На Чемпіонаті світу з веслування на байдарках і каное серед юніорів та молоді до 23 років у румунському місті Пітешті одну з бронзових медалей Україні приніс заплив байдарки-четвірки. У ній був другокурсник ІСТР Юрій Зуб.
– Торік я виграв перший чемпіонат України й поїхав змагатися на чемпіонат Європи. Виявилося, що був добре підготовлений, тож здобув бронзу. На чемпіонаті світу посів четверте місце на олімпійській дистанції 200 м у байдарці-одиничці. Цьогоріч на такій же дистанції виграв і Кубок України, та відбір на чемпіонат Європи програв. Зате скомпонувався зі ще трьома сильними хлопцями й переміг на чемпіонаті України. На чемпіонаті Європи ми з ними відразу потрапили до фіналу, однак, пливучи другими-третіми, за три секунди до фінішу перевернулися. На чемпіонаті світу потрапили у фінал через півфінал і не розраховували на медалі. Всі домовилися, що попрацюємо максимально і спробуємо дійти до кінця. Намагалися не відставати від лідерів-німців. Мені спочатку здавалося, що пливемо восьмі, проте виявилося, що ні – другі. На останніх метрах угорці, для яких веслування – національний вид спорту, випередили нас. Часові розриви між човнами були мінімальні – ми виграли в екіпажу збірної Росії 22 тисячних секунди. Взагалі, останні десятиліття український човен юніорів не потрапляв до призерів.
– Як вдалося зібрати команду, що працювала б злагоджено й успішно?
– Ми знали один одного ще зі спортивних зборів і мали два місяці на підготовку, узгодження дій між собою. Комбінували учасників човна, визначали, хто додаватиме йому стійкості, хто сильніший. Допомагали нам у цьому власні тренери й тренер збірної України.
– Яку роль Ви відігравали?
– Перший весляр, який на носі човна, задає ритм, другий – з ним синхронізується, останній (а це якраз був я) має дбати про те, щоби човен не хитало, і максимально вкладатись у змагальний процес від старту до останніх метрів. Хоч важко, ти вже не можеш, але мусиш дійти до фінішу.
– То Вам було найважче?
– Ні, важко було всім, бо це командний човен. Просто останній весляр – силовий і мусить допомогти човну розігнатися, а зусилля у першій половині дистанції другу її половину робить для нього важчою. Хоча на чемпіонаті світу все було так, «як книжка пише»: рівномірність швидкості, а незадовго до фінішу – максимальний темп, максимальне вкладання сил.
– Ви цим видом спорту займаєтеся віддавна?
– Уперше сів у човен 2012 року. Сподобалося, та професійно став займатися в училищі фізичної культури. Поїздки на збори й тренування дали мені рівень області й України. За два роки навчання в ЛДУФК досяг рівня ще вищого. Останній рік, коли я вже в Політехніці, результативний, допомагає мені і в навчанні, й екіпіровкою Оксана Залізко.
– Де тренуєтеся?
– Восени тренувався в Обухові. Взимку – у Туреччині на каналі біля моря. Потім – знову в Обухові. До чемпіонату світу готувався на Львівщині у Добротворі – побутові умови там могли би бути ліпші, та спортивні – цілком пристойні. Між зборами готувався на озері в Наварії. На Львівщині з човнами проблематично. Суперники – на човнах нового покоління, які ліпше розганяються, сидять у воді, тримають хід, а я – на старому, 2011 року. Тепер мені позичили човен збірної України – він і для тренувань, і для змагань. Якби човен був новий, то результати були б ліпші. Міськрада обіцяє його вже два роки. Торік весла купив за гроші власні й тренера. На чемпіонаті світу одна фірма запропонувала попробувати їхнє весло, з умовою, що якщо воно мені сподобається, виступаю у фіналі, то вони мені його подарують. Так і сталося.
– Які Ваші спортивні особливості, унікальні якості?
– Велика фізична сила завдяки довготривалій підготовці у залі. Єдине, що вона вибухова, бракує силової витривалості. Непоганою є і швидкість. Підтягнути треба ще здатність втримувати її до фінішу. Працюватиму над помилками і розвиватиму ті добрі якості, що є.
– Що попереду?
– Із жовтня, після відпочинку – втягування у тренувальний процес. Наступний рік, оскільки перейду з юніорів у молодь, може бути важкий щодо адаптації. Мені здається, у кожного спортсмена є мрія поїхати на Олімпійські ігри. 2020 року вони відбуватимуться у Токіо. Гадаю, мені ще зарано брати в них участь. А ось у наступних іграх, які будуть 2024 року в Парижі, – реально, можна до них готуватися. Про результати не думаю, бо сама поїздка – це вже великий досвід. Наразі хочу наступного року добре виступити на чемпіонатах і Європи, і світу. Найближчі роки буду розвиватися і сподіваюся, що кожна перемога стимулюватиме мене до перемоги нової.
