Ірина Лучин — студентка Львівської політехніки, яка провела семестр в Італії за програмою Erasmus+. Родом вона з Івано-Франківська, а навчається у Львові за спеціальністю «Інженерія програмного забезпечення». Поряд з навчанням Ірина займається малюванням і 3D-моделюванням, адже закінчила художню школу. Крім того, ділиться, що має домашнього улюбленця — собаку.
Дівчина розповіла, що про Erasmus+ знала ще зі школи — про цю програму їй розповіла мама. А от про можливість взяти в ній участь саме від Львівської політехніки вона дізналася від своєї подруги, яка того семестру поїхала за обміном до міста Познань, що в Польщі. На запитання, що саме її зацікавило, Ірина відповіла так:
— Мене зацікавила можливість навчатися в європейському університеті й порівняти наше навчання з їхнім. Звісно, також цікаво було дізнатися про європейську культуру життя. Я вирішила взяти участь, бо хотіла пожити в іншій країні та змінити середовище.
Студентка вважає, що семестр навчання за програмою Erasmus+ безперечно змінив її:
— Так, участь у програмі справді змінила мене. Я стала більш самостійною та рішучою. Цей досвід для мене був чимось новим, я вперше брала на себе таку велику відповідальність, маючи справу з документами й фінансами.
Ірина поділилася, що їй дала подорож до Італії крім підвищення рівня освіти:
— Я вивчила італійську мову, побувала в багатьох містах Італії та завела чимало нових знайомств. Загалом стала відповідальнішою.
Дівчина зазначає, що під час усього процесу участі однією з найбільших проблем була бюрократія:
— Спочатку потрібно було подати всі документи до Львівської політехніки. Це передбачало написання мотиваційного листа, резюме, отримання виписки оцінок, складання learning agreement та індивідуального графіка, а також ще дуже багатьох заяв і договорів. Цей перший етап був одним із найважчих у всій мобільності.
Потрапивши в Італію, ми мали оформити документи на проживання в країні. Ця процедура не була важкою, але дуже довгою — документ виготовили аж наприкінці березня.
Навчання розпочалося 24 лютого. Пари могли бути в будь-який час дня — від 8-ї ранку до 18-ї. Переважно це були лекції. Час від часу проводили лабораторні. Такого, як практичні заняття, у них немає. Іспити в мене розпочалися наприкінці травня, а останній з них відбувся в середині липня. Після складання іспитів я отримала сертифікат про мобільність і виписку балів, яку потім подала до Політехніки.
— Якою була взаємодія та комунікація? Хто працював з вами й підтримував?
— Найбільшу допомогу з документами надала Леся Брич з Центру міжнародної освіти, а також доцентка кафедри інформаційних систем та мереж ІКНІ Тетяна Шестакевич. У Тренто з будь-якими питаннями допомагали в Mobility Office.
Ірина наголосила, що сама поїздка була чудовою:
— Я змогла побачити Італію в найкращий для цього період. Італійці дуже спокійні й розважливі. Також вони дотримуються таких собі «суспільних законів», до прикладу, їдять тільки в конкретні години, а решту часу будь-які заклади зачинені.
Студентка зауважила, що має позитивні враження від рівня організації процесу в Італії:
— Вони надають допомогу для подальшого подання документів у державні структури. Також, якщо виникне будь-яке питання, можна записатися на зустріч із представником Mobility Office, якому повідомлять хто ти і з яким питанням звертаєшся.
Мені не сподобалося, що важко знайти студентів, які їдуть до того ж університету, що і я. Можливо, добре було б створити якісь групи після відбору учасників — на мою думку, це значно поліпшило б досвід майбутніх учасників програми. Крім того, багато бюрократії з оформленням документів.
Дівчина згадала і про складнощі під час перебування в Італії:
— Найбільша складність — мовний бар’єр із місцевими. Навчання відбувалось англійською мовою, і всі професори знали її на достатньому рівні. Місцеві жителі ж здебільшого англійської геть не знали. Через це особливо складно було під час оформлення документів на проживання, адже доводилося спілкуватись італійською, яку на той час я знала на рівні А1. Проте коли італійці бачили, що я намагаюся говорити їхньою мовою, вони ставилися до мене набагато тепліше і всіляко допомагали.
На мою думку, навчання за моєю спеціальністю в них легше, ніж у нас. Звісно, спочатку потрібно було звикнути до навчання англійською, але це не було складно.
Студентка розповіла, що її переживання щодо поїздки були пов’язані зі складністю бюрократичних процедур:
— Цей процес був довгим, складним і невизначеним, але моя мама стала чудовою моральною підтримкою. Не можу сказати, що в мене були якісь переживання щодо життя чи навчання в іншій країні.
Ірина навчалася в Університеті Тренто, що розташований в італійському місті Тренто. Навчання тривало з лютого по липень 2025 року.
Студентка зазначила, що не боялася їхати до іншої країни, адже з дитинства часто подорожувала із сім’єю та відвідала багато країн світу. За її словами, навчання в Італії здебільшого відрізняється тим, що більше уваги надають теоретичному закріпленню знань, а засвоєнню практичних навичок майже не приділяють часу:
— Основні предмети, які я вивчала, — Human Computer Interaction та Introduction to Machine Learning. Також я відвідувала два курси італійської мови: перший рівня А1, другий рівня А2. Ще я вирішила пройти курс підготовки до IELTS і склала цей іспит у липні. Крім того, для навчання треба було пройти два курси з техніки безпеки.
Їхнє навчання дуже орієнтоване на теорію, а практики надзвичайно мало. Навіть лабораторні роботи в них проходять зовсім інакше — на них ми просто розбирали код викладача. Також у них інші іспити, не такі, як у нас. У мене був усний екзамен з Introduction to Machine Learning, що видалося дивним, адже цей предмет фокусувався на багатьох алгоритмах і математичних формулах. Крім того, екзамен може бути у формі проєкту — у мене так було з Human Computer Interaction. Це був дослідницький проєкт із розробленням прототипу продукту.
Ще одна особливість їхнього навчання полягає в тому, що все роблять у команді. Індивідуальних завдань дуже мало. Навіть під час вивчення італійської якусь письмову вправу з книжки нам казали обговорювати й виконувати в командах.
Наостанок Ірина поділилася цікавими деталями про навчання в іншій країні:
— Якось зайшла мова про систему освіти в Італії. Виявилося, що італійці навчаються в школі до 19 років. Усі були дуже здивовані, що мені 19, а я вже на другому курсі університету, адже деяким моїм одногрупникам було по 29 років.
Ірина Лучин радить майбутнім учасникам уважно обирати предмети для навчання в іноземному університеті та взяти більше предметів для перезарахування.
— Знайдіть українців, які теж їдуть за програмою мобільності, — буде легше, — наголошує вона. — Заводьте знайомства з місцевими студентами університету, а не тільки з тими, хто приїхав за обміном.
