Тетяна Смаль — студентка, для якої дизайн став здійсненою мрією. Попри перепони, вона обрала творчий шлях, знайшла себе у Львівській політехніці й разом з одногрупницею Анастасією Полікровською долучилася до важливого проєкту, покликаного подарувати дітям більше затишку та підтримки в лікарняному просторі. Про силу дизайну, роль натхнення і перші кроки в професії — у нашому інтерв’ю з Тетяною Смаль.
— Тетяно, найперше розкажіть, як ви стали студенткою Політехніки і чому обрали саме дизайн?
— Чотири роки тому я, як і більшість випускників школи, стояла перед вибором майбутньої професії. Вагалася між двома спеціальностями — вчитель історії та дизайнер інтер’єру. Спершу вступила до Волинського національного університету імені Лесі Українки на історію, але думки про дизайн мене не полишали. Я вирішила не відмовлятися від своєї мрії та подала документи й до Львівської політехніки на спеціальність «Дизайн середовища». Тож певний час я навчалася за двома спеціальностями. І це стало для мене хорошим випробуванням, адже я ще раз переконалася, що дизайн — те, що мало бути моїм. Колись дизайн був для мене далекою, тихою мрією, яка з часом стала реальністю. Я завжди любила творчість, мені подобається вигадувати щось нове, працювати руками й бачити, як ідеї оживають. У дизайні для мене немає обмежень — є лише свобода мистецтва, уява та натхнення, тому я й обрала цю професію як справу свого життя.
— Коли у вас з’явився інтерес до творчості?
— Інтерес до творчості у мене із самого дитинства. Мене завжди приваблювали нестандартні форми, яскраві й незвичні поєднання кольорів, можливість вигадувати щось своє. Я багато малювала — вдома, у школі, на заняттях у гуртках. Саме через малювання вчилася виражати свої емоції та бачення світу. У школі я часто брала участь у творчих конкурсах, надсилала роботи на виставки, долучалася до мистецьких флешмобів і естафет. Це не лише давало мені досвід, а й надихало рухатися далі, пробувати нові техніки, експериментувати. Творчість стала для мене чимось більшим, ніж просто хобі. І можу сказати, що саме з дитячої любові до малювання й виникла та велика мрія, яка згодом привела мене до дизайну.
— Що для вас означає поняття «дизайн середовища» і що найбільше захоплює в цій сфері?
— Я розумію «дизайн середовища» як процес формування простору, що враховує функціональність, естетику та емоційне сприйняття людини. Мене захоплює, що дизайн може оживити будь-яке місце, створити настрій, поліпшити якість життя. Особливо приємно спостерігати, як з кожним роком інтер’єрний дизайн в Україні розвивається, стає сміливішим, цікавішим, більш продуманим. Надихає, що українські дизайнери вміють так тонко й майстерно працювати з простором, задавати нові тенденції, робити це ненав’язливо, делікатно, зі своєю унікальною стилістикою.
— Звідки ви дізналися про ІІІ Міжнародний конкурс наукових робіт здобувачів вищої освіти і що вас спонукало взяти в ньому участь?
— Про конкурс я дізналася від своєї дипломної керівниці — Віолетти Радомської, і ми з колегою Настею Полікровською (дипломний керівник — Ігор Щербаков) радо відгукнулися, адже це дуже цінна можливість заявити про себе та розповісти про проєкт.
— Розкажіть, будь ласка, про тему вашої наукової роботи, з якою ви брали участь у конкурсі.
— Тема нашої роботи стосується дизайну інтер’єру дитячого офтальмологічного відділення лікарні Святого Миколая у Львові. Метою було дослідити, як інтер’єр може впливати на психологічний стан дитини, зменшувати страх перед медичними процедурами та створювати середовище, яке сприяє емоційному комфорту й одужанню.
— Що дала вам участь у цьому конкурсі — професійно та особисто?
— З професійного боку участь у цьому конкурсі дала можливість побачити, як мої ідеї можуть бути представлені на міжнародному рівні, порівняти свій підхід із роботами інших учасників і зрозуміти, наскільки актуальним є дизайн, який враховує емоційний комфорт людини. Крім того, це стало великою мотивацією та надихнуло рухатися далі, вдосконалювати свої навички й вірити у свої сили.
— Якою була концепція вашого дипломного проєкту і як ви уявляєте його подальше втілення?
— У проєкті ми розробили концепцію «Казкового лісу», де природні мотиви, м’які кольори та форми створюють атмосферу безпеки й довіри. Особливу увагу надали інтерактивним артоб’єктам — «Сові» та «Птахам», які не лише прикрашають простір, а й заохочують дітей до взаємодії. Щодо подальшого втілення — я вірю, що цей проєкт може стати прикладом того, як дизайн здатен створювати середовище, у якому лікують не лише ліки, а й сам простір.
— Як ви оцінюєте таку співпрацю університету з реальними установами? Чи допомагає це студентам відчути себе справжніми фахівцями?
— Я вважаю, що така співпраця надзвичайно цінна. Вона дає студентам змогу побачити, як знання, здобуті під час навчання, можна застосувати в реальних умовах. Нам було цікаво працювати над проєктом для Дитячої лікарні Святого Миколая. Це був не просто навчальний процес, а справжнє занурення у професію: спілкування з лікарями, розуміння потреб пацієнтів, заміри приміщення, створення концепції та багато іншого.
— Яким ви бачите своє професійне майбутнє? Про що мрієте і які маєте цілі?
— У майбутньому я хочу розвиватись як дизайнерка інтер’єрів і вивчати архітектуру. Мрію створити власну студію дизайну, яка працюватиме з просторами, що мають соціальне значення: дитячими лікарнями, навчальними закладами, реабілітаційними центрами, а також із комерційними проєктами. Мені хотілося б зібрати команду, яка проєктуватиме інтер’єри, що надихають, де кожна деталь має своє місце й сенс.
