Відродження «Просвіти»: фрагменти спогадів, що увійшли до мемуарного видання «Товариство, яке змінило Політехніку»

Христина Бурштинська, Товариство «Просвіта» Львівської політехніки
фото з архіву

Відродження «Просвіти»

Через два роки після Чорнобиля, 13 червня 1988 р., після партзаборони зібратися в клубі будівельників, у Львові біля пам’ятника І. Франкові відбувся стихійний протестний мітинг, на якому було проголошено створення Товариства рідної мови, яке ставило за мету захист української культури, а особливо мови. Вів зібрання випускник Політехніки, інженер Ігор Мельник, який славно прислужився розвиткові української культури. Власне він запропонував обрати головою Товариства відомого в Україні письменника Романа Іваничука.

Менш, ніж за рік, 1989 року вже було створено Всеукраїнське Товариство української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), яке об’єднало у своїх лавах численні гуртки та організації з метою відродити й утвердити українську мову в Україні. Першим головою Всеукраїнського Товариства став Дмитро Павличко, за два роки – Павло Мовчан. До Товариства входили відомі письменники, науковці та освітяни. Авторитет ТУМ визначав вплив на ключові рішення з питань національно-політичного характеру. Завдяки позиції Товариства 1989 року ухвалено Закон про мови в Українській РСР, за яким на утвердження української мови відводилося 10 років і який слугував основою для її утвердження у різних галузях життєдіяльності України.

Навіть у суціль зросійщеному Донбасі було створено Донецьке обласне Товариство ім. Т. Шевченка. Осередки виникли в університеті, обласній філармонії, Спілці письменників, на ряді шахт. Воно діяло у жорсткому протистоянні зі силами компартійної номенклатури і проросійськими організаціями. На жаль, Українська держава, яку згодом очолили сили, далекі від національних позицій, не підтримала цих осередків українськості і не сприяла їхньому розвиткові.

Передусім діяльність Товариства було спрямовано на обрання національно свідомих політиків до Верховної Ради Союзу, а згодом до Верховної Ради України, що дало можливість проголосити 1991 року, після серпневого путчу, незалежність України. Львів недаремно назвали П’ємонтом національного відродження. Адже із 150 тисяч членів ТУМ, які налічувала організація наприкінці 1989 року, 90 тисяч було зі Львівщини.

У Львівському ордена Леніна політехнічному інституті ім. Ленінського комсомолу (таку назву мав тоді Національний університет «Львівська політехніка») Товариство української мови заснували 14 грудня 1988 року. Історія його створення є не такою вже простою, адже партком інституту ідеї створення ТУМ не тільки не схвалював, але й був категорично проти.

У перші роки діяльності Товариства, крім організаційних заходів, пов’язаних із утворенням осередків на факультетах і в інших підрозділах Політехніки, основною діяльністю стала участь у виборах, зокрема в агітаційних заходах за прогресивних кандидатів до Рад різних рівнів та участь у виборчих структурах – від голів і членів виборчих комісій до спостерігачів за дотриманням вимог законодавства. Особливо гостра боротьба розгорнулася в площині: кандидат від Комуністичної партії чи Руху? Державні структури мали добре напрацьовані схеми: видача бюлетенів за кілька членів родини в одні руки, вкидання у скриньку для голосування бюлетенів за кандидата-комуніста.

Наші просвітяни Х. Соболь, В. Яремко, Л. Гриценко, О. Козій, Г. Захарчин та інші, які працювали у виборчих комісіях, чи були спостерігачами у східних регіонах, розповідали цілі історії про підступність провладних структур і порушення, які траплялися на виборах, навіть на стадії передачі результатів із окружних комісій до Центральної виборчої комісії.

Ще довгі роки комуністична фракція домінувала у Верховній Раді і голосування з різних питань відбувалося не на користь національно-патріотичних сил, які були в опозиції. Не можу не згадати тут мудрих слів першого демократично обраного ректора Львівської політехніки Юрія Рудавського.

Рік 1992-й чи 1993-й.Юрій Кирилович тоді мешкав на Глибокій. Ми йшли вулицею Миру (тепер С. Бандери), говорили про якісь поточні справи. Раптом він задумався і сказав: «Жодна епоха не минає безслідно. Трансформація її у щось інше потребує тривалого часу».

І якщо в Росії комуністична ідеологія досить легко трансформувалася в імперську, бо такою вона по своїй суті була, то в Україні значна її частина створила промосковську п’яту колону. Тим не менше, власне Товариство української мови ім. Т. Шевченка і Народний рух, який спочатку називався «за перебудову», стали тими масовими організаціями, які мали значний вплив на національну свідомість мас і на владні структури. На жаль, як це траплялося в українській історії не раз, Рух перекавальцювали і свої, і чужі, не без допомоги й засланих провокаторів.

За словами теперішнього голови «Просвіти» Я. Пітка, керівники національно-визвольного руху були більше правозахисниками, ніж націоналістами, озброєними теоретичними засадами розбудови партій і боротьби з таким потужним ворогом і його ідеологічними інституціями, як Московська імперія.
 

Далі буде