Волонтерами не народжуються – ними стають за покликом своєї душі. У цьому впевнена випускниця Львівської політехніки Ірина Войтович. Від початку повномасштабного вторгнення рф дівчина долучилася до волонтерської діяльності в рідному інституті. Докладніше про роботу випускниці на фронті добрих справ – у нашому інтерв’ю.
– Що спонукало вас вступити саме до Львівської політехніки?
– Я хотіла вивчати маркетинг і далі провадити активну громадську діяльність. Інститут економіки і менеджменту зі своїм тодішнім профбюро мені сподобався найбільше. Я зрозуміла, що тут зможу не лише навчатися, а й творити.
– Які моменти студентського життя запам’яталися найбільше?
– Мене важко назвати типовою студенткою. Я мало часу перебувала зі своєю групою, натомість більше спілкувалась із колегами з профбюро. Вже на другому курсі стала головою профбюро. Тож для мене було важливе дозвілля всіх студентів інституту, а не тільки моє.
– Чи не важко поєднувати роботу і волонтерство? Над якими проєктами працюєте нині?
– Моя бабуся завжди мене навчала, що крім основного завдання можна одночасно виконувати суміжні. Саме так минуло моє студентство, так триває й досі. Я не можу просто «існувати» на роботі. Справи, які зазвичай виконую, мають бути «викликом» і постійно потребувати від мене якихось рішень. Імовірно, якби я працювала лише над одним проєктом, то занадто швидко довела б його до «ідеалу» й покинула б із думкою, що зробила все, що від мене залежить. Так і з волонтерством тепер. Це просто ще один проєкт, який потребує швидких та ефективних рішень. А з цим я даю собі раду найкраще.
– Ви є PR-менеджеркою в Kormotech LLC, директоркою Lviv City Stand Up та репортеркою «Каналу Горобина» на YouTube. Як вам вдалося реалізувати себе в таких популярних проєктах?
– На початку літа я покинула роботу в Kormotech LLC. Наразі про свій вибір не шкодую. Довкола дуже багато проєктів, які чекали мого вільного часу. Тепер можу сфокусуватися на них. На мою думку, важливе навіть не так саме натхнення. Якщо маєш мету або ж знаєш, чого саме хочеш досягнути завдяки тому чи іншому проєкту, то треба систематично присвячувати свій час роботі над цим без жодного докору.
– Чому волонтерство важливе сьогодні?
– Людьми завжди керує страх. І це нормально. Просто треба мати трохи сміливості, щоб це визнати. Сьогодні всі бояться за своє життя. І я не виняток. Я хочу, щоб моє завтра настало. Тому саме тепер, під час війни, готова робити все, що можу. Треба плести сітки? Плетемо! Треба зібрати гроші? Зберемо! Треба піднести настрій захисникам і захисницям? Поїдемо, виступимо.
– Як ви вважаєте, що варто зробити для популяризації волонтерства в нашій країні?
– На мою думку, спершу потрібно перестати ділити людей на тих, хто волонтерить, і тих, хто ні. Якщо людина працює і сплачує податки – подякуймо їй і за це. Бо ми ніколи не знаємо, що в людини коїться в житті й чим вона зараз переймається.
– Що ви найперше зробите, коли настане довгоочікувана перемога?
– Я реалістка. Перемога не настане скоро. Нас чекає довгий шлях боротьби. Не знаю, які цінності сповідуватиму і що стане важливим для мене в майбутньому, але вірю, що перемогу здобудемо.
