Треба цінувати те, що маєш, і плекати в собі почуття вдячності. У цьому переконаний студент ІКНІ Павло Мукан. Нещодавно енергійний спортсмен став срібним призером чемпіонату України з легкої атлетики серед юніорів. Про амбітні плани й нові досягнення політехніка – у нашому інтерв’ю.
– Що спонукало вас вступити саме до Політехніки?
– Національний університет «Львівська політехніка» – найстаріший технічний заклад вищої освіти в Україні й усій Східній Європі. Мені завжди подобалося програмування. Тож я мріяв вступити на спеціальність «програмне забезпечення» факультету ІКНІ. На щастя, зробив правильний вибір. Адже навчання в Політехніці дає актуальні й потрібні знання, які я використовую у своїй професійній діяльності.
– Які моменти студентського життя можете пригадати?
– Наразі я рідко бачуся з одногрупниками, адже через пандемію COVID-19 і повномасштабну війну ми навчаємося дистанційно. Та саме це робить кожну нашу зустріч незабутньою. Найбільше запам’яталося те, як 31 грудня ми з одногрупниками здавали лабораторні та спілкувалися з викладачем. Це було дуже атмосферно й по-домашньому затишно.
– Чи важко поєднувати тренування, підготовку до змагань і навчання в університеті?
– Зовсім не важко, адже я правильно розподіляю свій час. У кожного з нас однакова кількість годин у добі. Всі ми хочемо мати більше вільного часу, але часто проводимо день непродуктивно.
– З чого розпочалася ваша спортивна кар’єра? Чому саме легка атлетика?
– Я почав займатися бігом три роки тому, коли був учнем за обміном у США. Мій друг Христофор порекомендував мені долучитися до їхньої команди. Мене вразило те, як професійно там підходять до спорту у звичайній старшій школі: головний і ще чотири тренери, масажисти, інфраструктура для тренувань, психологічні заняття включно з візуалізацією й афірмаціями. Але головне – друзі, з якими я досі часто спілкуюся. Нині, під час повномасштабної війни, вони допомагають Україні, переказуючи власні кошти благодійним фондам. Особлива подяка Державному департаменту США за військову та гуманітарну допомогу Україні. Також я щиро вдячний цій установі за спонсорування мого перебування у США.
– Розкажіть про своє перше змагання.
– Раніше я професійно займався шахами, тому першим моїм змаганням був шаховий турнір. На відміну від шахів, у змаганнях із бігу поки що не перемагав. Та головне участь, а не перемога. На мою думку, шахи й біг мають багато спільного. І там, і там надзвичайно важливі стратегія й тактика. Сунь-цзи наголошував: «Стратегія без тактики – найповільніший шлях до перемоги. Тактика без стратегії – метушня перед поразкою».
– Що найважче у підготовці до змагань? Як вона відбувається?
– Я професійний програміст, а біг для мене став хобі. Тож не надаю особливого значення змаганням. Для мене не важливо, яке місце я посяду, просто приємно брати участь у змаганнях, знайомитися з бігунами. Вони всі дуже класні люди, і я щиро вболіваю за кожного з них. Хоча мій тренер Микола Нижник не зовсім розуміє такий підхід. Він досягнув чималих висот у спорті, ставши найшвидшим бігуном в Україні і спортсменом-олімпійцем. А головний принцип у підготовці до змагань – 80/20, де 80 відсотків – це легкі пробіжки (я б назвав їх медитацією і відпочинком), а 20 відсотків – доволі важкі тренування.
– Розкажіть про участь у чемпіонаті України з легкої атлетики. Які були ваші емоції після оголошення результатів?
– Я щасливий, що зумів посісти друге місце. Емоції на фініші надзвичайно приємні, адже коли людина біжить на межі сил, то виділяються гормони й нейромедіатори, зокрема ендоканабіноїди, ендорфін, дофамін, серотонін. Відчуття схоже на ейфорію. Одне слово – кайф. Хоча я не встиг уповні відновитися перед чемпіонатом і не досить добре підготувався до змагань, адже 11 вересня брав участь у чемпіонаті України з бігу на 5000 м серед дорослих у Луцьку. Вдалося посісти 16-те місце серед 37 професійних спортсменів, майстрів спорту міжнародного класу, олімпійців. Також я поставив особистий рекорд – пробіг 5000 м за 15 хв 31 с.
– Як Політехніка допомагає молодим спортсменам?
– Політехніка допомагає у здобутті фахових знань і навичок. Займатися ж фізкультурою важливо для здоров’я. В нас багато спортивних секцій. Вважаю, що секція легкої атлетики є найкращим вибором для тих, кому не байдуже власне здоров’я. Професійні тренери допоможуть уникнути помилок, яких припускаються початківці, й запобігти травмам. На жаль, через поширення коронавірусу ми тренувалися дистанційно, але з початком навчального року тренування відновили. В команді завжди цікавіше працювати, ніж самому.
– Чого ви мрієте досягти в житті та спорті?
– Мрію, щоб наша перемога настала якнайшвидше і в Україні запанував мир. Я живу життям своєї мрії вже тепер, ціную те, що маю. Гадаю, почуття вдячності за те, що ми маємо, робить нас по-справжньому щасливими. Проте ставлю цілі й досягаю їх, а коли зазнаю невдачі, то просто аналізую помилки і рухаюся далі. Спорт дав мені тіло моєї мрії, здоров’я, я відчуваю радість від кожного тренування. Жодного разу не доводилося примушувати себе тренуватися. Хочу, щоб так було й надалі. Мрію все життя прожити в гармонії зі собою. Останнім часом я активно готуюся до чемпіонату України з кросу, що відбудеться 30 жовтня. Постараюся перемогти і пройти відбір на юніорський чемпіонат Європи в Італії.
– Як живе український спорт в умовах війни?
– З початком повномасштабної війни багато спортсменів стали на захист нашої держави. Щиро вдячний кожному, хто нас обороняє. А загалом, на мою думку, важливо й далі тренуватись і, якщо є змога, вивчати військову справу. Щойно держава потребуватиме моєї допомоги, піду її захищати. Нині всі працюють задля нашої перемоги, кожен на своєму фронті, але всіх нас об’єднує любов до України.
