Софія Сушельницька — студентка другого курсу Інституту математики та фундаментальних наук Національного університету «Львівська політехніка», де навчається за освітньою програмою «Фінансовий інжиніринг». Вона виросла у Львові, поруч із Політехнікою, і з дитинства активно займалася бойовими мистецтвами. Паралельно відвідувала й інші гуртки, зокрема малювання, програмування та фотомоделювання. У спорт Софія прийшла завдяки своїм батькам, які самі займалися карате й вирішили записати в секцію і її разом з молодшою сестрою.
— Займалася дуже-дуже довго. Інколи з перервами, інколи змінювала трішки спорт, але загалом тренувалася 13 років, — розповідає вона.
Але серйозна травма поставила крапку в її спортивних планах.
— У мене вже досить давно були проблеми з колінами. Але оскільки я хотіла чогось досягти в спорті, старалася лікуватись і паралельно тренувалася. Минулого літа сталося так, що я сильно впала і вдарилася колінами. Попри біль, я далі тренувалась, а пізніше з’ясувалося, що в мене роздроблений меніск. На жаль, я не можу повернутись у спорт, мені просто здоров’я не дозволяє, — каже Софія.
Проте за роки тренувань і спортивної дисципліни дівчина вже звикла до активного життя, тож не могла всидіти на місці й триматись осторонь. Коли почалося повномасштабне вторгнення, їй було лише 14 років. У перші ж дні Софія опинилася серед волонтерів у Франківській районній адміністрації Львова, де панував повний хаос.
— Ми зайшли, а там — повно народу. Так сталося, що людей привозили з вокзалу переважно у Франківський район, бо він був найближчий, або в Залізничний. Уже звідси їх розподіляли, видавали довідку ВПО, відправляли за кордон або селили десь у Львові. Я одразу підійшла до першої дівчинки, яку зустріла, й запитала, чи можу чимось допомогти, — згадує Софія.
Вона активно долучилася до роботи, хоча була наймолодшою серед волонтерів.
— Ніхто навіть не здогадувався, що мені лише чотирнадцять. Усі думали, що я старша, бо забули перевірити мій паспорт. Коли я брала на себе координаційну роботу, мене слухали хлопці на вісім років старші, навіть не підозрюючи, що перед ними чотирнадцятирічна дівчинка, — усміхається Софія.
Активна волонтерська діяльність тривала до кінця березня, хоча дівчина залишалася там до кінця червня. Волонтери допомагали людям виїжджати за кордон, шукали житло та морально підтримували в такий важкий для всіх час.
Наразі Софія не волонтерить постійно, проте долучається за потреби до навчально-польових зборів у Центрі національно-патріотичного виховання, що відбуваються двічі на рік — восени та навесні. Військовою справою дівчина зацікавилася ще в школі, де разом із кількома друзями приєдналася до занять у Центрі при 36-й школі. Там вони вчилися збирати й розбирати зброю, проходили тактичні та медичні тренування.
— Я не розуміла, чому хлопцям показують зброю, а нам — ні. Тому ми підняли невеликий бунт і пішли на заняття разом із ними, — згадує Софія.
Згодом вона стала брати участь у навчально-польових зборах як організаторка та командирка взводу. Такий захід триває три дні й дві ночі. Дітей навчають мінно-вибухової справи (пошук і розпізнавання мін), військової тактики, надання медичної допомоги тощо. І все це в ігровій та змагальній формі.
— У нас було сто дітей, всі у формі, повні енергії. Було чотири взводи, командири, відділення — ціла структура. І мене поставили командувати взводом. Хоча більшість учасників були хлопці, в останній момент призначили саме мене, — розповідає дівчина.
Такі збори Софія вважає надзвичайно важливими — не лише як патріотичний вишкіл, а й як практичну підготовку. Адже вкрай мало школярів цим цікавиться, попри те, що тема насправді дуже актуальна.
— Здобуті знання — це справжні практичні навички, які можуть врятувати життя, — впевнена студентка.
Крім того, вона пройшла курси домедичної допомоги рівня СLS — бійця-рятувальника. Це тижневі курси, після яких треба було скласти іспит і мати підтвердження свого медичного рівня.
— Мені дуже важливо вміти забезпечити безпеку собі та близьким. Якщо станеться ситуація, де потрібна медична допомога, а я не зможу її надати, я буду себе картати. Тому я хочу знати більше, — пояснює Софія.
В університеті вона також бере активну участь у студентському житті. Вже на першому курсі дівчина стала виконувати обов’язки голови профбюро інституту. Попри чималі труднощі, саме їй вдалося залучити багато студентів до «Весни Політехніки. У майбутньому вона планує стати вже головою профбюро і впевнена, що їй це вдасться, адже вже знає, що це таке.
Паралельно Софія працює Sales-менеджером у компанії, а також виконує креслення для підприємства. Робота не пов’язана зі спеціальністю, але дає новий досвід.
— Насправді мені було непросто все поєднувати: дві роботи, навчання, профком і полігони — усе це даавалося дуже важко. Часто не висиплялася. Але мені подобається відчувати, що я живу, що не просто сиджу на місці, — ділиться студентка.
Її діяльність важлива не лише для неї, а й для суспільства. Вона показує приклад того, як у молодому віці можна брати на себе відповідальність і бути корисною для інших. Волонтерство, вишкіл, організація студентських подій — усе це створює середовище, де формується свідома й активна молодь. Під час війни це має особливе значення, адже кожен, хто має практичні знання й готовий допомагати, зміцнює національну свідомість і нашу державу.
