роки минулого століття. На мій погляд, вона найкраще передала дух часу. Ведучі у консервативних костюмах віршами запрошували учасників на сцену. І це було геніально в усіх аспектах! По-перше, всі номери на цьому етапі були на псевдоетнічну тематику, що у поєднанні з абсолютною відсутністю спеціального освітлення мовби вводила глядача в атмосферу кінця СРСР. По-друге, всі глядачі просто вмирали зі сміху, коли ведучі зачитували вірші – гострота іронії над тогочасним стилем була неперевершеною. Вона ще й полягала в тому, що у багатьох саме таким чином відбувалися заходи у школах, де вони вчилися. Окремо треба виділити ведучу Оксану Халіф. Вона не тільки продемонструвала неймовірний талант, але й задемонструвала приклад дружби та співпраці між Політехнікою та ЛНУ ім. Франка.
Другий етап був присвячений 90-м і 00-м, але тут атмосфера відчувалася не настільки добре. Але я б не записував це у страшні хиби. Річ у тім, що просто не було виступів, пов’язаних із тематикою 90-х років. Ведучими, що їх запросили для цього виступу, стали два «ветерани» «Весни», Олександр Лопушанський та Вадим Струк. Насправді головним інструментом передачі зміни часу стало світло – з кожним етапом додавалося все більше різноманітних прожекторів та збільшувався кольоровий спектр.
Остання частина була найкоротшою, адже показувала гала-концерт у його сучасному вигляді. Попри свій невеликий розмір, вона була найдрайвовішою з усіх. Саме тоді знову зазвучав, – не побоюсь цього слова, – гімн цьогорічного фестивалю: реп-композиція від команди ІСТР+ІАПО. Тієї ж миті на сцені звідусіль замерехтіли яскраві лампи.
Після кожної з частин був момент нагородження учасників фестивалю. Він не тільки окреслював найважливіші номінації, але й відповідав на головне питання фестивалю: «Яка команда стане його переможцем?».
Для вручення найбільшого кубку запросили ректора Політехніки, професора Юрія Бобала. Чи не вперше ректор не тільки відвідав гала-концерт фестивалю студентської творчості, але й оголосив переможця. Ним передбачувано стала команда ІХХТ+ІКТА (де-факто ІХХТ+ІКТА+ІСТР+ІАПО) з виступом «Де шкатулка?». Мої вітання!
На цій радісній ноті й завершилася «Весна Політехніки». Тепер поговоримо трохи про її огріхи. Але спробуймо керуватися правилом «критикуєш – пропонуй». Насправді єдиною проблемою всього фестивалю став час. Не було жодного разу, коли шоу починалося б вчасно. Якщо вже є така велика проблема з прокрастинацією, то варто спробувати вказувати початок на годину пізніше. У самому ж гала-концерті був ще один недолік, пов’язаний теж з часом. Йдеться про тривалість усього дійства. Гадаю, було б доречним зробити антракт між частинами.
А загалом цьогорічна «Весна Політехніки» справді зуміла приємно вразити. «Аудиторія» вітає організаторів і учасників та бажає їм і надалі успішно розвивати свої таланти.
