Власний бізнес — це завжди ризик, постійна робота над собою та готовність до викликів. Наш сьогоднішній гість — Петро Макогін, випускник Інституту економіки і менеджменту Національного університету «Львівська політехніка», який здобув освіту за спеціальністю «фінанси і кредит» та пройшов шлях від студента-учасника міжнародної програми обміну до власника мережі кав’ярень La Cafe у Львові. Ми поспілкувалися з Петром про те, як навчання та досвід роботи у США вплинули на його професійний шлях, з якими труднощами довелося зіткнутись і що мотивує його розвивати власну справу.
— Як довго ти вже в бізнесі і чи вплинув університет на твоє життя?
— У травні 2025-го виповниться рівно вісім років з моменту заснування мережі кав’ярень La Cafe. Університет, безперечно, вплинув на моє життя. Зараз це не завжди відчутно, але певні знання ще знадобляться, а знайомства можуть відіграти хорошу роль у майбутньому. Узагалі університет — це завжди крутий досвід.
— Відомо, що бізнес потребує багато часу та енергії. Чи залишається в тебе час на відпочинок і особисте життя?
— На початку, звісно, це забирає багато часу та енергії, я б навіть сказав — дуже багато. Але якщо робиш те, що справді подобається (як у моєму випадку), то це, навпаки, заряджає. Тут питання лише в тому, скільки часу ти готовий присвятити цій справі. Якщо правильно делегувати обов’язки, налагодити процеси й не витрачати часу на зайве, то його, навпаки, стає більше.
— Як ти даєш раду з труднощами? Були моменти, коли хотілося все кинути? Що тебе мотивувало рухатися вперед?
— Головне — бути послідовним і розуміти, куди ти рухаєшся. Труднощі завжди були й будуть, у бізнесі це природний процес: ти програєш, ти виграєш — без цього ніяк. Бізнесу без труднощів не буває, і до цього треба бути готовим.
Були моменти, коли хотілося все кинути, надто під час вигорання, коли щось не вдається. Наприклад, два-три місяці — з грудня по лютий — сніг, мороз, людей немає, все дуже погано. Починаєш нервуватися, особливо коли ти тільки на старті, сам працюєш, нічого не заробляєш, і це виснажує. Але головне — знати, навіщо ти це робиш і куди рухаєшся. З часом усе стає на свої місця.
Мене мотивувало бажання побудувати бізнес, і я досі цього прагну, адже моя компанія ще не така велика, щоб думати про пенсію. Навпаки, хочеться створити щось справді круте, щоб люди захоплювалися, розповідали про це. Саме це й мотивує — бути частиною чогось великого.
— Також ти навчався за програмою обміну в США. Розкажи, як це було: що найбільше вразило і які навички або знання ти привіз звідти?
— Вирушаючи до США за програмою обміну, я насамперед прагнув заробити гроші. Тому, відверто кажучи, майже не подорожував. За 110 днів у мене була лише одна поїздка, решту часу я працював без перепочинку. Тож із погляду культурного обміну мені складно щось сказати, зате досвід роботи в Америці був показовим. Там усе чітко: хочеш — працюєш, не хочеш — іди геть, тебе ніхто вмовляти не буде, бо на твоє місце знайдеться хтось інший. Але якщо працюєш добре, маєш голову на плечах і вмієш себе подати, можна дуже добре заробляти. В Америці справді є можливість швидко розбагатіти.
Що мене вразило — це підхід до бізнесу. В Україні багато залежить від знайомств: другові знижка, родичеві допомога. В Америці все суворіше: якщо ти клієнт і прийшов до мого бізнесу, то плати, якщо не можеш — іди в інше місце. Це створює чіткі бізнес-процеси й ефективну систему.
Є й інші речі, які в Україні не працюють так, як там. Наприклад, ставлення до працівників: в Америці можуть звільнити чи прийняти на роботу в один день — і це нормально. А в нас, якщо не попередив за два тижні, вважаєшся поганим працівником.
— Чи допоміг тобі здобутий в Америці досвід у створенні бізнесу? Чи є якісь фішки, які ти перейняв у Штатах і впровадив у своїй справі?
— Буду чесним: мені було 18 років, коли я вирушив до Америки. Я не знав, що хочу робити, їхав подивитися, як там живуть люди. Це була моя перша серйозна поїздка за кордон. І тоді я навіть не дуже розумів, на що варто звертати увагу.
Те, що я працював у сфері обслуговування — в кафе, ресторані, піцерії, можливо, дало мені трохи більше знань на початку моєї кар’єри. Я вже мав певне уявлення про сферу обслуговування, розумів деякі процеси. Але єдине, що справді допомогло мені у створенні власного бізнесу, — це гроші, які я заробив там і не витратив. Завдяки їм я зміг відкрити свою першу кав’ярню.
Я б не сказав, що перейняв якісь конкретні фішки в Америці й сумніваюся, що навіть зараз міг би їх повноцінно адаптувати, адже українська та американська культура дуже різняться: там зовсім інші потреби в людей, інший підхід до споживання. В Україні бізнес треба будувати для українців, адаптовувати його під наші реалії, під попит і цільову аудиторію.
— Якби ти міг повернутися в студентські роки, чи зробив би щось інакше?
— Якби я повернувся в студентські роки, єдине, що б змінив, — ще більше подорожував би й тусувався. Звісно, для цього потрібні гроші й тут є свої обмеження, але я б аж ніяк не відмовляв собі в таких речах, бо це найкрутіший період у житті: ти молодий, здоровий і вже можеш відкривати для себе світ. А ще я почав би відкривати кав’ярні на два-три роки раніше. Думаю, це дало б можливість зайняти багато крутих локацій, які тоді були вільні. Ось що я справді зробив би інакше.
— Яку головну пораду ти дав би студентам, які хочуть запустити власний бізнес, але бояться ризикувати?
— Не бійтеся пробувати. Не обов’язково все вдасться з першого разу, і це нормально. Але головне — не брати кредитів на старт бізнесу. Починати варто за гроші, які не потрібно повертати.
