У День журналіста студентка магістратури кафедри журналістики та засобів масової комунікації Інституту права, психології та інноваційної освіти Львівської політехніки Наталія Проць здобула престижну премію Національної спілки журналістів України «Проба пера». Цю нагороду їй вручили за професіоналізм і правдиве висвітлення інформації про захисників України. В інтерв’ю Центру комунікацій університету дівчина розповіла про навчання за омріяною спеціальністю, відповідальність журналіста та неоціненний досвід, який вона здобула, працюючи над матеріалами, присвяченими героїзму українських воїнів.
— Чому ви вирішили вступити саме до Львівської політехніки?
— Коли настав час обирати, куди вступати, я багато радилася з батьками. Для мене було важливо знайти не просто місце для навчання, а середовище, у якому почуватимуся комфортно: щоб були викладачі, які б давали не лише певну інформацію, а й слушні поради, вчили на своєму досвіді та помилках і були готові цим ділитися. Львівська політехніка чомусь одразу здавалася мені рідною — ще до того, як я подала документи на вступ. Тут навчалося багато моїх друзів і знайомих, тому я зрозуміла, що для мене період звикання до нового етапу буде трішки легшим, адже вже були знайомі мені люди. Також за відгуками студентів, які вже навчалися на факультеті журналістики, було зрозуміло, що викладачі — душа кафедри, які готові дати мудру пораду. Вдячна університету, адже завдяки йому я знайшла добрих знайомих і друзів.
— Які знання та навички, здобуті під час навчання, ви вважаєте найціннішими у своїй роботі?
— Я ще студентка, тож сподіваюся, що ще здобуватиму ті навички. Звичайно, найголовнішою навичкою стало усвідомлення того, що завжди потрібно відповідати за свої слова, сказані чи написані. Для журналістів важливо подавати інформацію об’єктивно, жодним чином не впливати на думку читача. Ще одна надзвичайно цінна навичка для тих, хто працює у сфері медіа, — здатність швидко реагувати на зміни та знаходити нестандартні рішення. І наостанок скажу, що важливим умінням, яке я набула, є сприймати невдачі як досвід і намагатися далі щось робити, не стояти на місці.
— Чим ви завдячуєте Львівській політехніці у своєму професійному становленні й особистісному розвитку?
— Вдячна університету за те, що дав мені можливість спробувати, перевірити, чи я не помилилась у виборі. Тепер стараюся вдосконалювати свої вміння. Також на професійному шляху в університеті я познайомилася з багатьма цікавими людьми. Ми ділимося досвідом і таким чином вчимося, пізнаємо думки інших.
— Які були ваші перші емоції, коли дізналися, що вас нагородили премією НСЖУ «Проба пера»?
— Це було досить несподівано, спершу я навіть не зрозуміла, що взагалі відбувається. Як сказали на врученні, премію присудили, зокрема, за захист інформаційного простору в часи російсько-української війни. Я досить довго висвітлюю таку інформацію, тож дуже вдячна, що мою працю і старання помітили в Національній спілці.
— Що для вас означає ця нагорода, особливо враховуючи, що її вручили саме в День журналіста?
— Звичайно, це дуже знаково. На заході зібралося багато журналістів, які показують правду, працюють у війську, допомагають Збройним силам України. Для мене було честю не лише познайомитися з ними, а й отримати нагороду в колі таких людей, відчути енергетику старшого покоління, яке має набагато більше досвіду та знань.
— Які історії чи моменти, пов’язані з вашою роботою, запам’яталися вам найбільше?
— Насправді таких моментів надзвичайно багато. Але найбільш емоційною та важливою для мене стала робоча поїздка на Схід. Нашою метою було доправити авто, їжу, воду й антидронові сітки нашим захисникам. Тоді ми побували у Покровську, Слов’янську, Краматорську, Ізюмі та Лимані.
Особливо запам’яталися Донецька стела та хаб «Чумацький шлях», де збираються волонтери й військові, щоб перекусити та відпочити з дороги. Це місце сили з надзвичайною енергетикою. Ми зустріли там людей, які, на перший погляд, були незнайомі, але водночас — такі рідні. Ця зустріч дала мені сміливість продовжити нашу поїздку. Без волонтера пана Андрія я б, мабуть, не наважилася на це.
Ще однією метою було зібрати інформацію для матеріалу. На щастя, нам вдалося все зробити без негативних наслідків. Ми побачили й задокументували міста, які були геть зруйновані, а також людей, які, попри постійні обстріли, дають місту відчуття життя. У такі моменти особливо розумієш, наскільки важливо висвітлювати інформацію та допомагати нашим захисникам.
Також в одному з видань, у якому я працюю зараз, ми зняли кілька документальних фільмів про військових і волонтерів. Кожен із них був для мене особливим, адже військова тематика мене дуже зачіпає. У першому фільмі запам’ятались історії кожного з героїв — їхній шлях від цивільного життя до служби у війську. Я разом із ними проживала їхні спогади: поранення, реабілітація, побратими.
У другому фільмі мене глибоко вразила історія головного героя. Він волонтерить уже не один рік, і його вчинки мотивують мене працювати в цій тематиці. Раджу переглянути цей матеріал — «Скеля», адже свідоме суспільство має знати свою історію. А ми — те покоління, яке її творить.
— Які ваші професійні плани після завершення магістратури?
— Планую робити все, що можу, аби поширювати інформацію про наших захисників, волонтерів, а також про події, організовані для них і про них. Хотілося б, щоб громадяни відчували відповідальність і розуміли, що допомога зараз надзвичайно важлива. Важливо ходити на акції, донатити, цікавитися ситуацією в країні, її історією. Мабуть, як і кожному журналістові, мені хотілося б писати про чупакабру чи НЛО, але наше життя вже не буде колишнім, і треба усвідомити нові реалії.
