Арсен Сторожинський — студент 4-го курсу спеціальності «Прикладна математика», навчається за освітньою програмою «Фінансовий інжиніринг» у Львівській політехніці. Він очолює профбюро Інституту прикладної математики та фундаментальних наук, є старостою групи, музикантом в університетському оркестрі, організатором кіберспортивних змагань та учасником міжнародної програми обміну Erasmus+, завдяки якій мав можливість навчатися в Італії. У цьому інтерв’ю Арсен розповів про свій досвід, виклики та мрії.
— Арсене, чому ти обрав саме Львівську політехніку та прикладну математику?
— Львівська політехніка — це сильний технічний університет з великими можливостями. Тут можна розвиватися не лише в навчанні, а й поза ним. А прикладна математика цікава тим, що її можна поєднати з ІТ. Це і візуалізація, і аналітика, і безліч різноманітних цікавих завдань. Ми вивчаємо різні мови програмування: C++, Python, C# тощо. Фінансовий інжиніринг дає змогу поєднати математику з фінансами, що також доволі захопливо.
— Як ти потрапив у студентське самоврядування?
— Наприкінці першого курсу я почав організовувати кіберспортивні змагання. Це була моя ініціатива, і треба було якось її втілити. Тож я підійшов до тодішньої голови профбюро Насті Данилець і сказав, що хочу організувати такий захід від інституту. Вона відповіла, що це крута ідея. Коли я організував змагання, вони вийшли дуже-дуже класними, багато людей прийшло. І Настя вирішила запросити мене в команду профбюро. Так я й потрапив до студентського самоврядування, де помаленьку розвивався і став головою. Як це сталося? Настя Данилець подала мою кандидатуру, всі інші підтримали, і я, звісно, був не проти.
— А що тебе мотивувало?
— Що мене мотивувало? Ну, насправді це результат моєї роботи та відгуки людей. Тобто я організував якесь змагання чи турнір, і люди кажуть, що такого раніше не було, що все пройшло дуже класно. І справді, коли багато людей приходить на такі заходи, це великий показник. Це моя мотивація робити студентське життя трошки яскравішим.
— Що робить профбюро?
— Ми відповідаємо за захист прав та інтересів студентів, створюємо й розвиваємо спільноту політехніків. Також вирішуємо соціальні та матеріальні питання і сприяємо в оформленні матеріальної допомоги. Водночас профком — це і про студентське життя. Ми стараємося, щоб студентам було цікаво й комфортно в університеті. Зараз вводимо нові відділи: SMM-відділ, туристичний і проєктний відділи, фандрайзинг, HR-відділ та інформаційне забезпечення, тож набираємо нових студентів і навчаємо їх.
— А що робиш саме ти?
— Наразі я також входжу до проєктного відділу, є заступником його голови. Ми організовуємо різноманітні заходи: культурні, освітні, спортивні — футбол, баскетбол, шахи. У нас дуже багато таких змагань на інститутському рівні. Крім того, я відповідаю за кіберспортивні змагання із CS2 і Dota 2. Вони дуже популярні серед студентів, завжди збирають багато учасників. Усі турніри благодійні: частина коштів іде на організацію, а частина — на призовий фонд чи допомогу армії. Деякі етапи змагань проходять онлайн, а фінальні ми проводимо офлайн у комп’ютерних клубах. Також організовуємо Тиждень першокурсника та багато чого іншого. Загалом робимо студентське життя веселішим, щоб було цікаво. «Розрулюємо», допомагаємо вирішувати всі студентські питання.
— Які труднощі виникають у роботі профбюро?
— Найважче — щороку набирати нову команду. Старші студенти випускаються, і треба залучати першокурсників. А вони часто бояться таких активностей, хочуть просто вчитися й не брати участі в чомусь додатковому. Тому ми стараємося показати їм, що це цікаво й корисно.
— Ти також допомагаєш першокурсникам адаптуватися. Як саме?
— Ми проводимо для них зустрічі: спершу з викладачами, а потім зі старшими студентами. Розповідаємо, що все не так страшно, що ми допоможемо. Перший курс — це для багатьох страшно: йдеться не тільки про університет, а й про нове місто, знайомства. Тож ми робимо все, щоб допомогти. Пояснюємо, як готуватися до сесії. Це щось на кшталт тьюторства. Протягом року організовуємо для них зустрічі, виїзди чи спільні події, щоб вони швидше влилися в колектив. Цього року я створив чат із ними, відповідаю на їхні запитання, особисто знайомлюся — мені це подобається. Коли я був в Італії за програмою Erasmus+, то мої першокурсники приїздили до мене, провідували, привезли чимало подарунків, а ті, хто не міг приїхати, телефонували щотижня, питали, коли я вже буду у Львові, скучили.
— Я знаю, що ти музикант. Як музика з’явилася у твоєму житті?
— У сім років я пішов до музичної школи, вчився там шість років по класу труби і закінчив її успішно з похвальним листом. Брав участь у різноманітних конкурсах, грав в оркестрі. Коли вступив до Політехніки, то, попри те, що три роки не грав, одразу приєднався до оркестру. Ми виступаємо на багатьох подіях — для ректора та прем’єр-міністра, на фестинах, різних святах тощо. Репетиції відбуваються двічі на тиждень, і навіть коли я дуже втомлений, то все одно йду — музика забирає негативну енергію.
— Як ти все встигаєш? До своєї поїздки до Італії ти навчався, працював логістом, був головою профбюро, займався музикою…
— Справді, буває непросто, але допомагає планування часу. Так, втома є, але я бачу результат, і це дає мені мотивацію працювати ще більше. Для мене важливо поєднувати навчання з активністю поза ним. І я дуже боюся щось пропустити в цьому житті, чогось не встигнути.
— Які плани маєш на майбутнє?
— Зараз головний фокус — це диплом. Далі планую вступати до магістратури Львівської політехніки на прикладну математику. Хочу розвиватись у сфері аналітики й фінансів. Паралельно проходжу курси з data-аналітики, комунікації та soft skills. Мрію далі розвиватись як особистість і фахівець, а також допомагати студентам, щоб їхні роки в університеті були цікавими.
