Вероніка — другокурсниця магістратури. Опановує інформаційно-вимірювальні технології та робототехніку в ІКТА, на кафедрі інформаційно-вимірювальних технологій (ІВТ).
Попереднього навчального року дівчина впродовж двох семестрів мала змогу навчатися за програмою DAAD у Технічному університеті Ільменау (Німеччина, земля Тюрингія). Сьогодні вона ділиться своїм досвідом і враженнями від перебування в німецькому університеті.
Про можливість взяти участь у такому навчанні Вероніка Гурська дізналася від завідувачки кафедри ІВТ Тетяни Бубели, яка на своєму занятті зі студентами повідомила їх про це. Дівчина зацікавилася програмою. Зібрала відповідні документи й успішно склала онлайн-тестування з англійської мови на сайті Британської Ради. Саме англійською для іноземців викладають в університеті Ільменау, тому кандидати на навчання мають знати її на рівні не нижчому, ніж В1. Натомість німецькою достатньо володіти на рівні А2, щоб порозумітися з німцями на побутовому рівні — скажімо, в транспорті, крамниці чи громадському закладі.
— З нашої кафедри на конкурс подалася лише я, — розповідає Вероніка. — Тести були нескладні. А згодом ще й виявилося, що це був перший набір на цю програму студентів з України після кількарічної перери, пов’язаної з ковідом, а згодом і з повномасштабним вторгненням.
Навчання в університеті Ільменау тривало з жовтня 2024 року до вересня 2025-го. Усе, що пов’язане з дипломною та академічною роботою, Вероніка виконувала на кафедрі механічної інженерії. Але вчилася вона на комп’ютерних науках, студіюючи дисципліни на вибір — серед них були математика, програмування, комп’ютерні науки, зокрема, дуже ґрунтовно вивчала оптимізацію алгоритмів...
Дівчина розповідає, що в її групі більшість студентів були з країн Азії, особливо з Індії та Пакистану. Також було двоє хлопців із Запоріжжя, однак із ними наша студентка майже не перетиналася. Очевидно, вони обрали інші дисципліни.
— Які особливості навчання в німецькому університеті?
— Усе навчання — від початку до кінця — це відповідальність студента, і він вибирає — йти на пару чи вчитися самостійно. А наприкінці семестру його очікують серйозні іспити, де треба продемонструвати добрі знання, незалежно від того, ходив ти чи ні. Також німецькі студенти вибирають, скільки часу їм вчитися, тому одні вирішують вчитися інтенсивно й швидше мати на руках диплом, а інші розтягують цей процес на чотири роки або й більше, беручи щосеместру мінімум предметів і поєднуючи навчання з роботою. А щоб отримати диплом, є перелік обов’язкових курсів для кожної спеціальності. Скільки часу це все вчити — особистий вибір кожного. Знаю людей, які взяли одну дисципліну на семестр, щоправда, вона дуже складна. У мене виявився предмет, на який я взагалі ходила одна. Викладач застосував індивідуальний підхід — адаптовував певні теми для мене і давав багато практичних занять, яких я потребувала. Ще й з’ясувалося, що він родом із Канади, має українське коріння та знає українську мову. Звісно, ті дисципліни, на які ходили 200 студентів, викладали стандартно — проводили певну кількість лекцій і лабораторних. Також із кожного предмету є обов’язкові лабораторні роботи на семестр, за які можна набрати додаткові бали, на кшталт нашої курсової.
— Очевидно, графік навчання складений так, щоб студенти могли працювати?
— Навчання там переважно в першій половині дня, як у нас, у Політехніці. Але буває й пізніше. Усе залежить від можливостей викладача. Здебільшого популярні предмети читають один за одним, без розриву. Але я в першому семестрі після чотиригодинної перерви мала пару від 18-ї до 20-ї години. Так, студенти переважно поєднують навчання з працею. Я теж мала таку нагоду, але відмовилася через те, що до поїздки на навчання вже працювала в Україні дистанційно, тому далі сфокусувалася на цій роботі.
— То де все-таки важче вчитися — у Львівській політехніці чи в університеті Ільменау?
— Не можу сказати однозначно — усе залежить від того, з якого боку оцінювати. У німецькому університеті легше тим, що на ставлення викладачів не впливає, чи студент ходить на пари, чи вчиться самостійно. Важливо — добре знати матеріал. А в нас, коли не ходиш на пари, вищої оцінки за трійку не матимеш. А до тих, хто ходить, викладачі переважно ставляться лояльно й заплющують очі, якщо вони десь недотягують, чогось недовчили. І, як наслідок, такі студенти мають вищі бали. Мені німецька система подобається більше, хоча я там ходила на всі заняття, адже приїхала на навчання на обмежений час і мала мету взяти з цього максимум. Але якби я вчилася в Німеччині постійно, то точно філонила б деякі пари, а наприкінці семестру брала б на роботі відпустку, щоб добре підготуватися.
Щодо переваг у Львівській політехніці, то в нас пропонують кращі теми для дослідження, цікавіше їх подають. Мені, наприклад, теми, що пропонували в німецькому університеті, не дуже сподобалися. Ну а викладають в обох університетах плюс-мінус однаково. І в них, і в нас є монотонні пари, а є дуже цікаві, жваві.
— А якщо говорити про інші речі — матеріально-технічну базу, побут…
— Звісно, у німецькому університеті стан лабораторій, матеріально-технічної бази значно кращий, ніж у нас. Не секрет, що ми отримуємо від німців залишкове списане устаткування. Для них воно застаріле, а для нас — нове. І в побутових питаннях їхній університет має значно вищий рівень: всюди чисто, у вбиральнях охайно, завжди є мило й туалетний папір. І багато розеток.
— Окреме питання про студентський гуртожиток університету Ільменау.
— Мені пощастило, що, коли я приїхала туди на навчання, в гуртожитку було місце, тому не довелося шукати квартиру, адже в Ільменау шалений потік студентів і не всім вистачає місця в гуртожитку. Мені навіть дуже пощастило, адже це був найновіший гуртожиток і в кімнаті, яку мені виділили, до мене ще ніхто не жив. Там гуртожиток — як наша однокімнатна смартквартира, де є все: умебльована кімната для проживання, облаштована кухня, з плиткою, мікрохвильовкою, холодильником, туалетна кімната. Я була в гостях в інших гуртожитках. Там блокова система: три кімнати, що мають спільну кухню, туалет і ванну. Тобто як у нас трикімнатна квартира. Але в кожній кімнаті проживає лише один студент. Це насправді правильний підхід. У нас я спочатку теж проживала в гуртожитку, поки не стала працювати й винаймати житло. Їхні гуртожитки дуже відрізняються від наших, це небо і земля.
— Чи впродовж цього навчального року в Німеччині ви мали нагоду кудись поїздити, побувати на екскурсіях?
— Так. Там є багато студентських організацій, які за це дбають. Ти платиш певну суму — і маєш можливість взяти участь в організованому поході до музею, поїхати на екскурсію до міста або відвідати різні карнавали, вечори англійських танців чи сальси. Можливостей подорожувати в Німеччині дуже багато. Взимку я здебільшого їздила самостійно, а навесні й восени користала з тих організацій. Завдяки цьому завела багато нових знайомств.
Для німецьких студентів їхня залізнична компанія Дойче Бан пропонує таку послугу: ви сплачуєте внесок 250 євро — й отримуєте проїзний на семестр, з яким їздите по всій Німеччині. Без цього проїзного громадський транспорт для студента за семестр коштує так, як для всіх інших мешканців за місяць, — 70 євро. Завдяки цим можливостям я побачила Штутгарт, Франкфурт, Дюссельдорф, Лейпциг, Ерфурт, Берлін, маленьке містечко Веймар, з яким пов’язане життя багатьох відомих людей, а також популярний замок Нойшванштайн.
— Як реагували німці, коли дізнавалися, що ви з України?
— Коли чули, що я розмовляю українською, багато хто запитував, чи я з росії, бо для них ці дві мови подібні. Дивно, але деякі люди там досі плутають Україну з росією. Зате всі, з ким я спілкувалася ближче, знали, що Україна — окрема країна і що в нас триває війна.
— Що вам дало навчання в німецькому університеті?
— Нові знання, новий досвід. Також важливі інтернаціональні комунікації: я далі спілкуюся з людьми з Індії та інших країн, з якими навчалася в Німеччині. Там я скуштувала нову кухню. Азійська мені сподобалася, а ось німецька не дуже. Загалом я мала можливість вивчити побут і життя німців. Ще планувала поїздити по інших країнах, але цього разу не склалося.
