У Львівській політехніці вп’яте відбулася урочиста церемонія нагородження благодійників і партнерів, які впродовж року допомагали нашому університету ставати кращим, розвиватися і, відповідно, працювати задля майбутнього України та її зміцнення.
Розпочалася церемонії «Благодійник року Львівської політехніки» зі вшанування пам’яті захисників, серед яких чимало львівських політехніків, які пожертвували своїм життям задля майбутнього нашого народу.
Привітав гостей в. о. ректора Львівської політехніки професор Юрій Бобало, наголосивши:
— Складні часи, роки війни нібито повинні призупинити рух Львівської політехніки вперед, та, незважаючи ні на що, наш університет іде вперед, розвивається, працює і буде працювати, доки в нас працюють такі люди, ті, хто підтримує Львівську політехніку в різний спосіб. Сьогодні ми зібралися, щоб відзначити благодійників року Львівської політехніки. Це ті люди, завдяки яким наш університет процвітає, живе і буде жити. Дякую всім, хто не втомлюється підтримувати наш університет. Усім сьогодні низько кланяюсь і дякую!
Традиційно благодійників відзначали в таких категоріях:
- Благодійник року — юридична особа
- Благодійник року — фізична особа
- Благодійник року — найкращий волонтер
Вчена рада Львівської політехніки визначила благодійником року серед юридичних осіб компанію Trimble Inc. Це одна з найбільших у США компаній, яка виробляє навігаційне геодезичне обладнання для різних сфер господарства. Компанія надала Львівській політехніці комплекти лазерних 3D-сканерів, тахеометри, ГНСС-приймачі та програмне забезпечення на загальну суму понад 11 млн грн для оснащення Технологічної лабораторії Trimble в університеті. Ця лабораторія є однією з тридцяти у світі та першою в Східній Європі.
У зв’язку з неможливістю присутності сьогодні в Україні представників компанії відзнаку передали через професора Корнилія Третяка, директора Інституту геодезії у 2007–2024 роках, який довгий час плідно співпрацює з компанією Trimble Inc.
У номінації «Благодійник року — фізична особа» цьогоріч відзначено Джейкоба Дальгофа — генерального директора ІТ-компанії MatchOffice Ukraine, мецената, візит-професора Львівської політехніки, який сприяв створенню в першому навчальному корпусі університету Студентського простору «L.I.S.». Зокрема, за його фінансової підтримки, що перевищує 1,7 млн грн, здійснено архітектурне проєктування, дизайн інтер’єру та супровід реалізації проєкту.
У своєму виступі після вручення відзнаки Джейкоб Дальгоф зазначив:
— Перш за все щиро дякую всім за таку нагороду. Для мене це велика честь. Радію співпраці з університетом. Я у Львові вже шість років і з часу переїзду сюди налагодив співпрацю з університетом. Ми мали нагоду відкрити простір «L.I.S.», який є досить символічним, оскільки розміщений в укритті. Тож він є безпечним не лише для перебування під час навчального процесу, а й для дозвілля студентів. Співпраця з Львівською політехнікою посіла важливе місце в моєму серці. Сподіваюся на подальшу нашу співпрацю!
Переможцем у номінації «Благодійник року — фізична особа» визначено також Ігоря Пасемка, співзасновника компанії Agiliway. Серед стратегічних напрямів Agiliway — соціальна активність і участь у різнопланових соціальних проєктах.
За підтримки Ігоря Пасемка в навчальному корпусі № 5 створено Студентський коворкінг-центр, зокрема проведено капітальний ремонт приміщень, надано обладнання та меблі для облаштування простору, завдяки фінансуванню на загальну суму понад 1,2 млн грн.
Дякуючи за нагороду, Ігор Пасемко, акцентував:
— У Львівську політехніку вперше я прийшов 33 роки тому. Тоді з великим хвилюванням переступив поріг і відтоді залишився тут надовго. Шість років тому сюди прийшов мій старший син, а два роки тому — середній син. Сподіваюся, що з роками і їхні діти зроблять те саме. Адже гарні традиції продовжаться. Наша компанія, мої друзі максимально докладаються, щоб ми перемогли ворога. Дякую вам за цю нагороду. Ми будемо старатися, щоб Львівська політехніка давала для молоді все найкраще.
Оцінюючи важливий внесок волонтерів, Львівська політехніка визначила переможця в категорії «Найкращий волонтер». Це Крістофер Ватсон — президент компанії Greenfield Investments, USA, LLC США. Впродовж 2024 року він підтримував розвиток процесів цифровізації управління у Львівській політехніці через удосконалення системи електронного документообігу, зокрема надав ресурси для системного аналізу електронного документообігу університету та проєктування відповідної системи. Оскільки Крістофер Ватсон не мав змоги взяти участь в урочистостях, відзнаку йому вручать згодом.
Музичним подарунком для гостей заходу стали різдвяні мелодії від струнного квартету Народного дому Львівської політехніки.
Дискусії на актуальні теми вже стали традицією урочистостей «Благодійник року Львівської політехніки». Цього разу обговорювали тему «Мотивація залишатись: від викликів до можливостей». Експерти ділилися власним досвідом і баченням, як змінити ситуацію та спонукати молодих українців залишатися на Батьківщині.
У дискусії взяли участь:
- Тарас Кицмей — співзасновник і член ради директорів SoftServe, голова Наглядової ради Національного університету «Львівська політехніка», доктор honoris causa Львівської політехніки;
- Христина Бойко — директорка Благодійного фонду «Фундація стратегічних змін», членкиня Наглядової ради Національного університету «Львівська політехніка»;
- Марко Савицький — архітектор, громадський діяч, засновник архітектурного бюро Savytskyy Design;
- Лілія Жук — проректорка з науково-педагогічної роботи та стратегічного розвитку Львівської політехніки;
- Анастасія Вакарчук — голова профкому студентів та аспірантів Львівської політехніки.
Ділячись думками, Тарас Кицмей зазначив:
— Ми зараз живемо у складний час, і місія нашого університету — відкривати дорогу життя молоді через навчання. Чимало молодих людей шукають можливість здобути освіту за кордоном, та все ж є багато тих, хто дивиться, як навчатися в Україні. Тож наша місія сьогодні, у воєнний час, дати їм якісну освіту.
Завжди кажу, що Львівська політехніка — це бакалаврські й магістерські програми. Бакалаврські програми формують світогляд студентів, і люди, які навчаються на бакалаврських програмах, вкладають у своє майбутнє. Здобуті під час навчання у Львівській політехніці знання безцінні й актуальні завжди. Тому перше, що повинні робити тут, — давати людям якісну освіту.
Також ми розуміємо, що чимало молодих людей хочуть бути залученими до дуже багатьох проєктів — чи гуманітарних, чи допомагати армії. І ми маємо давати змогу людям приєднуватися до допомоги суспільству, до захисту Батьківщини. До прикладу, в нашій компанії є благодійний фонд, який працює за кількома напрямами. Це, зокрема, мілітарна допомога, підтримка поранених, воїнів, які на передовій, тощо. Тож ми повинні створити для студентів умови, щоб вони могли вчитися і долучатися до різних освітніх ініціатив. Це і є про навчання, допомогу країні та власний розвиток. Те, як мотивувати молодь залишатися в Україні, — питання персонального вибору. Багато хто має широкі можливості, та бути в складний час у країні, де хочеш жити, працювати і де твої діти, внуки хочуть будувати майбутнє, — добре рішення. Ми повинні пропагувати це серед молоді.
Христина Бойко зосередила свої думки на тому, чому приватна фундація інвестує у проєкти, які мають освітній компонент:
— Передовсім це тяглий підхід, й інвестувати в міждисциплінарну освіту — це абсолютно безпрограшно. Однак хотіла б трішки «розпакувати», що таке якісна освіта і що таке інвестиції в освіту — чи це перерізати стрічечку й тут і зараз бачити ефект, чи бути зрілими, щоб діяти, інвестувати у проєкти, які працюють з поведінковими нормами, зі звичками. В такому разі йдеться про 10–20–30 років до часу, коли вдасться виміряти вплив. Тож висловлю деякі гіпотези, які спираються на наш досвід співдії з понад сотнею дуже різних дієвців.
Гіпотеза перша: нам слід кардинально переглянути моделі, підходи, з якими ми працюємо. На жаль, попередні рішення, підходи, які ми так добре втілювали, після 2022 року не працюють. Зараз найкращий час, щоб переосмислити все і в освітньому полі. Адже дуже важливо працювати з поколінням, яке отримує освітні послуги з дещо іншими цілями і пріоритетами. Тому потрібно будувати певні пасіонарні спільноти. Тоді як багато західних університетів часто націлені на індивідуалізм, у нас, зважаючи на турбулентності через повномасштабну війну, варто втілювати моделі нових спільнот, у яких люди готові гуртуватися довкола означеної місії. Якраз університети можуть стати такими платформами і соціальним клеєм, який працюватиме на нову, довготривалу місію.
Гіпотеза друга: важливо розробляти нові моделі соціальних лідерів — на противагу попереднім підходам, які передбачали, що лідер спершу сам росте, а тоді гуртує довкола себе людей, тепер важливо рости разом. Це нова зрілість: рости разом, помилятися разом, спільно шукати рішення.
І гіпотеза третя: усім — дорослим, зрілим, молодим і тим, що ростуть, — потрібно шукати новий спосіб комунікації й будувати вузлові системи — міждисциплінарні та міжбульбашкові. Ми бачимо такі прекрасні острови, які на своїх метафізичних локаціях роблять фантастичні речі.
Маючи розкіш бачити цей архіпелаг дуже різних дієвців, спостерігаємо великий виклик, що різні інституції не вміють і не хочуть між собою спілкуватися. У нас немає культури вибудовування спільної мови, позичу цитату Євгена Глібовицького з однієї ключової промови — «щоб ми собі давали раду як суспільство», а нам конче треба шукати інструменти, щоб досягти такого ідеалу, коли людина з одного поля сектору закінчила на півслові свою промову, а людина з полярно іншого сектору зуміла завершити її. Це про бажання чути одне одного. Не треба гуртуватися в асоціації, та дуже важливо навчитися асертивно спілкуватися.
Насамкінець розкажу метафоричну історію. Здається, у XV столітті один мандрівник сказав, що Україна схожа на гранат — поживна всередині й приваблива зовні. Ця метафора неймовірно підходить до того, як ми можемо вибудовувати ці нові підходи в освіті, де є можливість будувати окремо унікальні зерна, об’єднані певним клеєм, як у гранаті.
Про те, як Львівська політехніка мотивує молодь залишатися в Україні й будувати тут своє майбутнє, розповіла Лілія Жук:
— Справді, університет відіграє ключову роль у мотивації молоді — студентів, викладачів і науковців. Передовсім говоритиму про університет як середовище, яке мотивує, надихає навчатися, розвиватися, вдосконалюватися. Звичайно, якість освіти — це пріоритет. І під цим розумію якісні освітні програми, те, чого ми навчаємо, як навчаємо, хто навчає, кого навчаємо. Також хочу зосередити увагу на активному університетському середовищі, яке підтримує різноманітні ініціативи, зокрема створення стартапів, міжнародні програми та надає можливості молоді відчути себе частиною глобальної спільноти через культурні, соціальні проєкти, участь у соціальних ініціативах, волонтерському русі, культурних подіях, які допомагають усвідомити свою ідентичність і бути вмотивованими залишитися в Україні. Активне університетське середовище вимагає від нас створення просторів спільнодії для розвитку, комунікації та партнерства, які дають можливість студентам навчатися і спільно працювати, комунікувати, а для викладачів — удосконалювати професійні компетентності.
У Львівській політехніці, за підтримки благодійників і партнерів, такі простори вже реалізовані. Це, зокрема, студентський простір «ІІІ поверх» (допомогла реалізувати компанія SoftServe), коворкінг у першому навчальному корпусі (за підтримки Джейкоба Дальгофа) і студентський простір у п’ятому навчальному корпусі (підтримав Ігор Пасенко та компанія Agiliway). Такими просторами можуть бути коворкінги, бібліотеки, адаптовані укриття, цокольні поверхи.
Розповім про найважливіші для молоді, викладачів і науковців проєкти, над якими працювали впродовж року. Це — медіапростір, Машинна зала, Студентська бібліотека «ІІ поверх» і простір у четвертому навчальному корпусі.
Медіапростір — це середовище для навчання, розвитку, комунікації, співпраці, обміну досвідом. Він об’єднує чотири зали: лекційну аудиторію (з можливістю вмістити 70 осіб), конференцзалу (на 25 осіб із можливістю онайн-зв’язку), студію навичок для проведення тренінгів, лекторій (місткістю понад 200 осіб). Загальна площа цього простору — понад 400 квадратних метрів. Проєкт цієї ініціативи напрацьовували за підтримки Марка Савицького, за що дуже вдячні.
Машинна зала — надзвичайно великий проєкт, також реалізований за підтримки випускників Політехніки. Цей корпус побудований у 1925 році за проєктом Вітольда Мінкевича. Його запроєктували як науково-дослідний центр, до функцій якого входили електропостачання й опалення корпусів Львівської політехніки. Ми хочемо зробити його публічним багатофункціональним простором, у якому діятиме музей техніки з постійними і змінними експозиціями, івент-холом, виставковим і освітнім просторами. Тобто це буде Центр освітніх і наукових ініціатив, майданчик для проведення різноманітних заходів, для партнерства, виставок. Його загальна площа — 1526 квадратних метрів.
Студентський простір «ІІ поверх» може стати місцем для взаємодії студентів. Його площа — 720 квадратних метрів.
Ще один майбутній коворкінг розміщений у цокольному приміщенні четвертого навчального корпусу. Його загальна площа — 2500 квадратних метрів. Кафедра архітектурного проєктування промоніторила, що це приміщення вже облюбували студенти, а це означає, що він житиме.
Отож я переконана, що Львівська політехніка мотивує молодь розвиватися у своїй країні. Запрошую вас до підтримки наших проєктів — разом ми це зробимо швидше й ефективніше.
Марко Савицький окреслив нові перспективи для молоді, які сьогодні визрівають в Україні:
— Питання непросте, адже щодня в нас щось змінюється. Я часто виступаю в ролі ментора для молоді у межах програми підтримки студентів перших-других курсів. Питання мотивації звучить завжди. Говорячи про те, чим саме мотивувати молодь залишатися тут, вчитися тут, працювати тут, жити в Україні, я завжди кажу, що в мене на це питання немає відповідей. Бо це питання особистого вибору, яке спирається на цінності та пріоритети конкретної людини. Те, за що ми зараз боремося, — за можливість вибору, за свободу вибору. І тут кожен обирає, чого саме прагне від життя. У мене є відповідь, чому саме я залишився тут. І в ній криється відповідь на ваше питання, як створити спільноти. Закінчивши Політехніку 24 роки тому, всі ці роки, формуючись як архітектор, працюючи і за кордоном, завжди мав спокусу залишитися там, тому що там сформована комфортна зрозуміла система. Це теж було питанням мого вибору — іти туди працювати чи залишатися тут. Та цей вибір насправді дуже оманливий, бо можна працювати там, залишаючись тут. Завжди кажу, що я — амбасадор української архітектури. Багато людей, які виїхали після повномасштабного вторгнення, зокрема й молодих архітекторів, знайшли себе в цій системі, і багато сформованих і молодих архітекторів, які хотіли розвиватися активніше, не можуть себе там знайти, не розуміючи, хто вони. Кажу їм: залишайтесь амбасадорами української архітектури, українського дизайну. Будучи там, не обривайте коріння, тому що коріння формує наше становлення. Тож чому я не поїхав — бо переконаний, що мушу творити і працювати тут. Це дуже прагматична відповідь, бо через такі жахливі обставини, як війна, і попередні, як пандемія, Україна перетворилася на центр трансформації світового соціального конструкту. В Україні формуються абсолютно нові соціальні зв’язки, в нас ламається вся пострадянська тоталітарна система, яка ще досі була присутня. Війна — наслідок повільного руйнування тоталітарної радянської парадигми життя. Зараз вона руйнується, забираючи дуже багато життів. Та на площині зруйнованої тоталітарної системи формується нове, і вся молодь, не лише архітектори чи дизайнери, має тут можливість творити нові соціальні зв’язки. Україна стала центром наукових інновацій через протезування, роботизацію. Тож наша країна реально стає певним центром соціальної диджиталізації. Не заперечу, що за кордоном система стабільніша і багато хто, залишаючись там, знаходить себе в тій системі спокою. Ті, хто потребує творіння, а не просто існування, в Україні знайдуть набагато більше можливостей.
Маю улюблену фразу: легкі кроки не залишають сліду. Ми маємо право обрати легку ходу. Але ті, що хочуть залишити тут слід, можуть це зробити через важку працю, через важкі обставини. Це мотивування для молоді залишатися тут.
Молодь завжди шукає можливості для самореалізації. Говорячи про освітні проєкти, простори — все це є базою можливостей для реалізації молоді. Для мене дуже важливо створити такі можливості. Так, там будуть важкі кроки, та якщо хочеш залишити слід у своєму житті, маєш робити такі кроки.
Анастасія Вакарчук роздумувала про те, що потрібно для розвитку та втілення потенціалу студентства:
— Поясню це через призму ідейного підходу однієї з найефективніших бригад «Азов» — «рівний — рівному». Візьму на себе сміливість говорити не лише від студентства, а й від молодих колег, які залишаються в освіті, науці, захищають, здобувають наукові звання і залишаються працювати в університеті.
У нас досі є тяглість із минулого, коли молодь за замовчуванням неправа. Так не має бути, навіть за умови дотримання принципу «рівний — рівному» все одно зберігається момент безумовної взаємоповаги та субординації. Думаю, що роботодавці, наші партнери, благодійники, ті, хто відкритий до молоді, навіть у непопулярних чи наївних рішеннях — вони в цьому виграють. Та й в університеті найуспішніші ті керівники структурних підрозділів різних рівнів, які почули й підтримали молодь, дали їй шанс спробувати. У результаті це справді найефективніші, найрезультативніші підрозділи. Тож важливо дати потенціалу «рівне — рівному» відкритись і відбутись.
Цінними були також коментарі гостей події, а особливо молоді. Студентка Дарія поділилася власним баченням мотивації залишатися в Україні:
— Крім уже сказаного, нас надзвичайно мотивує ваш приклад — приклад людей, які залишаються в Україні, людей, які й далі працюють, попри злочинні атаки Росії, попри тиск і проблеми. Ми дивимося на тих людей, що продовжують свою справу, і це мотивує нас залишатися та розуміти, що ми не лише маємо творити своє, а ще й докладатися до того, що вже зроблено. Тож переконана: якщо люди, які сьогодні присутні на цій події, будуть і далі підтримувати молодь, надавати знання та досвід у їхніх спеціальностях, підтримувати не лише фізично, фінансово, а й емоційно — це теж надзвичайно допоможе нам реалізуватися, залишатися в Україні, робити її сильнішою, ефективнішою та кращою державою для всіх нас і для наших нащадків!
