Кілька днів тому на поштову скриньку університету надійшов лист: «Хочу вам повідомити, що під час підступної нічної атаки на мирний Львів загинула випускниця ХТФ 1990 року Інна Янішевська (Інна Поліщук). З повагою – Віктор Середюк, однокурсник».
Як виявилося, Інна Янішевська (Поліщук) мешкала в будинку, що в ніч на шосте липня зазнав найбільших рашистських руйнувань у Львові…
У Львівській політехніці викладають її однокурсники – Оксана Курилець (доцентка кафедри хімії і технології неорганічних речовин) та Олександр Морушко (доцент кафедри соціальних комунікацій та інформаційної діяльності). Вони поділилися спогадами про свою однокурсницю.
«Памʼятаю Інну, хоча ми з нею так тісно не контактували, хіба перетиналися, бо вчилися на паралельних потоках: я – на силікатах, а вона – на зв’язних матеріалах. Що про Інну можу сказати? Це дуже ясна, позитивна, весела, креативна, відкрита людина. Саме креативна, а ще – світла, добра, завжди усміхнена. Була дуже активною студенткою, брала участь у художній самодіяльності університету. В останні роки нашого навчання факультет вигравав у конкурсах КВН. Інна там була. Дивлюся на теперішнє її фото – світленька, хоча зі студентських років памʼятаю темноволосою. Але ця її усмішка збереглася. Інна завжди була на позитиві. Мені просто не віриться, що з нею це сталося. Ось не віриться і все…», – каже Оксана Курилець.
«Інна була активісткою: брала участь у «веснах Політехніки», стемах, кавеенах. Така неординарна, талановита. Ми, студенти хіміко-технологічного, жили в третьому гуртожитку. Дружили з радіотехніками. У них було більше хлопців, у нас – дівчат. Хлопці якось вирішили пожартувати й написали оголошення: мовляв, шукаємо дівчат, але щоби були добрі господині. Інна не забарилася з відповіддю: зробила веселу світлину з різним кухонним начинням…
І вчилася вона добре. Наскільки пригадую, не на відмінно, але стипендію отримувала завжди. Охоче допомагала іншим, однак робила це ненавʼязливо, була доброзичлива, незаздрісна, комунікабельна, небайдужа, дуже приємна у спілкуванні.
Після завершення навчання за нашим фахом працевлаштуватися було майже нереально, адже був початок 90-х. Інна якось знайшла себе у творчій професії – перукарстві. Дуже любила свою роботу, гарні зачіски робила. Ми з нею востаннє бачилися кілька років тому, хоч, як виявилося, мешкали неподалік», – згадує Олександр Морушко.
На сторінці Інни Янішевської у соцмережах її друзі пишуть багато спогадів: весела, яскрава, неперевершена, проста, людяна. Звідтіля дізнаємося, що вона була не лише перукарем, а й технологом харківської косметичної фабрики, багато років танцювала у клубі спортивного танцю «Фокстрот».
«Скільки разів я тобі писала і просила поради в складних фарбуваннях, ти ніколи не відмовляла. Я буду памʼятати тебе і твої модні формули. Не можу повірити, що ти не з нами, що рашистські виродки забрали твоє життя», – пише колега Інна Захарченко.
«Вона так любила життя та людей...
Памʼятаю, як мала з нею розмову про те, що вона на постійній основі працює в мінус для себе, бо боялася людям озвучувати реальну суму витрат, коли піднялися ціни на матеріали. Працювала в кайф, любила дуже те, що робить. Виділялася серед інших своєю харизмою…
Ти була та, яка не створювала людям проблем, а все життя іншим їх намагалася вирішити», – згадує Віталія Добра.
З дописів на сторінці Інни бачимо, що вона активно допомагала нашим Збройним силам – її імʼя і прізвище постійно було у списку тих, кому дякували за це.
Поховали Інну Янішевську (Поліщук) у її рідній Умані на Черкащині. А сьогодні, у девʼятий день її відходу до Вічності, друзі й однокурсники Інни зійшлися у львівській церкві Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, щоб помолитися за душу невинно загиблої подруги, колеги, однокурсниці й подякувати Богові за те, що одного разу їхні життєві стежки перетнулися.
Світлини – із соцмереж та архіву Олександра Морушка
