Аспірантка Оксана Хар уже декілька років викладає у Львівській політехніці. Ще в далекому 2011 році вона вступила на кафедру політології та міжнародних відносин.
«Це сталося досить спонтанно. Подавала документи до багатьох університетів, була можливість навчатися в Києві, але не хотіла туди їхати. У Політехніці сподобалася увага, яку мені приділили, а ще мене зацікавила нова спеціальність, яка лиш зароджувалася. Зрештою так само, майже випадково, залишилася працювати на кафедрі. Бо, коли здобула диплом магістра, то не мала конкретних планів щодо праці в Політехніці. Якраз була зима, січень, думала місяць відпочину й шукатиму роботу. Різних можливостей було багато. Але Ярина Богданівна Турчин [Директорка Інституту гуманітарних та соціальних наук, – автор] подзвонила й сказала, що є місце в Науково-дослідній частині, мовляв, не хочеш піти попробувати? Так і затрималася. Рік там, а після знову дзвінок і мова вже була про роботу на кафедрі та місце в аспірантурі. Я погодилася», – розповідає Оксана Хар.
Оксана каже, що вступаючи на міжнародні відносини, молоді люди уявляють собі, що ледь не кожного тижня будуть кудись їздити і спілкуватися з іноземцями. Але на практиці, то вивчають дуже багато теорії. Тому за час навчання на бакалаврській програмі Оксана Хар мало їздила кудись за системою академічної мобільності, однак уже зі вступом на аспірантуру – її наукові поїздки за кордон зросли в рази.
«Запам’яталася минулорічна поїздка до літньої школи у Вільнюсі, де аспірантів навчали новітніх методів навчання та викладання. Також пам’ятним стало стажування в Польщі в Вармінсько-Мазурському університеті, що в Ольштині, яке припало на початок пандемії. Та я встигла потрапити додому до закриття кордонів. За місяць часу подивилася на польську систему освіти, яка видалася мені простіша, ніж наша, також побачила роботу їхнього місцевого сойму, побувала на різних семінарах, конференціях», – говорить Оксана.
Оксана Хар займається гуманітарними дослідженнями, і, як вона жартує: «Жодних приладів у Політехніці не виготовляю».
«Тема мого дослідження – це неурядові організації у царині забезпечення миру і безпеки. Всі ми знаємо, яка ситуація в нас у країні, державі складно самій впоратися, тому аналізую приклади всіх країн, де міжнародні неурядові організації мали якийсь уплив при розв’язанні конфліктів. Розробляю рекомендації для того, щоб якимось способом за допомогою недержавних чинників допомогти закінчити теперішню російсько-українську війну. Найскладніше в моїй роботі – це зробити вибірку серед цих неурядових організацій, бо їх є 55 тисяч у світі! Якщо коротко, то, для прикладу, аналізую діяльність: Міжнародного комітету червоного хреста, Лікарів без кордонів, Репортерів без кордонів і навіть Грінпіс», – розповідає Оксана.
Аспірантка ділиться враженнями, що їй було досить важко перейти від статусу студента до викладача, коли «дали методички і роби, що хочеш».
«Перші пари були важкі. Потрапила до будівельників. У групі 28 хлопців і я приходжу 22- річна дівчина. Думала, що зовсім не будуть сприймати, крейдою закидають [Сміється, – автор]. Але загалом непорозумінь не виникало. Добре ставилася до них і вони добре ставилися до мене. Не скажу, що я такий викладач, в якого можна легко мати оцінки. Ні, всі працюють і щось готують, але не намагаюся завалювати чи надто обтяжувати. Навчаючись на бакалавраті, дуже не любила викладачів, які, коли не знали відповідь на якесь запитання, то відповідали студентам, щоб ті самі підготували їм доповідь на наступний раз. У мене все дуже просто, якщо щось не знаю, то кажу, що будь ласка, погуглімо чи пошукаймо в книжках. Бо мені самій цікаво стає дізнатися. Опісля обговоримо, подискутуємо. Також відзначу, що не люблю бюрократизації, яка часто демотивує як студентів, так і викладачів. Це загальноукраїнський мінус в освіті, який, надіюся, в майбутньому вдасться виправити», – каже Оксана.
Загалом Оксана Хар підсумовує, що їй комфортно в ролі викладачки, подобається навчати інших.
«Так, декілька знайомих хлопців стали кликати мене по-батькові: «О, Юріївна йде!». А втім – усе добре. Напевно, я нетиповий аспірант. Бо не сиджу лише за ноутбуком у бібліотеці. Продовжую вести свій активний спосіб життя – від мотокросу до модельного бізнесу. Маю багато зацікавлень. Інколи знайомі, які не знають, що викладаю в Політехніці, дивуються, коли дізнаються про це. Крім цього, зауважу, що працюючи зі студентами, ти завжди можеш бути в тренді, розуміти, що нині цікавить молодь. Тому, напевно, у будь-якому віці, працюючи зі студентами, відчуваєш себе завжди молодим, а це приємний бонус», – розмірковує аспірантка.
На думку Оксани Хар, якщо маєте сумніви чи вступати кудись, чи робити щось, то краще таки спробувати, щоб перевірити на скільки те чи інше заняття вам підходить.
«Я ніколи не думала про роботу в Політехніці, але спробувала і затрималася тут. Бо, коли є можливість якась, то краще щось робити, ніж довго вагатися й втратити цей новий досвід, який або сподобається, або ні, але у будь-якому разі приведе кудись далі й дозволить краще самого себе зрозуміти», – підсумовує викладачка.
