Вони відбуваються у межах програми «Крейдяне коло» — однієї зі складових виставки «Коло невимовного», де представлені дослідження взаємозв’язку між сучасною європейською філософією та періодом від Першої світової війни до повномасштабної війни в Україні. Щоденно, до кінця цього тижня, у першій половині дня в Актовій залі головного корпусу відбувається сама лекція, а по обіді читацька група в залі Захарієвича обговорює її.
Лекції Пітера Осборна, британського філософа, дослідника царини естетики та інтелектуального мистецтва, професора сучасної європейської філософії, директора Центру досліджень сучасної європейської філософії (CRMEP) при Кінгстонському університеті в Лондоні, охоплюють кілька тематик, що стали певними історичними сценаріями, продуктами воєн — Досвід, Існування, Суб’єкти, Світ — і відбуваються хронологічно. Поняття Досвіду стосується періоду Першої світової війни й після неї, Існування — Другої світової, Суб’єкти — часу деколонізації та філософської антропології, а філософія Світу порушує питання глобальної модерності, конфлікту й історичного часу.
У своїх лекціях Осборн шукає відповіді на запитання про те, яким чином досвіди воєн сформували філософію ХХ століття, як філософія реагувала на війни й осмислювала їх, зрештою, яку роль ці поняття відігравали під час війни в Україні і як вони змінилися під її впливом.
У лекції, що охоплює період Першої світової війни й повоєння до 1935 року, Пітер Осборн розповів про руйнування та відновлення досвіду на прикладах філософії Вальтера Беньяміна — німецького інтелектуала єврейського походження, автора ґрунтовних досліджень, зокрема «Теорії німецького фашизму» та «До планетарію».
Цікаве мислення автора щодо капіталістичного устрою, зокрема погляду на нього релігійної особи: в очах віруючого немає жодного дня, який не був би святом. Капіталізм, на думку Беньяміна, — це релігія без спасіння, де культ постійний, а гріх нескінченний.
Філософ розглядає досвід як вияв безглуздості життя, тимчасом як молодість неможлива без духу. Оскільки життя надзвичайно динамічне й минає швидко, мов у калейдоскопі, модерна людина сприймає світ фрагментарно — у формі шоків. Вона не встигає пропустити пережите крізь себе, тож її досвід стає шоковим. Одні не встигають за ритмом буття, інші — подібні до глядачів у кіно, де кадри змінюються надто швидко. У підсумку сучасна людина не проживає досвіду, а лише поглинає його фрагменти.
Першу світову війну Беньямін розглядає як символічний планетарний феномен. На його думку, ця війна була спробою злиття з космічними силами. У своєму дослідженні «До планетарію» він метафорично описує цю війну як явище, що виходить за межі звичного воєнного конфлікту. Автор трактує її як планетарний феномен, у якому вперше виявилася руйнівна сила технологій, що перестали бути лише знаряддям, а перетворилися на стихію, яка формує хід історії. Тобто війна — це спроба злиття через техніку й масову смерть. У цьому контексті Беньямін твердить, що технології перестали служити людині, натомість спонукали її до насильства й руйнування. Однак ті, хто надає технологіям суто інструментального статусу, не приписують їм фатальної сили: для них це лише інструмент, який може сприяти розвитку й навіть щастю.
Причину війни Беньямін вбачає у моральній слабкості порівняно з технічною могутністю, коли технології перестали підпорядковуватися людині й стали інструментом руйнування. Найжорстокіші її аспекти, на думку філософа, зумовлені разючою розбіжністю між колосальними технологічними засобами й мізерним моральним осягненням — тобто між технічним розвитком і духовною сліпотою людства.
Війна — це досвід, який неможливо осмислити, — резюмує Беньямін. І нам, українцям, маючи тепер свій найновіший досвід війни, важко з цим не погодитися.
