Студент ІІ курсу магістратури. Учасник pitching startup Форуму «Інноваційна весна 2018», численних студентських наукових конференцій, у яких посідав призові місця. У 2019 та 2020 роках за активну життєву та громадянську позицію, особистий розвиток і утвердження вітчизняної науки, сприяння суспільному прогресу, соціально-економічним перетворенням в Україні та світі став лауреатом премій Львівської обласної держадміністрації та Львівської облради. У І семестрі 2021/2022 навчального року отримував академічну стипендію Президента України.
Про омріяний фах, шлях до успіху та плани на майбутнє – у нашому інтерв’ю з Олесем Теглівцем.
– Що свого часу спонукало тебе обрати саме цю спеціальність – телекомунікації та радіотехніка?
– Я завжди вважав і досі вважаю, що ця спеціальність перспективна і що, навчаючись на ній, я зможу здобути не лише теоретичні знання, а й практичні навички.
– Що тобі найбільше подобається в обраній спеціальності?
– Вона поєднує телекомунікації та радіотехніку. Основною кафедрою я обрав кафедру радіоелектронних пристроїв та систем, тож маю більший ухил саме на радіотехніку. Насамперед мені подобається навчатися на цій спеціальності саме через те, що набуваю там практичних навичок, бо нам реально дали в руки мікроконтролери, з якими великі компанії заробляють великі гроші. Тож ми можемо користуватися сучасним обладнанням і готуватися до майбутньої кар’єри.
– Завдяки чому ти досяг своїх академічних успіхів?
– Завдяки наполегливості у здобутті того, чого бажаю набути. Моя наступна мета – на основі власних знань побудувати бізнес. Зараз пишу дипломну. І за її темою складу бізнес-план підприємства, який згодом реалізовуватиму в реальному житті.
– Що б ти міг порадити іншим студентам для досягнення успіхів у навчанні?
– Насамперед потрібно бути впертим і наполегливим. Тобто якщо студент хоче отримати якийсь бал за іспит чи залік, то він має докладати максимальних зусиль для цього. Також треба вивчати теоретичний матеріал, якщо навчаєшся на технічних спеціальностях, як, наприклад, я. Не знаю, як відбувається навчання у студентів гуманітарних спеціальностей, але в нас на телекомунікаціях та радіотехніці велику роль відіграє саме знання теорії. Бо якщо студент знає теорію, то на лабораторних йому дуже легко. Так, наприклад, деякі студенти могли виконувати одну лабораторну дві пари, а інші за одну пару встигали кілька. Тобто знання теорії повинно грати провідну роль у навчанні. Ще важливо виконувати домашні завдання або ж заповнювати звіти лабораторних робіт того ж дня, коли ти цю роботу виконав чи коли проходило практичне заняття.
– Що тобі найважче давалося в навчанні?
– Найважче давались курсові, адже курсова – це майже те саме, що розділ дипломної. Були такі курсові, які займали дуже багато часу. Пригадую, одну курсову ми до кінця червня писали. Також були важкими ті іспити та заліки, на яких викладачі забороняли користуватися своїми записами лекцій у зошитах.
– Як одногрупники ставилися до твоїх успіхів? Чи не було заздрості або ж булінгу?
– Я їм дуже вдячний, бо інколи були випадки, коли викладачі роздумували, яку оцінку мені поставити, але група мене завжди підтримувала, і мені це допомагало емоційно та морально.
– Ти часто допомагаєш одногрупникам із навчанням чи вважаєш, що кожен має досягати всього самотужки?
– Щоб досягнути всього самотужки, треба дуже сильно працювати, тому я вважаю: якщо людина потребує чи просить про допомогу, варто їй допомогти, пояснити якісь теореми, правила чи формули, значення елемента схеми чи щось подібне. Завжди варто допомагати в міру своїх можливостей. Звісно, якщо людина втомлена, а в неї ще просять про допомогу, то їй фізично буде дуже тяжко щось підказати. Але краще допомагати.
– Ти не лише навчаєшся на відмінно, а також працюєш. Розкажи докладніше, як поєднуєш це.
– Я – фізична особа-підприємець. За договором працюю консультантом компанії Infineon, виконую там обов’язки системного інженера. Ця компанія колись називалась Cypress, а тепер злилась із Infineon. Вона виробляє програмне забезпечення й мікроконтролерні пристрої. Оскільки я вступив на магістратуру, то почав працювати лише в квітні минулого року. Тоді відбулася остання доволі складна сесія, де потрібно було показати високий результат, і після цього стало легше, адже вже під час осіннього семестру на другому курсі в мене було лише кілька пар на тиждень. Тож обійшовся без особливих труднощів у тому, щоб поєднувати навчання й роботу. Наша група домовилася з викладачем раз на тиждень зв’язуватись, обговорювати результати виконаних робіт, питання, які цікавили нас, студентів, та успішно із цим всім дійшли до закінчення сесії в грудні. Цього семестру ще простіше, адже залишилася лише дипломна робота, яку я можу виконувати у вихідні і паралельно спілкуватися з керівником наукової роботи.
– З таким напруженим графіком чи залишається вільний час і, якщо так, то які маєш хобі?
– Так, є. Моє найбільше хобі – музика, зокрема гра на фортепіано й на гітарі. Маю різні гітари й час від часу їх змінюю: то акустика, то бас, то електрика. Я обожнюю музику. Також вечорами деколи граю в комп’ютерні ігри для того, щоб відпочити від роботи та навчання. Тепер навчання майже немає, тож здебільшого від роботи відпочиваю. Також цікавлюсь відеомонтажем. Є ще багато інших захоплень, але ці – основні.
– Що ти вважаєш своїм найбільшим досягненням?
– Завдяки навчанню в університеті в мене фактично пропав страх спілкування з людьми, тому що мав великі переживання щодо цього. На першому курсі було тяжко, а коли я згодом почав частіше спілкуватися і зі студентами, і з викладачами, то зрозумів, що це такі ж люди, як я, і що вони теж чогось бояться. Тільки я боюсь із ними говорити, а вони бояться чогось іншого. Тож я переборов страх спілкування і цим дуже пишаюсь.
– Наскільки часто в тебе трапляється емоційне вигорання, і як ти з ним борешся?
– Тепер дуже рідко. Але якщо воно є, то я просто лягаю на диван і лежу або ж займаюсь якимось із перелічених хобі.
– Чи є якісь страхи чи переживання щодо майбутньої кар’єри?
– Жодних страхів.
– Є хтось, на кого ти рівняєшся?
– Ні. На себе. На кращу версію себе.
– Крім навчання безпосередньо в університеті, як, на твою думку, можна підвищувати власний професійний рівень?
– На сьогодні існує просто безліч безкоштовних навчальних курсів та інформації в мережі інтернет, тож я вважаю, що варто інвестувати свій час у пошук тої інформації, яка до вподоби і яка справді цікавить.
– Чи брав ти участь у якихось закордонних навчальних програмах?
– Ні, не брав, через недостатнє матеріальне забезпечення для тривалого проживання за кордоном. Проте як турист відвідав кілька країн Європи. Наразі у роздумах, чи варто після закінчення університету брати участь у закордонних навчальних програмах. Але на майбутнє почав підтягувати рівень англійської, бо вважаю, що знання іноземних мов є ключовим для навчання в закордонних університетах.
– Зараз багато молодих українців виїжджають за кордон для заробітку. Чи немає у тебе схожих планів?
– Із життям за кордоном не знаю, мені в принципі все підходить в Україні, але думаю щодо відкриття якихось підприємств там, адже це справді перспективно й дозволить не лише мені отримувати великий дохід, але й Україні, якій я буду платити податки.
Олесь переконаний: майбутнє – за технічними спеціальностями і хорошу технічну освіту можна здобути саме у Львівській політехніці. Його досвід показує: успішним стає той, хто працює над собою, шукає шляхи для самореалізації та постійно рухається вперед.
