Михайло Романишин, випускник Інституту математики та фундаментальних наук:
«Новий рік – на сцені, Різдво – вдома»
Новий рік для мене не є якимось особливим чи знаковим, це радше старт для здійснення своїх задумів та мрій. Я звик зустрічати його поза домом, а саме на сцені: постійно – нове місто, нові люди, шум та гамір. Виступи щоразу різні і залежать від задуму організаторів, але подібність їх у тому, що несуть радість і драйв. 2018-й зустрів у Харкові разом зі своїм гуртом ROCKOKO. Це наш звичайний новорічний виступ у ресторані, де ми були частиною новорічної програми. А ось Різдво, на відміну від Нового року – одне з найбільших свят, яке щороку зустрічаю у вузькому родинному колі, бо тільки так, спільно з найдорожчими людьми, можна відчути неповторну інтимну атмосферу. Тож Різдво святкував, за традицією, вдома, у Львові. Загалом, період новорічно-різдвяних свят – це казкова історія, яку переживаєш по-новому знову і знову. Цього року, мабуть, бракувало тільки снігу.
Ірина Гринишин, магістранка Інституту гуманітарних та соціальних наук:
«Свята – для того, щоб відпочити, повірити в казку»
Новий рік я провела з друзями. Ми поїхали в село, де разом зустріли свято в колі найближчих. Враження прекрасні. За добу встигла відпочити від телефону й інтернету, набралася сил.
Різдво – це традиційно родинне свято, тому була вдома, потім із сім’єю їздили до родичів. Удома завжди багато роботи, особливо перед святами, тому сумувати не було часу.
У ці дні намагалася не думати про сесію. Свята є для того, щоб відпочивати, знову повірити в казку. Дуже поталанило, що нам іспити внесли в розклад не одразу після Різдва, тому мала трохи часу на підготовку.
Анастасія Монастирна, магістрантка Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології:
«У Новий рік відчувала і радість, і страх»
Я – з Луганська. У Львові живу вже четвертий рік, але цьогоріч уперше відзначала тут зимові свята. Дуже багато народу… Це мене завжди лякає, а на свята – особливо. Потрохи звикаю до цього. У цей Новий рік в мене виникало два почуття: радості і страху. Салюти… Вони мене лякали. Їх, здається, заборонили, але вони всюди гупали. Я не знала, куди сховатися. Раніше для мене це було святом, а тепер викликає лише страх.
У моїй родині різдвяних традицій, як таких, немає. Загалом, усе як у всіх на Донбасі, хіба що кутю готує тільки тато. У Святвечір на столі також 12 страв, але більшість із них – м’ясні. Вертепів у нас немає, лише маленькі діти колядують. Цього року вечерю я готувала самотужки – не 12 страв, звичайно, але старалася всього потрохи.
Микола Кархут, студент другого курсу Інституту економіки та менеджменту:
«І навчанню довелося вділити трохи часу»
Новий рік – свято тепер більше родинне, тож зустрів його разом із батьками в Старому Самборі, звідки родом. Потім із друзями пішли на центральну площу до ялинки. Зайве говорити, що святкова атмосфера налаштовувала на відповідний настрій. Різдво також спершу відсвяткував із родиною. З колишніми однокласниками, з якими зустрічаємося вкрай рідко (кожен навчається в якомусь виші і живе не вдома), ми вволю наколядувалися, поспілкувалися, адже тепер нас об’єднують лише святкові дні. Та кожен пам’ятав про неминучу сесію, тож і навчанню довелося вділити трохи часу. Власне, я регулярно ходив на лекції, вчив заданий матеріал, тож перші два іспити склав на відмінно.
Ольга Шмакова, випускниця Інституту гуманітарних і соціальних наук:
«Дарували різдвяний настрій»
Я майже не святкувала з родиною. Бо в час усіх свят вже кілька років поспіль разом зі своїми колегами з Народного театру-студії «Хочу» ходимо з колядою та вертепом. Виступаємо в центрі міста, на запрошення в різних ресторанах. Також «водимо козу» на свято Василя, на Водохрещу.
Стараємося, щоб наші виступи були цікаві і показували багатогранність і колорит Різдвяних свят. Підбираємо давні коляди, вишукуємо старі записи, додаємо ще власної творчості в мелодіях і вони звучать чудово – зі збереженням автентики і водночас сучасно.
Новий рік також був досить цікавий. Хоча більшість друзів були ведучими на корпоративах, тож святкувати починали меншою компанією, а вже під ранок нас ставало щораз більше.
