У наш час — час війни, пропаганди, фейків і вигаданої історії — українська культура й історична пам’ять потребують особливої уваги, і сучасна молодь щораз частіше бере ініціативу у свої руки. Один із прикладів такої ініціативи — проєкт «Тіні України», який створили три подруги-студентки, дві з яких навчаються у Львівській політехніці. Їхня мета — розповідати про маловідомі факти, події, сторінки української історії, людей і явища, які з різних причин залишаються поза увагою, але формують наше культурне коріння.
Віолетта Романів та Катерина Рекул — студентки спеціальності «Журналістика» у Львівській політехніці. Обидві родом із містечка Шептицький на Львівщині, де ще з дитинства займалися народними танцями. Саме танці стали одним із поштовхів до зацікавлення українською культурою, історією та формування сильної громадянської позиції.
Віолетта — студентка 4-го курсу, яка поряд з основним навчанням також вивчає реабілітаційну психологію. Вона цікавиться історією, культурою, активно долучається до волонтерства й бере участь у зборах для ЗСУ.
— Навчання у Політехніці для мене — це знання й можливості. Тут я зрозуміла, над чим хочу працювати, і разом з дівчатами ми почали втілювати свої ідеї, як-от наш спільний проєкт «Тіні України», — розповідає Віолетта.
Її подруга Катерина Рекул — на рік молодша, працює репетиторкою з української мови, бере участь у волонтерських ініціативах, зокрема допомагає фронту через банківські збори, а також має досвід відкриття власної банки на велику суму для друга-військового.
— Коли постало питання вибору майбутньої професії, я довго вагалась, адже хотіла обрати не просто фах, а справу, яка буде корисною не лише мені, а й суспільству та країні. Важливо було відчувати, що моя робота має сенс. На щастя, тоді поряд була подруга, яка підказала напрям, за що я їй дуже вдячна. Саме журналістика стала для мене професією, у якій я відчула: я на своєму місці, — ділиться Катерина.
Третя учасниця команди — Анна Чуркіна. Саме вона стала останнім пазлом, який і зібрав команду разом. Дівчина відповідає за візуальну частину: монтаж, оформлення, стиль. Вона є візуальним голосом проєкту, тим, хто перетворює сценарії на динамічний і емоційний відеоконтент.
— «Тіні України» — наш авторський проєкт, присвячений українській історії, культурі та людям. Ми хочемо говорити про тих, хто творив нашу країну, хто заслуговує на згадку, але часто лишається в «тіні» — у буквальному й символічному сенсі. Ми прагнемо зробити історію ближчою, доступнішою та цікавою, особливо для молоді. Хочемо, щоб кожен, хто випадково натрапить на наше відео, дізнався щось нове й відчув гордість за своє коріння, — пояснює Віолетта.
— Сьогодні, в умовах війни, ми особливо гостро відчуваємо, наскільки важливо знати, хто ми є, звідки родом і чому наш культурний код вартий збереження. Для мене особисто головна мета проєкту полягає в тому. щоб дати українцям відчути, які ми багаті. Не в матеріальному сенсі, а в духовному, історичному, культурному. У нас велетенська спадщина, якою можна й потрібно пишатися. Просто вона часто залишалася в тіні. Ми хочемо це змінити. Наша мета — зробити історію доступною, живою й актуальною. Щоб люди не тільки дізнавалися факти, а й відчували емоційний зв’язок із ними, з країною, з минулим і майбутнім, — додає Катерина.
Активну роботу над проєктом команда розпочала нещодавно, влітку 2025 року. Саме тоді з’явилася чітка структура: теми, сценарії, зйомки, запуск соціальних мереж. Зараз контент публікується на платформах Instagram, TikTok та Facebook — з короткими відео, фактами, роздумами.
Для дівчат головне — не просто зняти красиво. Важливо, щоб глядач щось відчув, щоби після перегляду відео лишався емоційний слід, з’являлися зацікавленість історією та прагнення дізнатися більше.
Ролі в команді чітко розподілені: Віолетта та Катерина — сценаристки, вони генерують ідеї, пишуть сценарії та відповідають за комунікацію. Головний напрям Анни — візуалізація, динаміка й монтаж.
Тематику обрали свідомо — українська історія в час війни є не лише об’єктом дослідження, а й інструментом спротиву.
— Сьогодні, коли нашу історію та культуру намагаються знищити, дуже важливо самим брати на себе відповідальність за їх захист. Не можна чекати, що хтось інший зробить це замість нас. Українська історія та культура — основа нашої ідентичності та народу. Говорити — означає зберігати пам’ять. Це допомагає нам не втратити себе навіть у важкі часи та формує фундамент для майбутнього, — каже Катерина.
— Ми боремося не лише за землю. Ми боремося за мову, за пісні, за право називати речі своїми іменами. Росія десятиліттями намагалася стерти нашу пам’ять, вбити її Голодоморами, тюрмами, брехнею. А тепер знову вбиває фізично. Вони хочуть, щоб ми забули, хто ми. Але кожна розказана історія — це опір. Кожне відео, кожна згадка про забуте село чи відновлене слово — це наш захист. Ми мусимо говорити, бо мовчання — означає знову втрачати. А ми вже втратили забагато, — додає Віолетта.
Дівчата зізнаються: досвіду у відеопродакшні не мали. Опановували все самостійно — зйомку, монтаж, роботу зі звуком, сценарну структуру. Найбільшим викликом стало поєднання проєкту з навчанням, роботою та волонтерською діяльністю. Проте завдяки підтримці команді вдалося зберегти мотивацію.
Наразі дівчата створили відео, отримали позитивний фідбек від аудиторії, зібрали перших підписників і відкрили з ними діалог. У планах — розширення: довші формати, вдосконалення візуальної частини, нові платформи, залучення експертів. Вони мріють, щоб «Тіні України» стали не просто сторінкою з історичним контентом, а спільнотою — середовищем для свідомих українців, які хочуть знати, звідки вони.
Наприкінці дівчата звертаються до тих, хто читає їхню історію:
— Любіть Україну не просто словами, а всім серцем. Плекайте нашу мову, культуру, традиції, бо в них наша сила і правда. Вчіть історію, щоб ніколи не повторювати помилок минулого. Допомагайте нашим захисникам, адже завдяки їм ми маємо змогу жити та мріяти. І пам’ятайте: Україна починається з кожного з нас — з маленьких добрих справ, з віри у краще, з любові, що не згасає навіть у найтемніші часи, — Віолетта.
— Я дуже люблю слова Романа Шухевича, які стали для мене дороговказом у житті: «Ми, усі — вояки УПА і всі підпільники зокрема, і я — свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але, запевняю вас, — ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Це наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити». Ми — ця нова генерація, нащадки мужніх, сильних і патріотичних українців. І це наша відповідальність: не лише зберегти спадщину, а й активно долучатися до її відродження, адже Герої на фронті боряться саме за майбутнє цієї країни, — Катерина.
