Богданові Івановичу Стаднику, випускникові ЛПІ, почесному професорові Львівської політехніки, завідувачеві кафедри інформаційно-вимірювальних технологій днями виповнилося вісімдесят літ.
Колеги по роботі, з яким їх свого часу звели різні життєві ситуації, чи то в КБ «Термоприлад», чи безпосередньо на факультеті, а згодом інституті, діляться роздумами про свого колегу, відомого вченого в галузі температурних досліджень, заслуженого винахідника, академіка Академії інженерних наук України і Міжнародної академії термоелектрики.
Микола Микийчук, директор ІКТА, професор: Для нашого інституту Богдан Стадник значить дуже багато. Він створив і очолює наукову школу засобів вимірювання фізичних величин, в яких закладено теоретичні, технологічні і метрологічні основи створення нових приладів і систем вимірювання температур. За його сприяння створено чотири кафедри. Як науковець – відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами, а його вихованці працюють у різних містах Європи і США. Чудовий організатор і педагог. Надзвичайно добрий і мудрий, до нього завжди горнуться люди. За 35 років, що працює в Політехніці, став не лише історією інституту (14 років керував ним), а й університету. Він – старійшина Львівської політехніки: входить у вузьке коло тих людей, які вміють давати корисні й мудрі поради. А ще він – добрий пасічник, має дуже гармонійну вдачу і досі зберігає в серці людське тепло і скромність. Весь мій професійний шлях теж пов’язаний із ним: я в нього вчився і далі вчуся. Богдан Іванович вміє знаходити таланти і відшліфовувати їх, добрий мотиватор. Значна частка міжнародної співпраці інституту – це теж його заслуга. За все це його шанує й керівництво університету.
Орест Кочан, доцент кафедри ІВТ, докторант: Під керівництвом Богдана Івановича працюю лише два роки. А ось через рідних знаю про нього вже змалечку: мій дідо, Володимир Олексійович, доцент кафедри ІВТ, який працював тут ще з 1938 року, був керівником його кандидатської дисертації. Згодом вже Богдан Іванович керував дисертаціями моїх родичів, допомагав їм ділом і порадами. В мене вдома його й досі часто цитують. Для мене він – як хрещений батько. Богдан Іванович – дуже сучасний керівник. Він завжди тримає руку на пульсі, в курсі всіх нових технологій, зокрема й у суміжних галузях, підтримує добрі контакти з різними освітніми й науковими журналами й організаціями. Ми вдячні йому за сучасне обладнання, яке закупила кафедра при його сприянні.
Ярослав Луцик, професор: Саме з подачі Богдана Івановича було створено спеціалізовану вчену раду із захисту докторських дисертацій, яку він і очолює. Має понад 450 наукових праць: монографій, статей, патентів та винаходів. Під його керівництвом успішно захистили дисертації 32 кандидати та 10 докторів наук. За свою працю відзначений медалями та орденами, є відмінником приладобудування. Це людина, з якої ми всі беремо приклад.
Євген Походило, професор кафедри метрології, стандартизації та сертифікації: Я не уявляю, де працював би нині, якби не Богдан Іванович. Саме він запропонував мені на початку дев’яностих перейти на кафедру ІВТ з НДКІ ЕЛВІТ. Кандидатську дисертацію, а згодом і докторську, почав писати і захистив теж з його ініціативи. Це вже потім я зрозумів, що він завжди допомагає тим, кому це найбільше потрібно. Він дуже толерантний, мені завжди приємно працювати з ним.
Юрій Кривенчук, керівник виробничої практики університету, асистент: З Богданом Івановичем познайомився, коли став студентом кафедри ІВТ. Запам’яталася його фраза: «Все буде добре». З таким гаслом і йду по життю. Він запалив у мені іскру, яка з часом розгоряється. Поруч з ним росту духовно і професійно. Саме йому завдячую тим, що написав кандидатську дисертацію. Оскільки я не львівський, то він для мене майже як батько. Перший порадник – це також він. А ще він є стрижнем, який тримає не лише нашу кафедру, інститут, а й університет.
Пилип Скоропад, професор: Коли після закінчення Поліграфічного інституту я потрапив на «Термоприлад», де Богдан Іванович був начальником науково-дослідного відділу КБ, то він, разом зі своїми колегами мене, молодого, недосвідченого випускника, який ще як слід не уявляв свого професійного майбутнього, зумів не лише захопити наукою, а й зробити це справою мого життя. Вже з перших днів мене вразив моральний клімат у колективі, який є нині на кафедрі й інституті, скерований на потенційний розвиток творчості. Він, коли бачив у людині майбутнього науковця, вже із свого поля зору не випускав. Це було дивовижно, адже багато науковців не дуже хотіли готувати молоде покоління, бо боялися конкурентів. Богдан Іванович ніколи не мав такого страху і «витискував» з людини максимум того, на що вона була спроможна. Як людина він дуже м’який, делікатний й водночас – вимогливий, має дар від Бога: може побачити в кожному ті риси й можливості, які вони й проявляють невдовзі. Вражає його спосіб життя, активність, моральність, здоровий підхід до себе, підлеглих, товаришів. То ж хай Господь і надалі йому допомагає у всіх добрих справах.