Чому студенти повинні знати історію наших княжих міст? Це питання допомогли розкрити молодим архітекторам і дизайнерам першого та другого курсів Інституту архітектури та дизайну професорка кафедри дизайну та основ архітектури Ореста Ремешило-Рибчинська та доцент цієї ж кафедри Василь Петрик.
Предметом дослідження для команди студентів і викладачів став Звенигород, розташований приблизно за 25 км на південний схід від Львова. Орієнтовно 40 хвилин — і ми опинилися за містом, на свіжому повітрі серед неймовірних пейзажів і давньої атмосфери. Колись, майже вісім століть тому, це було велике княже місто, могутня столиця нашого регіону — ще перед Галичем і Львовом.
— Найближча й найдавніша княжа столиця, яку ми маємо коло Львова, — це Звенигород. І щоб зрозуміти всю його історію, потрібно особисто зануритися в давні часи, — із самого початку захоплює нас пан Василь.
Коротко про історію Звенигорода
Звенигород веде свій початок з XI століття. Саме тут, серед пагорбів і долин, оселився князь Володар Ростиславич — середній із трьох братів Ростиславичів, правнуків Ярослава Мудрого. Він заснував новий град — Звенигород, який невдовзі став могутньою столицею князівства.
Звенигород крізь сонце і хмари
Того дня, коли ми приїхали, природа була мінлива, як історія самого Звенигорода. Небо метафорично відображало минуле міста: трохи сонячне — нагадувало про розквіт Звенигорода, а коли насувалися дощові хмари, то ніби ділилися жалем через його занепад.
Є легенда, що, коли на місто напали татари, вони ніяк не могли знайти дорогу до княжого града, бо той стояв посеред боліт на високому пагорбі й був добре укріплений. І тоді одна місцева жінка — стара, зла та підступна — показала їм шлях чи брід через річку. Татари скористалися цим і зруйнували Звенигород.
Слідами давнього міста
Одразу після приїзду ми вийшли на городище — осердя літописного Звенигорода. Нині велич давнього міста схована від наших очей «під землею», вкрита густою травою та рівчаками.
Суворий вітер розвівав траву на колишніх вулицях Звенигорода, розташування яких нам схематично показав пан Василь. Трохи далі перед нами виднівся плаский пагорб. Колись там був дитинець, зовнішні стіни якого, а також палац і церква були виконані з дерева. Дитинець проіснував у такому вигляді до середини XII століття, коли, під час розбудови міста, були зведені поряд муровані з каменю палац і церкви.
Головна площа та радянське «відновлення»
Наступна наша зупинка — головна площа села, на якій ми побачили Народний дім у стилі українського модерну, пам’ятник Звенигороду, музей, школу та крамнички. Площу розбудовано на честь 900-ї річниці «дзвінкого города» наприкінці 80-х років XX століття.
— Мені дуже сподобалося, що на площі збережений будинок «Просвіти», який невдовзі відзначить своє 100-річчя. Це зразок українського модерну. І дуже важливо, що цей стиль можна знайти навіть у такому невеличкому селі, як Звенигород. Свідома громада замовила будинок «Просвіти» в найновішому архітектурному стилі, бо не хотіла ходити в напіврозвалену глинобитну хату. Тобто яке культурне населення було в цьому селі — можна лише уявити! Звенигород — унікальний приклад дозованого українського стилю, — каже професорка.
Інтерактив і модернізація музею
Кінцевим місцем досліджень став музей Звенигорода. За останні чотири роки, після створення історико-культурного заповідника «Древній Звенигород», його успішно модернізували.
— Ми повноцінно відкрились у серпні 2021 року із сучасною інтерактивною експозицією, — розповідає Ганна Венгжин, працівниця музею. — Нам допомагали місцева та районна влада, фахівці з Політехніки й Український культурний фонд. Важливими у формуванні оновленого музею стали проєкти, які були реалізовані за підтримки Українського культурного фонду. Поштовхом до розвитку музею стали ентузіасти, які приїхали до нас і справді зацікавилися селом. Зокрема, це археологиня та культурна менеджерка Наталія Войцещук. Раніше Звенигород був сплячим — ніхто сюди не їздив. А тепер, як бачите, відвідувачів уже чимало.
Від археології до VR
Відновлення вигляду княжого Звенигорода стало можливим завдяки багаторічним археологічним дослідженням колишньої столиці, які тривали від 1930-х до 2020-х років. Ще у 2019 році древній Звенигород ожив у 3D-відео. Фахівці відтворили вигляд міста від княжого дитинця та боярських кварталів до пригородів — на площі близько 25 гектарів. 3D-відтворення показує розвиток міста від заснування до його зруйнування в 1241 році та стало основою для подальших VR-екскурсій у музеї.
У межах проєкту «Княжий Звенигород» створено 12 VR-екскурсій, які можна переглянути за допомогою VR-окулярів. Атракція з’явилась у музеї в жовтні 2020 року. Окуляри дають змогу побачити княже місто майже тисячу років тому — від дитинця та боярського двору до князівського палацу, церков і усипальниць. Можна оглянути інтер’єри, вулички та зовнішні пейзажі, і це нагадує неймовірну історичну кінострічку. Завдяки чіткій деталізації відвідувачі можуть відчути себе цілком реальними мешканцями міста тієї епохи.
Цікавим є й сам процес реконструкції фасадів та інтер’єрів, що на прикладі дерев’яної церкви продемонстрував куратор проєкту пан Василь:
— Ось інтер’єр дерев’яної церкви на дитинці, де ми зобразили колони. Я їх брав із дерев’яної церкви Старосамбірського району, яку особисто досліджував. Кожна наша реконструкція базується на зразку: беремо певний елемент і за ним інтерпретуємо, який вигляд могла мати втрачена будівля.
— Коли розумієш, що сьогодні технології дають змогу робити такі речі й «повернутися» в давні часи — це дуже круто, — діляться враженнями студенти.
Анімація та мапінг битви за Звенигород
Та віртуальна реальність — це далеко не єдине, що студенти побачили в музеї. 14 жовтня тут відкрили неймовірний відеомапінг — анімацію, що коротко презентує історію Звенигорода, останню битву за місто та нашу боротьбу крізь століття.
Анімація відтворювалася на великій діорамі із зображенням битви за Звенигород. Її намалював талановитий місцевий художник Василь Собенко ще кілька десятків років тому. Місцеві жителі дуже пишаються ним і його роботами, зокрема й цією діорамою.
Ще один інтерактивний елемент у музеї — мультимедійні планшети, які з’явилися там уперше у 2023 році. Інформація в них допомагає докладніше дізнатися про археологічні знахідки княжого Звенигорода, що сьогодні зберігаються в інших музеях.
Археологічні знахідки й тематичні вітрини
Який же це музей, якщо в ньому немає жодних артефактів? Усі археологічні пам’ятки тематично згруповано по окремих вітринах, на яких наклеєні QR-коди, через які можна прочитати текст або переглянути відео з детальним описом. Проте пан Василь розповів нам про все наживо.
Перед нами були вітрини зі зброєю, жіночими прикрасами, християнськими реліквіями, амфорами, побутовим посудом і найціннішим — зразками письменної культури. Окремо представлені копії археологічних знахідок зі Звенигорода, зокрема берестяні грамоти — найдавніші документи України на бересті, віднайдені в 1980-х роках. Щодо останнього — це свідчення високого культурного розвитку наших українських міст княжої доби: у XII–XIII століттях міські люди вже були освічені. Можливо, не всі, але бояри, священники та купці писати вміли. Багато студентів особливо відзначали вітрину зі зразками письма: їм було дуже цікаво побачити, як писали давні люди.
У цьому музеї є великі переваги: навіть якщо ви гулятимете ним без гіда, все одно вийдете поінформованими. В одному із залів можна побачити стенди з послідовним розкриттям історії, де зібрано багато архівних та цікавих фото, зокрема з археологічних розкопок. Щоправда, не всі пам’ятки автентичні — деякі були відтворені пізніше. Чому?
— Коли почалися перші розкопки у Звенигороді, музею ще не існувало, тож навіть не було куди ці артефакти віддати. Вони роз’їжджалися по Україні, звідки приїжджали дослідники, — пояснює пані Ганна.
Музей для всіх
Тут майже щодня проводять дуже цікаві дитячі екскурсії, що нагадують гру. Усе динамічно, захопливо й обов’язково з веселощами.
— Для дітей у нас організовують різноманітні квести. У першій частині вони слухають історію, ми даємо їм наші VR-окуляри, а в другій — бігають територією літописного міста й шукають «артефакти». Знаходять солодощі, і ми нагороджуємо їх грамотою археолога, — захоплено розповідає пані Ганна.
Про інклюзивність цього простору теж уже подбали. Розробляють плани, щоб маломобільні групи також могли відвідати музей.
— У напівпідвальному приміщенні за проєктом архітекторів — випускників Львівської політехніки — заплановано облаштування приміщень, які будуть доступні для людей з інвалідністю, зокрема й для ветеранів. Роблять сходи, і передбачено підйомник, — зазначає Василь Петрик.
Експозиція для молодого покоління
Проєкт «Давній Звенигород» справді неймовірний, адже завдяки йому музей заграв новими барвами — люди тепер часто навідуються сюди. Звенигород поступово, але вдало відновлює колишню славу. Куратор проєкту Василь Петрик разом із випускниками Інституту архітектури та дизайну Львівської політехніки зумів візуальними засобами відтворити вулиці та будівлі давнього міста, «оживити» їх для відвідувачів. Як уже зазначалося, це не стало б можливим без багаторічної праці архітекторів, дизайнерів, археологів та істориків. Завдяки їхній спільній роботі ми можемо споглядати справжнє диво.
— Нова мова подавання історії для молодого покоління надзвичайно актуальна, адже сьогодні потрібно навчати історії на прикладах, які захоплюють, а не нав’язують, щоб не було нудно й студенти не відверталися від знань. Навпаки, історія має зацікавлювати та надихати, щоб вони приїжджали з підручником з історії. Експозиція створена коротко, лаконічно та професійно, з інтерактивними елементами, щоб відвідувач міг долучатися, а не просто стояти й слухати. Це важлива частина історії України, і її дослідження потребує значних коштів на проведення археологічних розкопок, — зауважує пані Ореста.
Студент Політехніки Сергій поділився власним досвідом:
— Я зараз працюю над архітектурною спадщиною свого рідного міста Борислава та складаю туристичний маршрут по архітектурних об’єктах. Раніше цим опікувалися історики та краєзнавці, але архітектори й урбаністи такого не робили. А зараз це роблю я.
Отже, чому студенти, особливо майбутні архітектори та дизайнери, повинні знати про такі княжі міста, як Звенигород?
— Студенти архітектури та дизайну — це люди, які будуть творити простір майбутнього та відновлювати історичні простори наших міст і сіл. Вони формуватимуть середовище, у якому живе людина, тому повинні розуміти історію формування таких просторів, щоб створювати сучасний простір комфортним для людей. Адже вони є нащадками тих, хто жив у Звенигороді сотні років тому. Без розуміння історії та традицій неможливо створити щось нове.
Не всі знання можна передати в аудиторії чи у презентації. Дуже важливо, щоб людина сама доторкнулася до простору, побачила його. Якщо сучасний Львів чи інші міста ілюструють своєю архітектурою період починаючи з XIV–XVI століть, то давні часи для нас втрачені. Лише через музейні експозиції їх можна відтворити — і то частково, створивши відповідний сценарій показу. Музеї зараз активно працюють над сценографією таких виставок.
Коли діти приїжджають на екскурсії, вони бігають, заглядають усюди і дуже захоплені — через цю гру вони глибше пізнають історію та краще її запам’ятовують. Студенти трохи інші: вони розуміють, що повинні навчатися. Ми не просто розповідаємо теорію на лекціях, а показуємо результати роботи політехніків на практиці. Саме тому ми привезли їх до Звенигорода, щоб продемонструвати, як архітектори та дизайнери працюють над створенням сучасного музейного простору, — наголосив насамкінець Василь Петрик.
Ореста Ремешило-Рибчинська висловила свою думку щодо цього питання:
— Місця, як-от Звенигород, дихають історією, мають архітектурні пам’ятки. Це чудова нагода побачити, як простір може бути живим і сучасним, проявити свою кмітливість та вміння навіть критикувати. Такі виїзди чудово впливають на професійний і особистий розвиток, вони формують естетичне бачення, критичне мислення.
Студентам архітектури й дизайну важливо звертати увагу на сучасні підходи, зокрема на інтерактивність, інклюзивність, технології. Вони повинні вміти аналізувати, що вдалося реалізувати добре, а що можна покращити.
Наявність будівлі «Просвіти» в цьому селі теж важливий аспект. Це прекрасний зразок українського модерну, який витримав лихоліття репресій національної ідентичності.
Такі поїздки допомагають бачити різну архітектуру, вміти зіставляти, порівнювати, вбачати цінність.
