Андрій Яців, заступник директора Міжнародного інституту освіти, культури і зв’язків із діаспорою Львівської політехніки:
«Працювати системно й послідовно на всіх рівнях»
Передовсім, поширювати правду про Голодомор маємо системно і послідовно. Сьогодні в інформаційному просторі неймовірно швидко змінюються тенденції і якщо ми хочемо, щоб світ дізнався правду, маємо бути актуальні. Для цього передовсім важливо стежити за тим, які медіа та інформаційні майданчики є популярні сьогодні і співпрацювати з ними, реалізовувати просвітницькі кампанії, інформаційні проекти. Також, на мою думку, слід залучати до цих проектів відомих, авторитетних у суспільстві людей, лідерів у різних ділянках, які зможуть донести важливі факти про Голодомор до своєї аудиторії та зуміють переконати цю аудиторію, що це справді важливо.
Коли йдеться про злочин проти людства рівня геноциду, яким, поза сумнівом був Голодомор, це перестає бути проблемою лише одного народу, а є викликом для всього людства. Тож світова громадськість зобов’язана такий злочин визнати і засудити. Саме тому ми не маємо тримати цю правду лише в собі, а й мусимо поширювати її у світі. Цьому нам слід повчитися в української діаспори, яка протягом десятиліть досягла дуже багато в інформуванні світової громадськості про Голодомор. Йдеться не лише про потужні меморіальні заходи, маніфестації, молебні в десятках країн світу, які організовує Світовий конґрес українців та інші українські діаспорні структури, а й про новаторські проекти, на зразок автобуса-музею Голодомору, який мандрує Канадою і розповідає учням канадських шкіл про цей страшний злочин, мультимедійні виставки про цю страшну трагедію, художні фільми за участі голлівудських акторів.
Для мене чи не найпотужнішою всесвітньою акцією є «Свічка пам’яті», яка додає дуже сильну емоційну складову і відчуття особистої дотичності до вшанування жертв Голодомору. Внаслідок цих заходів, які можна узагальнити гаслом «Україна пам’ятає – світ визнає», 18 країн світу вже визнали Голодомор геноцидом українського народу.
Цьогоріч МІОК реалізує проект «Цитати діячів української діаспори про Голодомор». Це короткі, але сильні меседжі з широкою географією, які дають нам розуміння, що, не зважаючи на те, коли, де і ким були українські емігранти, вони зберегли пам’ять про жертв Голодомору, і, досягнувши тих чи тих професійних висот, відчули потребу розповісти світові про трагедію свого народу. Саме тому ми також зобов’язані це робити.
Іван Хома, доцент кафедри історії України та етнокомунікації Львівської політехніки:
«Не припиняти говорити про цю трагедію»
Щоб популяризувати правду про геноцид українців через Голодомор треба писати постійно, факти, імена, свідчення… А щоб зацікавити тих, хто ще не знає про це, Україна має виступати ініціатором різних гуманітарних акцій для країн у світі, де бракує їжі. І в тій допомозі маємо позиціонуватись, як нація, що знає, що таке голод і смерть від нього. І в усіх діях маємо говорити, що організатор цього – Росія.
Денис Вертелецький, третьокурсник Інституту гуманітарних і соціальних наук Львівської політехніки:
«Можливостей нині – безліч. Було б бажання»
Нині проблем із поширеннями інформації нема. Було б бажання. Сьогодні інтернет, соціальні мережі – це можливості поширювати відеоролики, статті, короткі інфографіки. На мою думку, це універсальний спосіб. Також варто організовувати форуми, конференції на теми, присвячені вивченню Голодомору, щоб науковці пояснювали про цю трагедію людям. І, переконаний, ті, хто почує про це, продовжать пошук інформації. Але замало лише раз на рік згадувати цю трагедію. Варто використовувати різні способи донесення інформації. Наприклад, є багато гуртків, дитячих таборів – там теж варто організовувати тематичні вечори. Це матиме подвійний ефект, бо діти самі розповідатимуть про почуте батькам. Варто також і в школах, університетах створювати музеї, куточки пам’яті, присвячені цій трагедії.
Надія Любомудрова, заступник голови Товариства «Просвіта» Львівської політехніки, доцент кафедри менеджменту персоналу та адміністрування Інституту економіки і менеджменту:
«Кожна людина має пропустити це через своє серце»
Це треба робити негайно і на всіх рівнях. Державні інституції мають докладати максимум зусиль, щоб у міжнародному середовищі ця тема звучала. Держава мусить доносити правду: це був геноцид! А на рівні нашого суспільства варто обов’язково в усіх освітніх структурах запровадити традицію вшанування жертв Голодомору. Бо далеко не всі школи, не всі університети доєднуються до загальнодержавних акцій. Також у всіх підручниках історії має звучати тема винищення української нації голодом. Варто було б, щоб і викладачі з різних дисциплін відчували своєю місією доносити правду до студентів, присвятивши, бодай 10 хвилин, щоб згадати цю – чи ненайбільшу в світі трагедію.
У Львівській політехніці це робимо давно завдяки Товариству «Просвіта». Колись заступником голови Товариства була директор МІОК Ірина Ключковська і саме вона вперше в нашому університеті організувала заходи вшанування – із фотографіями, спогадами. Це вразило всіх, бо до того ніхто схожого ще не робив. Нині, наче є достатньо інформації, але все одно лідери думки повинні про це говорити, зокрема через соцмережі. Що більше цієї інформації буде поширюватися, то більше читатимуть і знатимуть. Це той випадок, коли кількість перейде в якість. Треба шукати різні способи, щоб достукатися до кожної людини.
Є думка, що не варто стільки говорити про трагедії, поширювати моторошні фото тих зморених людей. Але ми мусимо виходити зі зони комфорту, щоб усвідомити, яким жахітливим було нищення нашого народу. Щороку, принаймні в ці листопадові дні, ми мусимо віддати шану невинно убієнним. Щоб це ніколи більше не повторилося. Наша нація склала надто величезну жертву, тож мовчати про це не можна! А тим, хто не хоче знати цієї правди, треба розповідати на близьких їм прикладах, щоб поставили себе на місце тих людей – пограбованих і приречених на голодну смерть, тих батьків, діти яких помирали від голоду. Фактами, спогадами переконувати, що це страшний злочин. Адже то було не лише фізичне винищення людей, а й великий психологічний шок, моральне і духовне вихолощення. Тому кожна людина має пропустити це через своє серце, енергетично засіявши простір цією інформацією. Щоб на генетичному рівні кожного покоління була пам’ять – нас нищили, але ми вистояли. Цього року проголошено дуже добре гасло: «Ми пам’ятаємо! Ми сильні!». Це додає сили для зростання нації.
