«Нас вбивають, бо ми ― українці»: у Львівській політехніці відбувся реквієм у пам’ять про жертв Голодомору

Роксолана Семчишин, Центр комунікацій Львівської політехніки
Фото з реквієму

Щороку, у четверту суботу листопада, в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923, 1946–1947 років.

Напередодні вшанування академічна спільнота Університету організувала реквієм скорботи в головному корпусі Львівської політехніки та приєдналася до загальнонаціональної ініціативи, запаливши свічки в пам’ять про українців, які померли від жахливої голодної смерті внаслідок дій злочинного комуністичного режиму.

― Щороку ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору. У вересні в нашому університеті підписали меморандум про співпрацю з Національним музеєм Голодомору-Геноциду, і сьогодні в Політехніці презентуємо виставку музею «Нас вбивали, бо ми ― українці», ― зазначила на початку години-реквієму заступниця голови Товариства «Просвіта» Надія Любомудрова.

Ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало у своїй промові підкреслив, що глибокі історичні рани ще більше роз’ятрює війна. Юрій Ярославович наголосив на нашому обов’язку ― зберігати історію і пам’ятати про ті страшні події:

― Історію потрібно знати, а щонайважливіше ― пам’ятати, особливо історію України. Є те, чого ніколи не можна прощати. Є те, за що українці гинули і гинуть ― свобода і незалежність нашої нації. Метою Голодомору було поголовне знищення селянства, бо в радянському союзі вважали, що саме цей прошарок населення є тією силою, яка загрожує існуванню радянщини. І було прийнято рішення: якщо воно перешкоджає ― його потрібно знищити. Ми знаємо і пам’ятаємо про закон, який вийшов у 1933 році, про п’ять колосків, згідно з яким людина не мала права піднімати колосок із землі чи будь які інші харчі. За це «порушника» могли ув’язнити на 10 років або ж знищити. Ми повинні пам’ятати про це, хоча б для того, щоб більше не допустити таких злочинів. Тих виконавців злочинних наказів уже немає, але режим залишився. Тепер він називається не сталінським, а путінським. І він хоче знищити не тільки наш етнос, а й Україну ― як державу, українців ― як націю…

Музичний супровід події забезпечували музиканти Народного камерного оркестру «Поліфонія», які виконали чуттєві мелодії, зокрема твори Мирослава Скорика.

― Найпершим ворогом тоталітарної московської системи комуністичного режиму було українське селянство, тому що селянин був національно свідомою особою. Крім того, він був ментально незалежним, він був індивідуалістом. Сутність українського селянства не вписувалася в комуністичну ідеологію, тому сталінський режим і його близькі поплічники прийняли страшну постанову ― знищити хоч би частину українського селянства, ― наголосила у своєму виступі голова Товариства «Просвіта» Львівської політехніки, почесна професорка Університету Христина Бурштинська.

У події взяв участь ініціатор створення виставки «Нас вбивали, бо ми ― українці», доктор історичних наук Богдан Левик. Він докладніше розповів про виставку й наголосив на наслідках людської трагедії того часу:

― Виставка складається з 15 тематичних банерів, які охоплюють події 1932–33 років. Фактично кожен українець повинен розуміти, що знання історії ― це ідентифікація його національної приналежності. Та зупинюсь на тому, чого немає у цій виставці. Дослідники Голодомору дуже часто використовують три цифри. 10,5 мільйона жертв ― це число, яке запропонувала Міжнародна асоціація дослідників Голодомору. Є число 6,6 мільйона ― це є суто арифметичний розрахунок, коли у 1939 році був перепис в Україні й отримано мінус 6,6 мільйона ― це не беручи до уваги природній приріст населення за тих сім років. Юридично доведено 3,492 мільйона жертв. Чому? Справа в тому, що книжки про соціальний захист у 1933 році вилучили зі сільських рад і пізніше ― знищили… У 2010 році Апеляційний суд Києва виніс вирок щодо семи осіб, винних в організації і проведенні Голодомору. Безперечно, що нам над цією темою потрібно працювати, адже на сьогодні лише 32 країни визнали Голодомор геноцидом…

За традицією Львівської політехніки, наприкінці години-реквієму працівники і студенти Університету разом запалили свічки у пам’ять про жертв Голодомору й виставили їх на сходах перед входом до головного корпусу.

Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму Фото з реквієму