Ян Антоній Богуцький (Jan Antoni Bogucki) – відомий інженер-будівельник, теоретик і проєктант металевих та залізобетонних конструкцій. Народився 13 березня 1870 року в Тернополі. У 1887–1892 роках навчався у Львові на інженерному факультеті Львівської політехніки (у той час – Вищої технічної школи). У 1892–1895 роках після завершення навчання працював асистентом на кафедрі архітектури та інженером в Крайовому управлінні Галичини. Впродовж наступних років Ян Богуцький обіймав посаду професора Львівської художньо-промислової школи.
З 1893 року входив до складу Польського товариства політехнічного у Львові – головної організації, що об’єднувала спеціалістів технічних галузей з усієї Галичини. У 1902 році відбулася ювілейна виставка цього товариства, на якій отримав нагороду зокрема і Ян Богуцький за плани і розрахунки металевих конструкцій і залізобетонних фундаментів.
З 1900 року продовжив роботу у Львівській політехніці (в той час – Політехнічній школі). Спочатку обіймав посаду доцента кафедри технічного рисунка. В 1905 році отримав звання доктор технічних наук. З 1906 року – надзвичайний професор, а з 1910 року – звичайний професор кафедри будівельної статики і металевого будівництва інженерного факультету. У 1908–1912 роках – декан факультету цивільного будівництва. Викладав курси з металевого будівництва, дерев’яних інженерних конструкцій, будівельної статики, технічного рисунку та інші. Проживав на вул. Набєляка (нині вул. Котляревського) у будинку №67, побудованому в стилі неокласицизму фірмою Івана Левинського у 1912 році. У віці 67 років вийшов на пенсію, але продовжив свою наукову діяльність.
З приходом радянської влади до Львова був запрошений на посаду професора Львівського політехнічного інституту (1939–1945). А після закінчення Другої світової війни переїхав до Вроцлава, де працював професором кафедри будівельної статики у Вроцлавській політехніці з 1945 року і до останніх днів свого життя. Помер 1948 року і похований у Вроцлаві.
Як інженер-будівничий Ян Богуцький спроєктував триярусне книгосховище бібліотеки Львівського університету в 1901–1903 роках (виготовлене з металевих конструкцій на фабриці Пьотровича і Шумана) та цехи нового трамвайного депо на Підзамчі у 1907 році (нині це трамвайне депо №2 на вул. Промисловій). Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття з’являються нові будівельні матеріали, а в архітектурі того часу набуває популярності естетика відкритих металевих конструкцій, яку реалізовував і Богуцький. Йому також належав проєкт фундаментів та металевих конструкцій будівлі Художньо-промислового музею у Львові (1898–1900) і проєкт металевих конструкції куполів храму святих апостолів Петра і Павла в Сокалі (1909). У 1902–1903 роках виконав експертизу монтажу металевих ферм дебаркадера над пероном Головного залізничного вокзалу у Львові, відкритого 1904 року.
Але найбільш відомою роботою Яна Богуцького став проєкт стрічкових залізобетонних фундаментів Львівської опери, тому про нього детальніше. У 1892 році закінчувався термін дії привілею, згідно з яким вистави львівського театру відбувалися у будівлі театру графа Скарбека. Через це місто залишалося без власного театрального приміщення. Міська влада наполягала на будівництві театру саме на площі Голуховських, але надзвичайно складні геологічні умови і багнисті ґрунти у руслі р. Полтви становили велику проблему для закладання фундаментів будівлі. На визначення оптимального за надійністю і вартістю варіанту пішли роки геологічних досліджень, випробувань, обговорень і суперечок. У 1897 році було остаточно затверджене рішення про будівництво театру на стрічкових залізобетонних фундаментах, які закладали на однаковій глибині 5,5 м під усією спорудою для забезпечення рівномірного навантаження на ґрунт. Роботи з укладання фундаменту під наглядом Богуцького тривали з 21 серпня до середини жовтня 1897 року і було використано 2544 м3 бетону. Попри детальні розрахунки і попередні випробування, різнорідність ґрунтів все ж таки призвела до нерівномірних осідань, а отже й додаткових матеріальних витрат, ще в процесі будівництва театру. Свою доповідь про виконані роботи на зборах Політехнічного товариства Ян Богуцький підсумував наступними словами: «Зараз, коли творіння (тобто театр) росте на наших очах, нам не залишається нічого іншого, як щиро побажати йому, щоб на цій основі воно витримало якнайдовші роки!»
