Андрій Соляник є одним з найстарших студентів Львівської політехніки — у липні йому виповнилося 63 роки. Працюючи у медичній сфері, п. Андрій вступив до магістратури за спеціальністю D4 «Публічне управління та адміністрування» Інституту адміністрування, державного управління та професійного розвитку і доводить власним прикладом: вчитися можна й потрібно у будь–якому віці.
— Цього року ви вступили до магістратури. Що спонукало вас зробити цей крок? Це було спонтанне рішення чи результат тривалих роздумів і планування?
— Це не було спонтанним рішенням — воно визрівало поступово. У своїй роботі я часто стикаюся з динамічними змінами в кадровій сфері. Бачу, що молодь впевнено рухається вперед. Не знаю, чи зможу охопити все, чим молодь оперує, однак хочу залишатися в тому ж руслі, на тому ж рівні. Ситуація склалась у такий спосіб, що я знову в статусі студента — вступив на магістерську програму за спеціальністю D4 «Публічне управління та адміністрування» Інституту адміністрування, державного управління та професійного розвитку. Розумію, що навчальних дисциплін є багато, проте, найімовірніше, основний акцент робитиму на тому, що буде найближчим і найкориснішим для мене.
— Ви обрали Львівську політехніку. Чим зумовлений ваш вибір?
— Львівська політехніка завжди асоціювалась у мене з якістю та високим рівнем освіти. Я здобув медичну освіту, є випускником Львівського медичного університету. Тому для мене важливо, щоб знання передавали досвідчені викладачі, професіонали своєї справи. Саме це й стало визначальним чинником, адже для мене важлива надійність, а не випадкові приватні заклади із сумнівною репутацією.
— Чи відчуваєте ви різницю між навчанням тепер і в часи вашої молодості?
— Поки що складно робити остаточні висновки, але вже бачу, що різниця суттєва. Коли я навчався в університеті, можливості доступу до інформації були значно обмежені. Сьогодні ж ситуація абсолютно інша. Викладачі зовсім по–іншому спілкуються зі студентами: якщо раніше відчувалося певне зверхнє ставлення, і студенти були змушені до всього пристосовуватися, то тепер діалог вибудовується значно вільніший та лояльніший. Студенти можуть обговорювати з викладачами різні теми, відчуваються більша відкритість і повага у спілкуванні.
— Чи допомагає вам життєвий досвід краще засвоювати матеріал і оцінювати його практичну цінність?
— Однозначно. Це відчувалося вже під час вступних іспитів: життєвий досвід став хорошим помічником у виконанні завдань. У навчальному процесі будь-яку інформацію ти пропускаєш крізь призму власного досвіду. Молодим студентам, хоч би якими успішними вони були, ще потрібно пройти низку життєвих ситуацій, щоб по-справжньому зрозуміти й оцінити значення знань.
— На вашу думку, здобуття кваліфікації магістра — це насамперед кар’єрна потреба чи спосіб розширити світогляд і реалізувати нові проєкти?
— У кар’єрі мені вже нічого доводити. Це навчання потрібне радше для того, щоб гідно завершити той професійний шлях, який я маю. Я не хочу пасти задніх і прагну, щоб заклад, який очолюю, не втрачав позицій.
— Які поради ви можете дати молодому поколінню?
— Університет широко відкриває двері до знань, але освітній шлях на цьому не закінчується. Здобуті знання стануть надійною опорою в житті, проте важливо постійно працювати над собою та розвиватись. Якщо не хочеш деградувати, потрібно щороку робити хоча б кілька кроків уперед.
