Її автори — професорки катедри української мови Оксана Микитюк та Ірина Фаріон. Дорога цієї книжки довга й терниста. Вона мала побачити світ торік. Та після трагічної загибелі Ірини Фаріон Оксана Микитюк змушена була сама завершувати підготовку цього видання.
Перші ідеї укласти книжку з’явилися 2019 року. На початку травня 2023 року Науково-методична рада Львівської політехніки рекомендувала її до видання. Минулого літа Ірина Фаріон планувала все довершити на морі, але не судилося. Чорний липень 2024 року зашкодив виданню, але надихнув Оксану Микитюк не спинятися, а допрацювати. І ось у межах цьогорічного Форуму видавців працю «Мова і мовознавці: утвердження норми» представили в стінах Науково-технічної бібліотеки. Цього дня читальну залу бібліотеки вщерть заповнили зацікавлені.
— Книга писалася складно, але дуже скрупульозно, — зазначила модераторка заходу, редакторка цього видання Ірина Лонкевич.
На думку очільниці Інституту гуманітарних та соціальних наук Зоряни Куньч, наше життя — це не просто сукупність подій чи дат, а історія людського духу. І роль визначних особистостей у тому, що вони своїми ідеями, духом запалюють ту іскру, що згодом розростається полум’ям змін.
Якщо говорити про мовознавців, то саме вони торують шлях нашої національної основи. Про них можна дізнатися, прочитавши цю книжку. Це 15 постатей різних епох і періодів. Вони жили й творили за різного становища і стану української мови — не завжди сприятливого та вирозумілого до потреби утвердження мови як державницького чинника.
Памво Беринда, Мелетій Смотрицький, Олександр Потебня, Іван Огієнко, Олена Курило, Борис Грінченко, Святослав Караванський, Павло Житецький, Олекса Синявський, Агатангел Кримський, Борис Антоненко-Давидович, Олекса Тихий, Олекса Горбач, Олександр Пономарів, Василь Німчук. Усі вони варті того, щоб про них, їхню історію, а також про те, що вони зробили для майбутнього нації, знали не тільки в Україні, а й у світі.
Окремий розділ цього дослідження присвячений національно-культурному аспекту історії української мови — від давньоукраїнської до національно-мовного відродження у XIX столітті. Тут ідеться і про правописні норми, і про особливості лексичних норм, і про самобутність української фонетичної системи та словотвірних норм. Цікава концепція укладання книжки, де в одному розділі поєднано мовне наповнення та персоналії.
Тепер, озираючись назад, Оксана Микитюк вважає, що праця над цією книжкою тривала 33 роки. На її думку, вона почала зароджуватися ще 1991 року, коли разом з Іриною Фаріон вони готували на катедрі стенд про мовознавців — Мелетія Смотрицького, Агатангела Кримського, Степана Смаль-Стоцького, Івана Огієнка, Олександра Потебню. Відтоді Оксана Романівна завжди радила студентам звертати увагу на цей стенд, аргументуючи, що дорога мови — це дорога її постатей.
З часом стало зрозуміло, що студенти потребують того, що їх би надихало. Й Ірина Фаріон вирішила пропонувати їм ідеологічні статті, які змінюватимуть свідомість і світогляд, а Оксана Микитюк почала готувати матеріали про постаті мовознавців.
— Коли я зібрала цілу папку статей, Ірина мені сказала: «Якщо ти зробила папку статей, то видавай книжку». А потім усе змінилося в інший бік: Ірина пішла у Верховну Раду, і сталася подія, коли в Харкові облили дошку геніального мовознавця Юрія Шереха (Шевельова) — й Ірина пішла на студію, щоб розповісти про цього мовознавця, який унікальний тим, що започаткував історичну фонологію та фонетику української мови. Далі Ірина прочитала лекцію на телебаченні про мовознавчі постаті. Я ж давала студентам семестр постаті, семестр — ідеологічні статті. Це перепліталося. А з часом виникла ідея зробити книжку разом, адже наша мовна дорога — це дорога нашого спілкування, нашого життя. Ми постійно працювали разом. Навіть у назві книжки два мої слова, а два — Ірини. Ми завжди обговорювали, що буде в книжці і якою вона буде. Кожен із 15 розділів книжки розділений на дві частинки, які писала кожна з нас. Розділи ми визначили просто: це мали бути націєцентричні постаті, які зробили унікальний внесок в історію української мови, — пояснює Оксана Микитюк.
Коли після трагічних подій липня 2024 року довелося завершувати книжку, на допомогу пані Оксані прийшла донька Ірини Фаріон, Софія Особа. Цього дня вона взяла участь у презентації, виступила зі словом і після завершення заходу підписувала книжки охочим замість Ірини Фаріон.
— Ірина Фаріон не встигла. Вона планувала завершити цю працю, але не встигла. Тому Оксана Романівна допрацьовувала вже сама. Я вдячна їй за це. Відчуваю, що коли ми гортатимемо ці сторінки, то будемо пам’ятати про маму, про відомих українців, а насамперед про мову, бо, як казала мама, мова — це зброя… Вона своїм життям довела, що буде українська мова в Україні, тоді буде держава і буде Перемога… Тепер ми маємо стати її голосом, її словом, — наголосила Софія Особа.
На захід завітала ректорка Львівської політехніки Наталія Шаховська, а також проректори — Микола Логойда й Ігор Гельжинський. Ректорка висловила подяку Інституту гуманітарних та соціальних наук і катедрі української мови за цю ініціативу — представити книжку, до написання якої причетна Ірина Фаріон:
— Особливо це важливо тепер, у час війни, коли ми далі повинні говорити про потребу українізації, пояснювати цю необхідність. Ірина Фаріон була світочем, який завжди показував важливість почуватися не на останньому місці в цій державі.
Книжка побачила світ завдяки фінансуванню університету та видавництву Львівської політехніки.
