Участь у міжнародних програмах обміну — це не лише можливість побачити світ, а й шанс відчути інший стиль навчання, познайомитися з новими людьми та поглянути на освіту з нової перспективи.
Студентка третього курсу архітектури та містобудування Львівської політехніки Валерія Дебрецені поділилася своїм досвідом участі у BUP Student Conference 2025, що проходила в Талліннському університеті (Естонія). Вона розповіла, як влаштоване студентське життя за кордоном, чим естонська освіта відрізняється від української і чому після участі у програмі обміну важко прощатися не лише з людьми, а й з атмосферою навчання.
— Як ти дізналася про програму обміну і де саме навчалася?
— Я стежу за оновленнями на сайті Львівської політехніки, але саме про BUP Student Conference 2025 дізналася від подруги, яка теж брала в ній участь. Конференція проходила в Талліннському університеті в Естонії.
Варто зазначити, що участь у програмі передбачала конкурсний відбір, який проводили серед студентів по всій Україні. Завдяки активній роботі The Baltic University Programme, що діє при Національному центрі на базі Львівської політехніки з 2024 року, Валерія та ще кілька студенток університету здобули можливість пройти цей відбір і представити Україну на конференції.
— Мені хотілося побачити, як урбаністичні питання вирішують в інших країнах і що ми можемо запозичити для України, — пояснила Валерія.
— Як проходила адаптація? Був культурний шок?
— Ні, шоку не було — я вільно спілкуюсь англійською, тому комунікація була легкою. Усі — організатори, учасники, адміністрація — виявилися дуже відкритими й привітними.
Єдине, що здивувало: у Таллінні надзвичайно багато росіян, і мене вразило, що місцеві естонці їх досить спокійно толерують.
— Які особливості навчання в Естонії?
— У Талліннському університеті менше теорії, більше практики. Лекцій не затягували — якщо тема вичерпувалася раніше, заняття завершували. Було багато воркшопів і панельних дискусій. Дуже сподобалася відсутність ієрархії серед викладачів і студентів — це створювало відкрите, творче середовище.
— Можливо, були якісь кумедні ситуації?
— Таких, щоб зовсім смішних, — не було. Але пригадується момент під час виборів нового представника BUP: один із кандидатів читав свою промову просто з ChatGPT і навіть відповідав на запитання у схожому стилі. Було враження, що це не студент, а робот-депутат Європарламенту.
— Чи підтримувала ти зв’язок із Політехнікою під час участі в програмі обміну?
— Особисто я запланувала здати звіт після повернення. Але моя подруга, Андріяна Олеськевич, надсилала фотозвіти про хід конференції, тому контакт із Політехнікою був збережений через неї.
— Що робила у вільний час?
— Його було дуже мало — навчання тривало від 7:30 і аж до 21:00. Але ми ще встигали поспілкуватися з учасниками. У програмі також була культурна вечірка, де ми представляли свої країни. Нас навчали естонських народних танців, атмосфера була надзвичайно тепла.
— Що було найважче залишити, повертаючись в Україну?
— Людей. Я познайомилася з неймовірними учасниками з усього світу. Було сумно усвідомлювати, що, можливо, ми більше не зустрінемося. Також дуже полюбила сам університет і його атмосферу.
— Чи хотіла б повернутися ще раз — можливо, на магістратуру чи на роботу?
— Так, дуже хотілося б здобувати міжнародний досвід і повертати його в Україну — це найважливіше.
— Чого тебе навчив цей досвід як студентку і як людину?
— Я зрозуміла, що для того, щоб подолати глобальні проблеми, потрібна співпраця між людьми з різним досвідом і знаннями, а для побудови майбутнього треба добре знати минуле.
— Як іноземні студенти реагували, дізнаючись, що ти з України?
— Реакції були щирими. Спершу — усмішка, цікавість, а коли чули слово «Україна», в очах з’являлися співчуття, підтримка, глибока повага. Це зворушувало.
