Як відомо, більшість жителів Східної України розмовляють російською, інколи викладають російською й у навчальних закладах, тому в школярів або студентів немає змоги досконало знати свою державну мову. Всі звикли до такого й усім так ніби комфортно. Ось тому багато приїжджих студентів Львівської політехніки зіткнулися з мовним бар’єром уже на початку свого навчання. Власне, вони добре розуміли українську, але скласти речення докупи було важко. Таке мовне непорозуміння створює труднощі і викладачам, і студентам.
Ця ситуація є абсолютно зрозуміла, тому що російська мова цілковито домінує в українському інтернет-просторі, де найчастіше спілкуються підлітки між собою. Наприклад, у Києві частка використання української мови в соцмережах становить лише 16%, українська мова трохи переважає російську в соціальних мережах лише в 4 областях України. Хоча із недавніми змінами в законопроєкті ми вже наближаємося до збільшення частки українськомовного населення.
Отже, щодо студентів зі Східної України, я на власному досвіді пересвідчився, що незнання української мови таки завдає клопоту студентам. Разом зі мною на спеціальності «Журналістика» навчається хлопець, який приїхав до Львова з міста Суми. Його звати Олексій. Від першого курсу він спілкувався тільки російською мовою, проте на парах старався розмовляти українською за проханням викладачів. У кінці навчального року було видно результати постійного перебування в україномовному середовищі – в Олексія час від часу вже з’являлися українські речення в розмові. Дійшовши до третього курсу, він й зовсім вільно спілкується державною мовою та немає ніякого дискомфорту, пов’язаного з мовою. Сам Олексій коментує ситуацію так: «Після складання державних іспитів у одинадцятому класі, я вирішив вступати на журналіста, а оскільки ця професія потребує знання української не те що на нормальному рівні, а вимагає досконалого володіння нею, то я повинен був її вивчити. Звичайно, базовий рівень знань у мене був, бо як-не-як, я готувався до складання ЗНО, але у Львові я зіткнувся з труднощами розмовного характеру. Я потребував більше часу на те, щоб відповісти викладачам, аніж інші студенти, тому що мені доводилося перекладати в думках. Та це все розв’язалося досить просто, за кілька місяців навчання в мене був прогрес із вивчення української, а впродовж кількох років вона ставала дедалі досконаліша й досконаліша. Тому я цілковито задоволений своїм рішенням навчатися у Львівський політехніці, бо завдяки життю у Львові я нарешті вивчив державну мову».