Щороку протягом жовтня та листопада в Національному університеті «Львівська політехніка» проводять Студентську науково-технічну конференцію. Вона підбиває підсумки дослідницької діяльності студентів за навчальний рік і цьогоріч відбувається вже вісімдесят третій раз. Тяглість традиції проведення заходу не може не вражати.
Конференція об’єднує учасників з усіх інститутів університету. Захід традиційно складається з трьох послідовних етапів, охоплюючи презентацію робіт, визначення найкращих і — приємну частину — нагородження авторів найцікавіших науково вагомих робіт, а також активних учасників конференції. Студентів нагороджують дипломами, грошовими преміями та пам’ятними сувенірами. Завдяки цьому 83-тя Студентська науково-технічна конференція стимулює розвиток дослідницьких навичок, заохочуючи студентів творчо підходити до навчання.
Ми поспілкувалися з учасницею конференції, студенткою кафедри журналістики та засобів масової комунікації Соломією Борачок. Вона посіла третє місце на конкурсі робіт і розповіла, що ж являє собою ця науково-технічна конференція.
— Чому ти вирішила взяти участь у конкурсі?
— Це сталося дуже природно. Пані Оксана Гоцур написала мені й запропонувала взяти участь. Вона пам’ятала мою минулорічну курсову й сказала, що я тоді виконала її на високому рівні. І я подумала: чому б не спробувати? Тим паче тема мені справді близька, і було приємно, що мене запросили спробувати свої сили.
— Як ти думаєш, чому обрали саме тебе?
— Думаю, причина досить проста. Я вже давно співпрацюю з Оксаною Іванівною — ми разом працювали над моїми курсовими, а невдовзі будемо готувати й диплом. Вона добре знає мій стиль роботи й те, як я підходжу до теми та організовую матеріал. Тому, мабуть, і вирішила запропонувати мені взяти участь. Це було радше логічне продовження нашої спільної роботи, ніж якийсь особливий вибір.
— Які теми треба було готувати учасникам?
— Конкурс був університетський, а точніше — ІІ етап конкурсу студентських науково-дослідних робіт 83-ї Студентської науково-технічної конференції Національного університету «Львівська політехніка». Теми були дуже різні й залежали від спеціальності — від права до технічних дисциплін. Умови прості: представити актуальну наукову роботу зі своєї сфери, тобто кожен демонстрував те, над чим справді працював у межах своєї спеціальності.
— Як журналістика була представлена в науково-технічному форматі конференції?
— Власне, положення конкурсу передбачає участь студента-представника кожної кафедри університету. Саме так я представляла нашу кафедру журналістики та засобів масової комунікації. Тож із журналістів була лише я. Кожен презентував те, над чим працює у своїй сфері.
— Яку тему ти обрала й чому?
— Я презентувала свою наукову працю «Робота журналістів у зоні бойових дій: ризики та безпека (український досвід)». Ця тема для мене невипадкова. Ми живемо в час, коли війна впливає на всіх, і професія журналіста в цих умовах набуває зовсім іншого масштабу. Репортери та оператори працюють там, де поруч постійні обстріли, мінна небезпека, хаос. І попри це вони мають залишатися професійними, відповідальними та максимально обережними. Мені хотілося дослідити, як це виглядає зсередини: які ризики вони беруть на себе, які правила безпеки діють, як організована робота українських журналістів у прифронтових районах і які помилки найчастіше стають фатальними. Ця тема важлива не тільки як дослідження, а й як нагадування: журналісти теж працюють на своєму фронті. І їхня безпека — не абстрактне поняття, а щоденна боротьба за життя під час виконання професійного обов’язку. Для мене було важливо підкреслити одне: журналісти не просто висвітлюють війну — вони живуть у ній, живуть нею. Саме це я й хотіла передати у своїй доповіді.
— Що саме у твоїй роботі було наукового чи технічного?
— Науковість полягала в самій структурі дослідження. Я аналізувала українські методики безпеки, стандарти роботи журналістів на фронті, протоколи поведінки в зоні бойових дій, а також те, як їх застосовують саме в наших умовах. Я не просто описувала процеси, а систематизувала їх, порівнювала, робила висновки та намагалася показати причинно-наслідкові зв’язки. Технічним аспектом можна назвати розбір конкретних процедур безпеки: як відбувається акредитація журналістів на передовій, які засоби індивідуального захисту використовують і як організована робота в польових умовах під час обстрілів чи переміщень.
— Що, на твою думку, такі конференції дають учасникам?
— Насправді дуже багато. Це хороший тренажер критичного мислення: ти мусиш сформулювати ідею, захистити її, відповісти на запитання. Крім того, це дуже прокачує впевненість, бо ти виступаєш перед людьми, які не з твоєї сфери. І вони дивляться на твою тему зовсім під іншим кутом.
— Як конкурс вплинув на тебе?
— Участь у конкурсі додала мені впевненості в тому, що я можу презентувати свої дослідження не лише у межах кафедри, а й перед ширшою аудиторією. Це був такий мінівиклик: вийти зі своєї зони комфорту й перевірити, як моя тема звучатиме серед людей, які працюють у зовсім інших галузях. Я зрозуміла, що журналістика не програє на тлі технічних чи юридичних досліджень. Загалом, це додало мені віри у власні сили — що я можу не лише писати, а й аргументовано виступати, захищати свої думки та представляти тему так, щоб вона звучала переконливо.
— Як відбувалася підготовка до презентації?
— Спершу я ще раз уважно переглянула всю роботу, щоб виділити ключові моменти та структурно їх упорядкувати. Потім вибрала ті аспекти, які найточніше відображають суть дослідження: ризики, виклики, реальні кейси з українського досвіду та висновки. Я хотіла, щоб презентація була максимально логічною та водночас цікавою. Тому кожен слайд і кожен блок інформації проходив перевірку — чи зрозуміло це на слух і чи виділені головні ідеї. Також я тренувала свою мову, робила пробні прогінні виступи, щоб упевнитися, що вкладуся в час і зможу пояснити складні моменти чітко й доступно.
— Що було найскладнішим під час формування твоєї роботи?
— Щиро кажучи, найважче було втиснути в коротку доповідь таку складну й багатогранну тему. Хотілося розповісти все докладно, але доводилося постійно скорочувати, переробляти та переосмислювати матеріал, щоб залишити найголовніше. Ще один складний момент — говорити про війну сухо й академічно. Багато прикладів з роботи журналістів дуже емоційно важкі, й іноді нелегко стримати почуття, описуючи реальні небезпечні ситуації. Крім того, складно було знайти баланс між аналітикою і живими історіями. Хотілося, щоб доповідь була і точною, і зрозумілою, і водночас передавала атмосферу того, що відбувається на передовій.
Досягнення своєї студентки прокоментувала наукова керівниця Оксана Гоцур:
— Щороку наша кафедра на цьому конкурсі представлена на високому рівні. Наприклад, торік Максим Кушнір (тоді ще студент 3-го курсу кафедри) під моїм керівництвом здобув перше місце. Цього року ми також увійшли в трійку призерів завдяки студентці четвертого курсу Соломійці Борачок і здобули «бронзу» — посіли третє місце. Соломія, до речі, з великим ентузіазмом підійшла до участі в конкурсі: самотужки розробила тези виступу, презентацію, до хвилини розрахувала час свого виступу, аби вкластися в регламент. Мене як наукову керівницю така наполегливість вразила: з одного боку, я втішилася, що таки не помилилася, коли запропонувала Соломії взяти участь у цьому студентському конкурсі науково-технічних робіт, а з другого — вкотре переконалася, що наші студенти мають неабиякий потенціал для науково-дослідної роботи, і саме такі конкурси дають можливість його яскравіше розкрити.
