У 21-му та 22-му корпусах Львівської політехніки приймають і розміщують переселенців. Від 5 березня у 21-му корпусі побувало вже 100–150 осіб, а сьогодні тут перебуває кілька десятків біженців, дехто з малими дітьми. Про це розповідає комендантка 21-го та 22-го корпусів Галина Опалинська.
– За той час, що ми працюємо, тут було вже до 150 осіб. Хтось залишається на довше, дехто вже виселився і поїхав далі чи знайшов інше житло. Загалом у цих двох корпусах ми готові поселити 300–400 осіб. Працюємо цілодобово, тож будемо приймати тих, хто приїжджатиме. Людям надаємо постіль, матраци, вранці варили макарони, приносимо з дому хліб, печиво, багато чого привозять волонтери, загалом, що маємо – усе даємо, бо чудово розуміємо, що людям треба допомогти. Також ми хочемо встановити в корпусах пральні машинки, щоб одразу після того, як люди виїжджають, прати їхню постіль, а потім чисту давати іншим. Налагоджуємо роботу, готові багато працювати, аби якнайшвидше настав мир, – зазначає Галина Іванівна.
Уже другий день у 21-му корпусі перебуває сім’я з Ірпеня: мама, п’ятнадцятирічна донька та молодший син. Спершу вони автобусами добиралися до Білої Церкви, а звідти понад десять годин їхали поїздом до Львова. На вокзалі побачили оголошення про поселення в корпусі Політехніки, тому відразу вирушили сюди.
– Коли ми доїхали до Львова, то помітили оголошення з номером телефону, за яким обіцяли поселення. Ми відразу подзвонили, і нас поселили в цьому корпусі. Важко згадувати, як усе було на вокзалі – там дуже багато людей, чути, як хтось свариться, непросто кудись пройти, ми навіть не могли спуститися сходами з перону, бо там ніде було стати. Але розуміємо, що сюди з’їжджаються люди звідусіль, тому що у Львові спокійно. У корпусі Політехніки нас погодували, видали матраци і постіль, показали, де душ із гарячою водою. У нас було трохи їжі зі собою, але й у коридорі на столах завжди можна взяти печиво, зробити собі чай чи бутерброд, усі люди дуже гостинні та добрі до нас. Плануємо побути тут ще приблизно тиждень, а потім, можливо, поїдемо за кордон, бо нашого будинку в Ірпені вже немає… – розповідає Валерія Стецюра з Ірпеня, що на Київщині.
Сім’я Оксани Коломієць приїхала до Львова з Києва. Жінка розповідає, що дорога була дуже важкою, тому тепер вони хочуть трішки відпочити. У 21-му корпусі їх також нагодували, видали їм постіль, постійно пропонують чай чи перекуси.
– Нас прийняли дуже добре, дали матраци, постіль, облаштували «ліжка». До Львова з Києва ми їхали десять годин поїздом, прибули пізно вночі і взагалі не знали, куди йти. У поїзді було дуже багато людей, всі втікають, бо сильно налякані вибухами і стрільбою. Але у вагоні кожен намагався допомогти іншим: люди, які сиділи, мінялися з тими, хто стоїть, відпочивали по черзі, і так було до самого Львова. Далі на вокзалі нам пощастило зустріти дуже добру жінку, вона сама підійшла до нас, назвалася працівницею Політехніки і спитала, куди ми, такі розгублені, збираємося йти. Потім запропонувала їхати сюди, сказала, що в цих корпусах нас обов’язково приймуть. Ми не знаємо її прізвища, але хочемо їй щиро подякувати, бо наша сім’я сиділа на вокзалі з четвертої ранку, і ми не мали й уявлення, куди йти. Разом зі мною до Львова приїхали мій чоловік і дочка з маленьким сином, нашим внуком – 13 березня йому виповниться два місяці…Ми тільки зранку приїхали сюди і не знаємо, що робити далі, – каже Оксана Коломієць з Києва.
Посеред біди, страху і переживань, які сьогодні незримо панують навіть у мирному Львові, майже двомісячний Тимур тихо спав. Поки його бабуся з дідусем думають, де шукати житло та що робити далі, на маминих руках він знайшов найбезпечніше місце в цілому світі. І дуже хочеться вірити, що, коли він підросте, його чисті очі побачать тільки відбудовані міста, мире небо та затишний дім, а про холодні вокзали, переповнені вагони й обвалені будинки він так ніколи і не дізнається…
P.S. Багато людей, які сьогодні перебувають у 21-му і 22-му корпусах Політехніки, вже не мають свого житла в рідних містах, тому планують залишатися у Львові. Вони готові погодитися на будь-яку роботу, хочуть працювати і дуже просять повідомляти їх про можливі вакансії. Тому закликаємо кожного, хто має таку інформацію і може допомогти переселенцям у пошуках роботи, звертатися у 21-й корпус, що на вулиці Уласа Самчука. Пам’ятайте: сьогодні вашої допомоги аж ніяк не буде забагато!
