Фабрика Івана Левинського — це не лише архітектурна спадщина початку ХХ століття, а й сучасний простір, що знову оживає завдяки архітектурній студії A7. Під керівництвом Богдана Гоя тут відкрили музейну експозицію, присвячену історії фабрики, а також облаштували офіс, який цього року здобув одразу дві премії Національної спілки архітекторів України. Власне цей майданчик став місцем презентації каталогу переможців НСАУ-2024.
Ми поспілкувалися з Богданом Гоєм не лише про подію, а й про розвиток студії A7, її взаємодію зі студентами та бачення майбутнього промислової спадщини Львова.
— Чому саме фабрика Івана Левинського стала місцем презентації каталогу?
— Почну, мабуть, з того, що фабрика, а водночас і студія A7, цьогоріч здобула аж дві премії НСАУ: першу — за найкраще реалізовану громадську будівлю, а другу — за найкращий перспективний проєкт міського дизайну. Щодо самої премії НСАУ, то її вручають близько 30 років, що 12 місяців. Традиційно Олександр Барановський, координатор проєктів Національної спілки архітекторів України, проводив захід у Пороховій вежі. Проте зараз там відбувається інша акція, пов’язана з інвентаризацією книжок і журналів у нашій бібліотеці, тож зали, які переважно використовували для презентацій, наразі зайняті.
Пан Олександр якраз дізнався, що ми 6 липня вже відкрили цей музей-студію у мене в офісі. Він запропонував зробити одразу презентацію музею, адже це цікава локація і водночас можливість запросити всіх переможців, які опубліковані в каталозі й допомагали у його виданні, щоб подарувати його їм, а також нашому бюро. Мені сподобалася ця пропозиція, тож ми вирішили поєднати приємне і пізнавальне.
— Які ключові ідеї чи проєкти представлені в каталозі?
— Варто сказати, що цього року львівські фірми здобули чи не найбільше премій у галузі архітектури. Це не може не тішити. Щодо інших проєктів-переможців, то вони були справді цікавими та різноманітними. Раніше, наприклад, були суто споруди, а тепер є ще й така річ, що пов’язана з міським дизайном тощо. Відповідно, ми бачимо, як премія розвивається і змінюється. Звісно, приємно, що ця традиція існує вже давно, що з року в рік Національна спілка проводить цей конкурс.
— На вашу думку, наскільки для Львова важлива постать Івана Левинського?
— Потрібно розуміти, що постать Левинського не так важлива саме для Львова, як для всієї України за масштабами. На межі ХІХ–ХХ століть Левинський та когорта молодих архітекторів, яких він довкола себе зібрав, зокрема Лушпинський, Обмінський і його племінник Лев Левинський, фактично відмовилися від звичайної класичної «трендової» архітектури й дизайну, що панували тоді, як-от постісторизм тощо. Вони почали шукати українську архітектуру й український стиль в архітектурі та дизайні. І, власне, чим цікавий Іван Левинський — через нього будинки нашого стилю творилися по всій Україні. Тенденція його українського модерну «світилася» на території підросійської України, зокрема в Києві, Дніпрі, Одесі, Харкові та Полтаві.
Діяльність нашого знаменитого земляка та його бюро була відповіддю Західної України, яка в той час перебувала під Австро-Угорщиною. Для нас, українців, це було особливо важливо, адже архітекторів тоді налічувалося багато, але тих, хто б активно у своїй діяльності говорив про українську ідентичність, були одиниці. Переважно всі так чи інакше були пов’язані з тією когортою Левинського, яка групувалася довкола такого підприємства, як фабрика Левинського у Львові. Це була важлива точка зародження й розвитку української архітектури та дизайну на початку ХХ століття.
Коли ми говоримо про ХІХ–ХХ століття, то інтелектуали та архітектори того часу творили українську архітектуру, хоча держави Україна ще не існувало. Коли ми звертаємося до сьогодення, то маємо вже понад 30 років незалежну державу, однак досі не можемо констатувати, що в Україні є власна архітектура. Те, що ми маємо, можна назвати «трендовою», загальноєвропейською, а подекуди — навпаки, містечковою, де немає виразності. Усе, що робив Левинський, — це все-таки першокласні об’єкти.
Допоміжним було й те, що він мав хороший будівельний підряд. Варто наголосити, що саме бюро Левинського будувало Оперний театр, залізничний вокзал, готель «Жорж», багато кам’яниць, всю Кастелівку — і все це відбувалося на базі промислового потенціалу фабрики. Уже на початку ХХ століття з’являються такі об’єкти, як будівля товариства «Дністер» на вулиці Руській, військовий шпиталь на Личаківській, бурса Руського педагогічного товариства (тепер головний корпус Лісотехнічного університету). Це унікальні об’єкти українського стилю у львівській архітектурній канві. Саме тому він для нас такий важливий, адже започаткував всеукраїнську тенденцію, без якої насправді поява України як держави була б неможливою.
— Які проєкти, представлені на конференції, найбільше вразили вас як архітектора-практика?
— Було дуже багато проєктів, близько сотні, адже вони зі всієї України. Але, як я вже зазначав, виявився досить великий, як ніколи, відсоток переможців зі Львова та області.
Хоча важко виділити когось одного, я все-таки відзначу київського архітектора Віктора Кудіна. Він та його команда здобули гран-прі (золоту валюту) за свій проєкт — офіс «Vlasne misto» в с. Дмитрівка на Київщині. Це приємно, адже цей архітектор, хоч і київський, не раз перемагав у конкурсах у Львові й вважає себе «наполовину» львівським архітектором. Найвідомішою його роботою тут була реставрація «Банкготелю» та його пристосування до готельного комплексу. Також він переміг у конкурсах спортивного комплексу на Сихові, львівського архіву та ще багатьох знакових споруд. Тож він дуже любить Львів і чимало йому допомагає.
— Як студія A7 взаємодіє зі студентами Львівської політехніки?
— Я є викладачем Львівської політехніки, тож ми постійно взаємодіємо зі студентами. Здебільшого в моєму бюро працюють колишні студенти, які навчалися в мене та захищали дипломні роботи. Також щороку студенти нашої кафедри дизайну архітектурного середовища проходять практику у моєму бюро. Це важливий момент, адже в нас є зв’язок між навчальним процесом і реальною архітектурною практикою, які тісно пов’язані між собою.
— Чи відчуваєте, що інтерес до історичних промислових комплексів у Львові зростає?
— Цей інтерес завжди був, а тепер він особливо актуальний, адже з’явилася ціла низка цікавих об’єктів на колишніх промислових майданчиках. Тобто це і Jam Factory на вулиці Богдана Хмельницького, FESTrepublic на колишньому склозаводі, KIVSH на колишньому заводі автонавантажувачів, Lem Station — колишнє трамвайне депо. Це свідчить про великий потенціал таких об’єктів як майданчиків креативних індустрій.
Фабрика Левинського в цьому плані дещо вирізняється, адже, з одного боку, не є в такому доброму стані, як ті, що я щойно назвав, а з другого боку — це все-таки можливість відновити її коріння. Це не просто фабрика чи черговий промисловий об’єкт, який можна ревіталізувати як місце культурного розвитку. Вона історично була місцем, де зароджувалась українська культура. Тому мені навіть шкода, що зараз відновлення приміщення, яке розташоване практично в самому центрі, відбувається силами невеликої кількості ентузіастів, хоча мало б бути трохи більше під опікою міської влади.
— Як ви оцінюєте значення події для студії A7 та для себе?
— Для нас це була приємна подія, хоч і не мала аж надто особливого значення. Проте ми дякуємо колегам, що прийшли і підтримали нас. Це більше було як популяризація нашої локації, адже сьогодні багато львів’ян навіть не знають, де ця фабрика — чули про неї чи ні. Вони можуть бути далекими від архітектури, та навіть самі спеціалісти не завжди знають, де це. Тож ця подія дала нам можливість трохи заявити про себе, щоб люди більше дізналися про цю локацію та її важливу роль.
