У Науково-технічній бібліотеці Львівської політехніки відбулася лекція краєзнавця та мандрівника Миколи Іваника — випускника університету, дослідника історії Трускавця і голови туристичного кластера «Раймунд Ярош». Краєзнавець презентував результати багаторічних архівних досліджень і розповів про події та постаті, що формували обличчя Трускавця упродовж століть.
3 жовтня 2025 року в Науково-технічній бібліотеці Львівської політехніки відбулася лекція Миколи Іваника — знаного дослідника історії Трускавця, краєзнавця, екскурсовода, автора двох книжок, режисера фільмів про курорт. Дослідник є головою правління туристичного кластера «Раймунд Ярош». Під час лекції на тему «Спацер старими вуличками Трускавця та сім чудес курорту» автор подав великий масив матеріалів про історію та розвиток міста, виокремив його архітектурну спадщину, знакові постаті й унікальні природні ресурси, завдяки яким місто стало одним із найвідоміших оздоровчих центрів Східної Європи. Розповідь, доповнена відеоматеріалами, захопила слухачів і створила відчуття живої подорожі в минуле курорту.
Краєзнавець із величезною теплотою згадує роки навчання у Львівській політехніці, яку закінчив у 1980 році. Студентський період він вважає одним із найкращих у житті. З особливою ностальгією згадує бібліотеку, де відбувалася лекція, адже там він проводив багато часу, готуючись до занять і виконуючи дипломний проєкт. Серед найяскравіших моментів студентського життя пан Микола називає «Весну Політехніки» — фестиваль, що об’єднував весь університет і вирізнявся творчою та вільною атмосферою. Не менш позитивні спогади пов’язані з відпочинком на базі Політехніки в Алушті, де він виконував обов’язки культорганізатора. Разом зі студентами поставив виставу за мотивами «Сорочинського ярмарку» Миколи Гоголя. А неподалік розташовувався табір Московського енергетичного інституту, який проводив «свято дикарів». Так і вийшло: саме з того середовища виросло покоління, що згодом принесло війну на українську землю. Автор також пригадує навчальну практику в Ленінграді, під час якої вперше почув тезу, що «Санкт-Петербург будувався на козацьких кістках». Ці слова спонукали його замислитися над правдивою історією українського минулого.
На початку виступу лектор звернув увагу на, здавалося б, дрібну, однак промовисту деталь — правильність наголосів у топонімах. Як зауважив дослідник, усталений нині наголос Трускаве́ць є не зовсім коректним: історично правильно вимовляти Тру́скавець. Так само й у назві Нагуєвичі наголос слід ставити не на «є», як часто кажуть, а на «у». Такі мовні зсуви, за словами пана Миколи, не є випадковими — вони стали наслідком тривалого впливу російської мовної ідеологеми, що поступово витісняла автентичні українські норми вимови.
Микола Іваник розповів, що написання його книжок стало результатом тривалої та копіткої праці з архівними джерелами. Дослідник працював у Центральному державному історичному архіві у Львові, ретельно відшуковуючи документи, старі карти й світлини, які допомагали відтворити образ курорту в різні епохи. Колосальні зусилля та роки роботи з матеріалами дали змогу створити видання «Спацер старими вулицями Трускавця», яке можемо вважати справжньою енциклопедією краю. На особливу увагу заслуговують світлини — чимало з них дослідник знайшов не лише у Львові, а й в архівних установах Австрії, Литви та Польщі. Серед найцінніших — 25 фотографій 1895 року з фондів Оссолінеуму у Вроцлаві. На них зображено, яким був Трускавець у період австрійського панування, тож ці знімки стали справжньою окрасою книжки. Пан Микола також згадав про Ореста Мацюка — директора Львівського історичного архіву в 1991–1999 роках, знаного дослідника історії паперу та українського книгодрукування, який допомагав у пошуку матеріалів. Випадково з’ясувалося, що Орест Мацюк був родичем автора — саме тому пан Микола присвятив йому свою працю. Не залишилися поза увагою й етнографічні експедиції, які лектор проводив упродовж багатьох років. Спілкування зі старожилами Трускавця, що пам’ятали місто ще в польський період, дало змогу побачити контрасти між минулим і сучасністю та провести історичні паралелі:
— Написання книги складний, проте захопливий шлях. Справжнє задоволення приходить тоді, коли знаходиш нову світлину, маловідомий факт чи відкриваєш постать, про яку майже забули. Книгу треба писати так, щоб вона була цікавою не лише для автора, а й для читача.
Микола Іваник проводить дві авторські екскурсії: «Сім чудес Трускавця» — для дітей та «Спацер старими вуличками курорту» — для дорослих. Часто гід об’єднує обидві в одну подію, створюючи атмосферу, цікаву і батькам, і дітям. Для юних учасників передбачено інтерактиви: вікторини, символічне присвоєння звання «заступник гіда», невеличкі подарунки. Такий підхід, за словами пана Миколи, допомагає виховувати любов до рідного краю з ранніх років.
Серед сучасних символів Трускавця дослідник виокремив гусака — символ, зображений на міському гербі. Сьогодні в різних локаціях курорту з’являються декоративні гусаки в кумедних і впізнаваних образах: біля міської ради — адміністратор, біля бювету — відпочивальник, поруч із туристичним центром — гусак із фотоапаратом. У майбутньому планують створити цілу серію таких скульптур — гусака-спортсмена, гусака-читача біля бібліотеки тощо, щоб згодом організувати дитячий квест-екскурсію містом.
Екскурсовод також поділився кількома історичними фактами, зокрема про походження назви «Трускавець». Є кілька версій, однак сам дослідник схиляється до литовського тлумачення: слово «trusk» означає «сіль», отже, первісно поселення могло мати значення «соляне». У науковому середовищі триває дискусія між істориками Іваном Сварником і Леонідом Тимошенком щодо дати першої письмової згадки про місто — 1425 чи 1461 рік. Отож 2025 року Трускавець святкує 600-річчя першої згадки, а вже за два роки відзначатиме 200-річчя як курорт.
Лектор згадав про постать Раймунда Яроша, власника та мецената курорту в міжвоєнний період, який зробив значний внесок у його розвиток. Саме на його честь у 2021 році відкрили сквер біля музичної альтанки — однієї з небагатьох автентичних споруд, що збереглися донині. Символічно, що під час відкриття онук Раймунда Яроша — Раймунд Ярош-молодший, актор театру — посадив біля альтанки бук на пам’ять про діда, який свого часу визначив долю Трускавця. Заплановано створення музею родини Ярошів у Модричах, куди мають передати частину родинного архіву з Кракова.
Мета Трускавецького туристичного кластера, головою якого є Микола Іваник, — популяризація туризму та культурної спадщини регіону. Реалізовано кілька ініціатив, зокрема проєкт «Від Карпат за Дніпро», у межах якого протягом чотирьох років учасники подорожували різними регіонами України, збираючи матеріали, та створили фототеку з понад 12 тисяч світлин. Серед сучасних пам’яток краєзнавець назвав статую Ісуса Христа на Гошівській горі — найвищу статую Спасителя в Україні, заввишки дванадцять метрів. Вона є точною копією відомої бразильської статуї в Ріо-де-Жанейро. У Трускавці встановлено меморіальну плиту на честь о. Олекси Пристая — відомого греко-католицького священника, який на початку ХХ століття у США створив чотиритомну працю про історію Трускавця. Цікаво, що сучасні письменники Тарас та Юрій Прохаськи є його правнуками, що продовжує інтелектуальну традицію родини. У 2019 році в місті відбувся міжнародний велозліт «Трускавецький пелотон». Захід мав стати підготовкою до масштабного європейського велозльоту 2022 року, але через війну в Україні він був перенесений до Нідерландів. Серед інших ініціатив — конкурс «Кращий благодійник року», а також відбір семи креативних проєктів Трускавця.
На особливу увагу заслуговує ретрофільм про Трускавець. У ньому курорт постає в образі початку ХХ століття. Зроблено акцент на архітектурну спадщину, старовинні вілли, храми та вулиці з багатою історією. Однак у час української незалежності частина історичних будівель була перебудована або зникла, що загострює питання системної реставрації та охоронного статусу історичної частини міста.
Курорт постав і зростав довкола мінеральних джерел. «Нафтуся» — головний природний ресурс Трускавця, науково описаний ще в 1830-х роках, — сформувала лікувальний профіль міста. Поруч із нею функціонували й інші джерела, кожне зі своїми властивостями. Серед них — «Юзя», вода якої, за народними переказами, відновлює молодість і красу. Вона містить природний гліцерин, що надає шкірі м’якості та блиску, а тому джерело вважалося «жіночим». У різні періоди популярності набували й інші води: «Марія», «Броніслава», «Едвард» — кожна має свій хімічний склад і показання до лікування.
Індустріальний чинник ХІХ століття — передусім нафтовидобуток у Бориславі — став каталізатором урбаністичних змін: притік західного капіталу, поява залізниці, інтенсивна розбудова курортної інфраструктури. Саме цей трикутник «Борислав — Дрогобич — Трускавець» задав регіональну динаміку модернізації.
Сьогодні місто переживає наслідки пандемії та повномасштабної війни: кількість туристів зменшилася, частина санаторіїв законсервована або підлягає ліквідації. Додаткове занепокоєння викликає приватизація окремих бюветів і поступова втрата історичних пам’яток, зокрема віл. Ці процеси актуалізують потребу в прозорій політиці охорони спадщини, перегляді статусів пам’яток і формуванні чітких правил для інвесторів. Попри виклики сьогодення, потенціал Трускавця залишається очевидним: це рідкісне поєднання гідромінеральних ресурсів, історичної архітектури та сформованого курортного ландшафту. Подальший розвиток міста передбачає синхронні кроки — реставрацію й музеєфікацію історичної спадщини, модернізацію мереж джерел, підтримку культурних ініціатив і комунікацію з громадою. Баланс між охороною спадщини та продуманими інвестиціями може повернути курорту славу місця для відпочинку й оздоровлення.
