Під час панельної дискусії «Університет мрії. Як вчать/хочуть вчитися сьогоднішні студенти?», що відбулася на Кластері освіти й креативності, йшлося про очікування, реалії й мрії студентів – теперішніх і тих, хто був ними нещодавно.
Майя Ву, третьокурсниця інженерії програмного забезпечення Львівської політехніки, керівник і співкерівник кількох проектів:
«Здобувати бажане треба самостійно»
Я мала більші очікування, ніж випускники звичайних шкіл, бо навчалася в математичній гімназії. Я доволі активна студентка, хоча не можу сказати, що університет мене спонукав до цього. Моє гасло: освіта – це скарб, а навчання – ключ до нього. Так, ми від університету маємо багато очікувань, а часто виявляється, що далеко не все так, як уявляємо. Хто за це відповідальний? Університет чи ми? Ми! Наш план здійсниться тільки тоді, якщо будемо багато працювати й себе розвивати.
Яких компетенцій очікуємо від викладача? Якщо фундаментальні науки у мене читає 60-річний викладач, то все о´кей, бо він може навчити значно більше, ніж молодий. Однак щодо технічних уже варто задуматися, бо все стрімко розвивається.
Університет часто вбиває мотивацію. Принаймні у мене так було. Після півроку навчання зробила висновок, що ІТ-галузь – це не моє. А далі подумала, що університет – лише мінімальна частинка мого зростання. Тому почала розвиватися сама. І зрозуміла, що ІТ – це моє. Виробила собі алгоритм: «Ти незадоволена навчанням? Шукай самостійно, як здобути бажане і досягай своїх цілей». Тому у моєму житті з’явилися проекти.
Але, попри зайнятість, я таки успішно навчаюся. Із задоволенням ходжу на невимушені дискусії викладача і студентів. Правильно, коли викладачі подають тему в інтерактивній формі. Круто, коли нема градації «викладач – студент».
Отож, мій висновок: шукати себе, не боятися пробувати, будь-які зміни сприймати з позитивом, адже вони рухають нами. А навіщо ж університет? Тут ти дорослішаєш, змінюєшся, зрештою, отримуєш диплом.
Андрій Федорчук, засновник проекту Ugeneration, спрямованого на популяризацію підприємництва серед молоді, за освітою – маркетолог, випускник Львівської політехніки:
«Помилятися раджу швидко»
Вже через півроку, як став студентом, я почав працювати. Перша робота – на телебаченні, не стосувалася спеціальності. Кілька разів змінював свої уподобання, шукав себе.
Взагалі необхідність конче здобувати вищу освіту – це стереотип, нав’язаний нам із радянських часів. Насправді нині сантехнік може заробляти значно більше. Коли в мене будуть свої діти, я не наполягатиму, аби вони вже в 17 років ставали студентами.
Важливо розвивати креативність, бо наша освітня система виховує людей, які працюють за інструкціями: нема інструкції, вказівки, то працівник уже не знає, що повинен робити.
Мої пропозиції до змін – це те, що роблю, над чим працюю. У проекті Ugeneration популяризую підприємництво серед студентів. Працюємо за концепцією «лекція за лекцією», яка полягає в тому, що за кожен виступ успішного підприємця на основному івенті ми організовуємо другий – безкоштовний для студентів. Учасник може бути як той самий, так і той, кому він передасть естафету. Це поширена практика на Заході. Ми провели кілька лекцій у Львівській політехніці, Медуніверситеті тощо. Хочемо організувати 2–3-денний літній ІТ-фестиваль.
Прагнемо сприяти студентам, щоб вони реалізовували свої ідеї. Нещодавно в Ілона Маска прочитав пораду: «Помиляйтеся швидко». Ця фраза стосується як бізнесу, так і навчання. Швидше помилимося – швидше знайдемо помилку й виправимо її.