Від квітня Науково-технічна бібліотека Львівської політехніки спільно з Українським фотографічним товариством провадить серію культурно-освітніх заходів для львів’ян і внутрішньо переміщених осіб. Лекції, покази фільмів, виставки, розмови з людьми, які творили сьогоденну Україну, – всі ці заходи покликані ознайомити громадськість із важливими аспектами української історії, науки, культури.
Заступниця директора Науково-технічної бібліотеки Олена Харгелія розповідає, що тісна співпраця бібліотеки та УФОТО триває вже роками. Перший спільний захід «Бруківка. Минуле. Сучасність» відбувся 19 жовтня 2017 року. Проте, з огляду на сучасні виклики, цьогоріч навесні з’явилася ідея відновити спільні заходи.
«Для нас дуже цінно, що фотографічний музей сьогодні міститься в бібліотеці, адже саме в нашому університеті в 1920/21 навчальному році ввели предмет «фотографія». Серед викладачів – відомі вчені, фотомитці Генріх Міколяш, Вітольд Ромер, а також один з активних членів Українського фотографічного товариства Юліан Дорош. Загалом дослідницька робота спільно з УФОТО триває вже давно, адже фотографія – це все ж технічна дисципліна, яка максимально наближена до того, що вивчає Львівська політехніка. Тобто це дуже форматно і для нас, і для них. Щодо спільних заходів, то зазначу: для нас дуже важливо, що в бібліотеку приходять переселенці. Адже це ще одна хороша нагода допомогти їм інтегруватися в нове середовище, познайомити з людьми та нашим краєм».
Роман Метельський – голова Українського фотографічного товариства – додає, що унікальність цих заходів у тому, що гостей чи лекторів ніколи не доводиться дуже просити прийти в бібліотеку, навпаки – всі зголошуються самостійно. Через те що кількість охочих відвідати події стрімко зростала, навіть збільшили кількість зустрічей. Якщо раніше зустрічі відбувалися раз на тиждень, то тепер двічі, а то й тричі. Бували випадки, коли в бібліотеці впродовж тижня проходило аж п’ять подій.
«Ми нікого не змушуємо до нас приходити, а просто створюємо атмосферу, в якій людям комфортно і в якій вони самі хочуть перебувати. На кожній нашій зустрічі завжди пригощаємо кавою, за горнятком напою люди знайомляться, спілкуються між собою. Ще на початку березня ми створили громадську ініціативу «Центр порятунку культурної спадщини». Відразу вирішили, що хочемо допомагати музеям і різним пам’яткам. Я чітко розумію, що у співпраці ми можемо зробити набагато більше: допомагати одне одному, громаді нашого міста, людям, які вимушено опинилися у Львові й тепер шукають тут себе», – акцентує Роман Метельський.
У бібліотеці розповідають, що лекції чи події організовують до знакових дат в українській історії. Також орієнтуються на те, що найбільше цікавить людей. Ще один напрям, над яким працюють, – фестивальні заходи й мистецькі проєкти.
«Хочу зазначити, що люди помічають це й ще більше до нас тягнуться, бо кожна наша подія актуальна, орієнтована на те, що сьогодні хвилює людей. Тому, якщо узагальнити, наголошу, що досвід співпраці УФОТО з бібліотекою вже був, але тепер ми перевели його на новий, ще якісніший рівень», – каже Роман Метельський.
Валерія Провозін уже понад сім років відвідує різноманітні заходи, які організовує бібліотека. Навесні цього року в пані Валерії виникла ідея залучити до відвідин мистецьких та освітніх подій переселенців, які вимушено перебувають у Львові, й уже три місяці жінка координує цю діяльність.
«Можна сказати, що Політехніка завжди була для мене рідним ЗВО, адже мій батько викладав тут на військовій кафедрі, а з Романом Метельським я вже давно знайома. Щодо волонтерства й праці з переселенцями, то все почалось із серії заходів, які відбуваються у Львові і які веде Павло Гудімов – музикант, учасник першого складу групи «Океан Ельзи». Я часто відвідувала їх, а одного дня запропонувала Павлові запрошувати на них переселенців. Він сказав, що це чудова ідея – з цього й почалося моє волонтерство. За якийсь час Павло відійшов від справ, а я навпаки – працюю далі та ще активніше», – розповідає пані Валерія.
Щоб поліпшити комунікацію з переселенцями, координатори створили відповідну групу. Сьогодні вона налічує майже 250 осіб. Група щодня публікує анонси подій, які можна безоплатно відвідати, план заходів. Пані Валерія акцентує, що в такий спосіб вдалося одержати певний культурний зріз суспільства, адже приходять саме ті люди, що завжди цікавилися культурою, мистецтвом, історією, жили радше духовним, ніж матеріальним.
«У нас є люди з різних куточків України: Харкова, Слов’янська, Маріуполя та багатьох інших. Група має двох адміністраторів, які швидко публікують усі новини. Наприклад, я телефоную до когось із них і кажу, що нам дали квитки у філармонію чи театр, а вони вже інформують про це всіх учасників. Тепер мені не доводиться дзвонити й питати про квитки – нам телефонують і запрошують прийти. Наша група розрослася блискавично, навіть, бувало, під час екскурсій до нас приєднувалися люди й запитували, чи ця група наша. Також зауважу, що ми організовуємо справді ексклюзивні речі, бо, з одного боку, я намагаюся «підтягувати» своїх знайомих, які можуть розповісти чи показати щось цікаве, а з другого – постійно шукаю нові екскурсії, заходи, яких ще ніколи не проводили у Львові. Тому зупинятися не плануємо й перелік найближчих подій уже є, бо якщо я почну думати тільки сьогоднішнім днем, то вже завтра ми нікуди не підемо, а ми хочемо відвідати ще багато місць», – наголошує Валерія Провозін.
До нашої розмови з координаторкою долучаються переселенці. Зокрема, сім’я з Маріуполя розповідає, що вони не пропускають жодної зустрічі, приємно здивовані, як професійно все організовано. Також зазначають, що це чудова нагода людям зі Сходу дізнатися більше про Галичину, тому лекторів слухають дуже уважно.
Пані Наталя зі Слов’янська приїхала до Львова на початку весни, але про таку спільноту дізналася нещодавно. Тепер жінка шкодує, що відтоді пропустила стільки цікавих подій, і переконує, що завдання всіх цих заходів набагато вагоміше, адже вони насамперед допомагають біженцям відвернути увагу від пережитого й відпочити душею.
«Зазвичай, коли переселенці приїжджають до Львова, то мають багато справ із пошуком житла, оформленням документів – усе це буденні й не дуже приємні речі. Але коли ми приєдналися до цієї групи, познайомилися з цими людьми, то можу сказати, що в нас почалося інше життя. Більш як місяць ми жили у Львові в постійному стресі та хвилюванні, а ці зустрічі допомогли нам хоч трішки розвіятися. Я навіть не можу словами передати нашу безмежну вдячність, бо ми справді ніби потрапили в інше життя, у вир позитивних подій, і це має величезний вплив на наш стан, самопочуття. Я неймовірно вдячна всім організаторам, лекторам, бо справді вражає, що так багато людей готові безоплатно віддавати свій час для нас. Вони намагаються дати нам якомога більше, і це не вимірюється ніякими матеріальними речами.
Крім того, тут ми знайшли спільноту однодумців, і я вірю, що дружитимемо з ними й надалі. Наприклад, серед нас була жінка з Києва, і коли вона повернулася додому, то часто казала, що хоче назад, бо дуже сумує за цими зустрічами. Вже навіть один раз приїжджала до Львова, адже без цієї атмосфери не може. Впевнена, що коли і я повернуся додому (а мені, як і кожному, цього дуже хочеться), то буду сумувати за всім цим. Бо тут нас дуже добре зустріли, прийняли, огорнули своїм теплом, і я точно знаю, що ми відчули те, що залишиться в наших душах назавжди».
Літо в Науково-технічній бібліотеці буде насичене цікавими подіями, але не менш цінно, що воно проходитиме в товаристві людей, які, попри все пережите, не втратили вміння бачити красу й вірити в добро. Тому щиро бажаємо, щоб, повернувшись додому, вони назавжди зберегли у своїй пам’яті саме такий Львів.
