Доцент катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» Оксана Микитюк зі студентами Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій відвідали Національний музей-тюрму на Лонцького.
Злободенно гостро студенти груп ФЛ-11, ФЛ-13, ФЛ-14, ФЛ-15 відчули суть Музею-тюрми на Лонцького в час війни, коли українців намагалися знищити три окупаційні режими. Це єдина тюрма в Україні, у якій цілковито збережено автентику того часу. Тюрму використовували в ХХ столітті як політичну в’язницю польський, совєтський та нацистський окупаційні режими.
Особливо лютував московський режим, який був найтриваліший. Стенди, автентичні камери, записи хронік, кадри розстріляних українців – усе це є прототипом сучасної московсько-української війни. Отож, коли сьогодні говорять про злочини в Бучі, Бородянці, Гостомелі, Мелітополі, Херсоні та інших наших рідних містах, то ми маємо усвідомити, що всі ці злочини вже в українській історії були, а ворог залишився той самий – московський.
Студентів приголомшили методи знущання з українців та нелюдські умови, що були в тюрмі за всіх режимів. Приміром, у тюрмі на Лонцького, коли максимальна кількість в’язнів могла бути 1500 осіб, перебувало 3 638 в’язнів.
Особливо жорстоким було винищення українців. Відповідно до наказу наркома державної безпеки В. М. Меркулова від 23 червня 1941 р. усіх в’язнів поділили на три категорії: кримінальників випустили на волю, інших мали депортувати в «исправительно-трудовые лагеря», а ще інших розстріляти як «ворогів народу» (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКҐБ). Станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки – ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24–28 червня. Так у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів.
Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВД спосіб: індивідуально у спецкамерах пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВД у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.
Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. було убито близько 24 тисяч політичних в’язнів.
Історію з винищення українців московський режим повторив з початком повномасштабного вторгнення в Україні. Тому особливо гострим залишається питання повернення українцям їхньої історичної пам’яти. Саме про пам’ять волає музей-тюрма на Лонцького.
