– Ця пов’язка хороша чим? Її дуже легко використовувати. Просто берете, розпаковуєте з плівочки, накладаєте на рану і готово. Вона чудово підходить для опіків і несерйозних ран. І все. Можна ще також зафіксувати бинтом, – пояснює Соломія Капаціла, студентка IV курсу Інституту хімії та хімічних технологій Львівської політехніки (спеціальність «Хімічні технології харчових добавок та косметичних засобів»).
Ось такі гідрогелеві лікувальні пов’язки виготовляють у стінах Національного університету «Львівська політехніка». Створюють їх на основі природних полімерів, зокрема альгінату натрію, що одержують із водоростей. І це суттєво виділяє вироби з-поміж аналогів. Адже більшість фірм, які випускають сучасні пов’язки, виробляють їх із синтетичних матеріалів.
– Бувають випадки подразнень, алергій, екзем від таких пов’язок, якщо вони якось вибиваються з технології. А от виготовлені пов’язки на природній сировині, на альгінаті, пектині, желатині, вони такі лагідні до тіла, – каже Володимир Самарик, доктор хімічних наук, доцент кафедри органічної хімії Університету.
Весь процес виробництва таких пов’язок відбувається так.
– Я контролюю саму сировину. Сировину, яку змішують, щоби вона не розшаровувалася, була однорідною і правильне було змішування. Коли вона розшаровується, можуть бути всілякі дефекти на пов’язках. І тому це треба контролювати, – наголошує Олег Помилуйко, студент ІІІ курсу Національного університету «Львівська політехніка» (спеціальність «Хімічні технології харчових добавок та косметичних засобів»).
Далі ж відбувається реакційне змішування цих компонентів.
– Рідко використовують такі процеси у промисловості, бо дуже тонко треба виловити всі співвідношення, всі часові рамки. Але, слава Богу, що ми співпрацювали не тільки з хіміками, а й із нашими механіками, тими, що працюють з металом. Ми дуже швидко змогли налаштувати цю установку, – зазначає Сергій Варваренко, професор кафедри органічної хімії Львівської політехніки.
Опісля вже готовий гель відливають і формують у лист.
– Далі гель по транспортеру рухається, гріється і дозріває. Після того, як він дозріває на транспортері, частину обрізають, переносять на піддон, тацю і відповідно далі досушують, – розповідає Дмитро Остапів, доктор сільськогосподарських наук.
До речі, усю цю установку розробили механіки Львівської політехніки. Активно долучилися до роботи і студенти-хіміки. Працюють над виготовленням пов’язок понад 10 молодих політехніків.
– На цьому етапі вже готові пов’язки, які були вирізані, вони ж пластинами, сортують за розміром, за товщиною. Відповідно, щоб потім правильно розфасувати під різні потреби. Якщо є якийсь дефект під час вирізання самої пластини, її можна трошки підкоригувати, – пояснює Іван Король, студент IV курсу Національного університету «Львівська політехніка» (спеціальність «Комп’ютерна хімічна інженерія»).
Після того посортовані пов’язки піддають обробці під ультрафіолетом.
– Пів години стерилізується з одного боку. Потім заходимо, перевертаємо їх швиденько. І ще також пів години з іншого боку вони дезінфікуються, – каже Роман Матіїшин, студент IV курсу Університету (спеціальність «Хімічні технології харчових добавок та косметичних засобів»).
Далі ж розпочинають пакування.
– У плівочку, попередньо також простерилізовану, упаковуємо, беремо пакетик, також простерилізований зсередини, і запихаємо пов’язочку. Далі пакетик підписуємо, залежно від того, яка це партія. Сьогодні партія 37. І запаюємо пакетик. Пакетик запаяний, – розповідає Роман Матіїшин.
Та і це ще не все. Готові пакетики ще 5 разів піддають тіндалізації, щоб остаточно вбити всі мікроорганізми. І лише тоді пов’язки передають у медзаклади й на передову.
До слова, певні типи ран вони загоюють навіть без додаткових препаратів. Зокрема, найкраще себе проявили як протиопікові. А також ці гідрогелеві пов’язки застосовують як післяопераційні і для пришвидшення загоювання рваних ран. Тому за необхідності їх насичують додатковими медичними препаратами.
– Поки що в більшості випадків бактерицидами, щоб вони були антисептичними. А є варіанти, коли можемо наситити лікувальними препаратами, знеболювальними препаратами, – пояснює Володимир Самарик, доктор хімічних наук, доцент кафедри органічної хімії Національного університету «Львівська політехніка».
Наразі тут щодня вироблять орієнтовно 500 таких пов’язок. Вдалося це зробити завдяки активній підтримці волонтерів, які неабияк допомагають науковцям із перших днів війни. Зокрема, вони передали необхідні матеріали і компоненти, а також обладнання.
Оскільки усе це волонтери надали задарма, то і пов’язки політехніки віддають безкоштовно.