Як це — бути жінкою в суспільстві, де століттями панували чоловіки? Довгий час її роль обмежували материнством і збереженням домашнього вогнища, але світ змінюється — і змінюється швидко. Ще 20–30 років тому сама думка про те, що жінка в політиці чи дипломатії може мати такий самий вплив і авторитет, як чоловік, звучала майже абсурдно. Припущення, що в разі подання на високу державну чи дипломатичну посаду вибір можуть зробити на користь жінки, а не чоловіка, багатьом здавалося радше фантазією, ніж реальністю.
А проте зараз усе інакше. Жінка перестала бути «винятком» у залі переговорів або «першою у своїй сфері». Сьогодні вона — частина нормальності, частина системи, яка визначає політику держав і формує міжнародний порядок. Жінки очолюють зовнішньополітичні відомства, ведуть найскладніші перемовини та керують дипломатичними місіями. Тож постає питання: чи досі жінка в дипломатії вважається викликом, чи це вже переросло у звичайну місію?
Відповіддю на це стала зустріч у стінах Львівської політехніки — подія, де говорили не лише про жінку в дипломатії загалом, а й в українському та історичному контексті зокрема. У межах виставки «Перші. Жінка в дипломатії: від постатей-символів до сучасних амбасадорок» відбулася панельна дискусія «Жінка в дипломатії: виклик чи місія?», що поєднала історичні паралелі та особистий досвід учасників.
На заході були присутні:
- Наталія Шаховська — ректорка Національного університету «Львівська політехніка», членкиня-кореспондентка НАН України;
- Тетяна Сибіга — очільниця Центру публічної дипломатії Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України, співзасновниця Платформи «Подружжя українських дипломатів»;
- Ірина Матяш — голова Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, докторка історичних наук, професорка;
- Ярослав Гасяк — керуючий справами та начальник юридичного відділу Львівської обласної ради;
- Андрій Грушко — представник Міністерства закордонних справ України у Львові;
- Анна Ґоґолінська — консул, керівниця юридичного відділу Генерального консульства Республіки Польща у Львові;
- Тетяна Іжевська — Надзвичайна і Повноважна Посол України при Святому Престолі (2007–2020), заступниця голови Національної комісії України у справах ЮНЕСКО;
- Ірина Ключковська — директорка МІОК;
- Ганна Тіщенко — консул Генерального консульства України в Стамбулі;
- В’ячеслав Войнаровський — Генеральний консул України в Кракові;
- Лідія Базиляк — перший секретар Представництва МЗС України у Львові;
- Ольга Домніцак — помічниця Почесного консула Республіки Ісландія у Львові.
Модераторкою заходу була Ористлава Сидорчук — докторка економічних наук, професорка, завідувачка кафедри регіонального та місцевого розвитку ІАДУ Львівської політехніки, депутатка Волинської обласної ради, голова ВГО «Союз Українок».
Зустріч була організована спільно з Науковим товариством історії дипломатії та міжнародних відносин. Подія розпочалася хвилиною мовчання на знак вшанування полеглих воїнів, які захищали нашу державу.
«Ми досі переконуємо світ, що Україна належить до Європи»
Відкриваючи захід, ректорка університету Наталія Шаховська наголосила на важливості саме жіночого голосу під час війни. За її словами, українські дипломатки часто змушені пояснювати партнерам очевидні для нас речі — що Україна прагне до ЄС, що ми маємо право на свій вибір, що ми є суб’єктом міжнародного права, а не територією для геополітичних впливів.
— Недарма, напевно, на постері до цієї події є дуже багато відомих жінок-українок, які фактично змінювали не тільки історію України, але й історію світу. Недаремно ще від часів Русі наші жінки, будучи дружинами закордонних королів чи князів, активно впливали на обличчя Європи, активно формували його й активно могли керувати зв’язками Європи та України, Русі. І тому ми є Європа, ми є частиною Європи давно, — зазначила ректорка.
З вітальним словом до присутніх також звернулась очільниця Центру публічної дипломатії Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України, співзасновниця Платформи «Подружжя українських дипломатів» Тетяна Сибіга.
— Я вірю, що такі дискусії надзвичайно важливі. Адже єдності, комунікаційних місточків завжди бракує, їх завжди мало. Але я бачу й щиро радію тому, наскільки ми зростаємо спільно, наскільки громадянське суспільство та наші друзі з-за кордону сьогодні нас підтримують. Так, Україна нині протидіє найстрашнішим викликам, але я вірю в нашу дипломатію, вірю в наших дітей. І вірю, що спільно ми можемо посилити голос України у світі — не лише публічними виступами чи заявами, а й нашою щоденною кропіткою роботою, об’єднуючи зусилля науковців, культурних діячів і, звісно, дипломатів, — зауважила Тетяна Сибіга.
Після цього до учасників звернувся Генеральний консул України в Кракові В’ячеслав Войнаровський. Він наголосив:
— Сам проєкт «Жінки в дипломатії», напевно, набирає особливої ваги в період тих складних проблем, які сьогодні долає дипломатична служба України. І я справді гордий з того, як від моменту повномасштабного вторгнення мої колежанки — віцеконсули, консули — героїчно працювали, допомагаючи тисячам наших жінок, дітей, людей старшого віку та осіб з інвалідністю. Нагадаю, що до Кракова після початку повномасштабного вторгнення щодоби прибувало щонайменше 40 тисяч громадян України. Тому сьогоднішня тема для нас надзвичайно близька й цінна.
Історичний контекст: від перших амбасадорок Русі до сучасних дипломатичних лідерок
Анна Ярославна, королева Франції, і справді була повноправним суб’єктом міжнародної політики. Вона укладала союзи, впливала на династичні рішення та формувала європейський політичний простір так само активно, як і чоловіки того часу. І це не просто красива легенда, а доказ того, що українські жінки вже мають тисячолітній досвід міжнародного впливу.
Проте згодом ця традиція була знецінена й забута — аж доки сучасність не воскресила її. Сьогодні ми бачимо відновлення цієї ролі: українські жінки обіймають високі посади у парламентах багатьох країн, очолюють дипломатичні місії, працюють послами та консулами, формують міжнародну політику й активно впливають на глобальні процеси.
Українські дипломатки ведуть перемовини щодо підтримки України та допомагають біженцям. І роблять це вони не тому, що «жінки ніжні й емпатичні», а тому, що це їхня професійна місія, яку вони обрали і яку виконують чудово.
Під час обговорення також прозвучало, що сьогодні в МЗС України фактично досягнуто гендерної рівності — близько 49 % співробітниць і 51 % співробітників. 16 жінок очолюють українські посольства у світі, ще кілька керують консульствами. Ще двадцять років тому це здавалося недосяжним, а тепер стало нормою.
Особисті шляхи: як жінки приходять у дипломатію
А як взагалі стати дипломатом? Напевно, кожен хоча б раз у житті ставив собі це запитання. І багато хто, можливо, думав, що без «зв’язків» чи корупційних схем тут не обійдешся — але це лише поширений міф. Насправді шлях у дипломатію відкритий для тих, хто має знання, наполегливість і внутрішню мотивацію.
Саме історії жінок, озвучені під час заходу, яскраво це підтверджують. Вони доводять, що дипломатична служба не обирає за статтю — вона обирає за професійністю, стійкістю та готовністю працювати для своєї держави.
Хтось приходив у дипломатію через цілеспрямоване навчання, системний розвиток та участь у міжнародних проєктах. Інші — через повсякденну практичну роботу з іноземними партнерами, що поступово переростала у відповідальні дипломатичні завдання. Для когось стартом стало знання мов, для когось — аналітичне мислення, уміння домовлятися чи працювати під тиском.
Багато жінок приходили в дипломатію з інших професій: юриспруденції, педагогіки, бізнесу. Не всі мріяли бути дипломатками з дитинства, але їхній досвід виявився потрібним державі — і став фундаментом успішної кар’єри.
Ці історії руйнують уявлення про дипломатію як «закритий клуб» чи сферу, доступну лише обраним. Насправді дипломатія — це простір, відкритий для тих, хто має характер, знання та готовність працювати на межі можливостей. І дедалі частіше цей простір впевнено й успішно займають саме жінки.
Дружини дипломатів: невидимий, але критично важливий фронт
Однак жінки в дипломатії — це не лише ті, хто обіймає офіційні посади. Величезну частину роботи виконують і дружини дипломатів, чия діяльність десятиліттями залишалася в тіні. Після початку повномасштабного вторгнення це стало особливо помітно. Вони брали на себе все: і гуманітарну допомогу українцям за кордоном, і організацію культурних заходів, і координацію волонтерської підтримки, і збір коштів на потреби України, а також роботу з діаспорою та інформаційну комунікацію. У багатьох посольствах саме дружини стали опорою дипломатів і реальними учасницями зовнішньополітичних процесів, навіть якщо їхні посади не мали офіційної назви.
Проєкт «Жінки в дипломатії»: ідентичність, пам’ять і нові горизонти
Виставка «Перші» — це лише частина ширшого міжнародного проєкту «Жінки в дипломатії». Він виник як спроба показати долі українських дипломаток — складні, драматичні, іноді героїчні. З часом проєкт вийшов далеко за межі офіційної дипломатичної служби. Сьогодні у його фокусі не тільки жінки-консули чи дипломатки, а й науковиці, культурні діячки, представниці діаспори, які роками були «голосом» України за кордоном.
Проєкт розвивається: наразі запропоновано спільні ініціативи з університетами Польщі, зокрема з Ягеллонським університетом, де також реалізують програму, присвячену жінкам у дипломатії, науці та політиці. Крім того, висунуто пропозицію про створення Енциклопедії, присвяченої цим жінкам.
Виклик чи місія?
Це питання стало центральним для події, і відповідь на нього виявилася доволі цікавою. У підсумку учасники дійшли висновку: жінка в дипломатії — це і виклик, і місія, але сьогодні визначальнішим стає друге.
Чому це виклик?
Тому що жінкам довелося долати багатовікові стереотипи, входити у сферу, де довго панували чоловіки, і доводити свою професійність у середовищі, яке часто змінювалося повільніше, ніж сама реальність.
Чому це місія?
Тому що сучасна дипломатія — особливо під час війни — потребує не лише сили аргументу, а й людяності, гнучкості, емпатії, стратегічного мислення та здатності працювати в умовах кризи. І саме ці риси жінки виявляють у щоденній роботі: у гуманітарних проєктах, перемовинах, культурній дипломатії, взаємодії з міжнародними партнерами та українськими громадами за кордоном.
Сьогодні жінка в дипломатії — не виняток і не компроміс: вона формує міжнародний образ України та визначає її майбутнє у глобальній спільноті.
