У Львівській політехніці відбулася лекція дипломата Зенона Коваля, присвячена історії становлення та сучасним викликам Європейського Союзу. Захід став доброю нагодою поговорити про те, як змінюється Європа в умовах війни та яку роль у цьому процесі відіграє Україна. Подія об’єднала науковців, студентів і представників громадськості довкола теми відповідального лідерства та європейських цінностей.
8 жовтня 2025 року в Актовій залі Львівської політехніки відбулася публічна лекція Зенона Коваля — посла франкомовних урядів Бельгії (1996–2019), Спеціального радника Посольства України в Брюсселі (1992–1994), члена екзекутиви Світового Конґресу Українців, політичного радника Європейського Конґресу Українців. Тема лекції: «Європейський Союз — засади і виклики». Подію проведено у межах виконання проєкту «Глобальне відповідальне лідерство ЄС: зміна клімату, захист навколишнього середовища та гуманітарна допомога» (EU_LEAD) за підтримки програми Erasmus+ напряму Жан Моне й Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою. Співорганізатором заходу стала кафедра політології та міжнародних відносин Львівської політехніки.
Захід розпочався з хвилини мовчання на знак вшанування полеглих героїв, серед яких багато львівських політехніків.
З вітальним словом виступив доцент кафедри політології та міжнародних відносин Олег Цебенко, наголосивши на важливості проведення таких заходів, особливо в умовах війни — сьогодні ЄС залишається одним із ключових стратегічних партнерів України. У своєму виступі науковець розповів про діяльність академічної спільноти у сфері європейських студій: уже шостий рік поспіль кафедра політології та міжнародних відносин у партнерстві з МІОК долучається до програм, спрямованих на просування європейських ідей і принципів в українському освітньому середовищі.
Після вступного слова Олега Цебенка до учасників звернувся заступник директора МІОКу Андрій Яців, який зазначив, що для Львівської політехніки є великою честю приймати людину, яка багато років послідовно представляє інтереси України на міжнародній арені. Народжений у Бельгії, Зенон Коваль продовжив традицію своєї відомої родини, яка зробила вагомий внесок у боротьбу за незалежність України. Він поєднав дипломатичну місію та культурно-просвітницьку працю, зробивши надзвичайно багато для того, щоб Україну краще знали й розуміли у світі: пан Зенон активно представляє українську спільноту в Європі, бере участь у діяльності Світового Конґресу Українців, співпрацює з провідними міжнародними медіа та послідовно обстоює інтереси України на світовій арені, спростовуючи ворожі російські пропагандистські наративи.
Зенон Коваль розпочав свою доповідь із розповіді про зародження європейської інтеграції та діячів, що стояли біля її початків. Дипломат зосередив увагу на ідеях, які після Другої світової війни стали основою створення Європейського Союзу — передусім ідеться про концепцію співпраці, взаємної відповідальності та економічної єдності держав.
Говорячи про перших архітекторів об’єднаної Європи, пан Зенон виокремив постать Жана Моне — французького економіста й дипломата, який замість декларацій пропонував конкретні механізми спільної роботи. Саме його підхід, відомий як функціоналізм, став наріжним каменем сучасного європейського проєкту: єдність Європи формується завдяки спільним інституціям і поступовим крокам. Жан Моне народився в 1888 році у французькому місті Коньяк. Під час Другої світової війни він працював у США: координував виробництво й постачання військової техніки та стратегічних ресурсів для союзників, входив до Британсько-американського комітету з виробництва та ресурсів (U.S. Combined Production and Resources Board). Саме тоді сформувалася його концепція, сенс якої полягає в тому, що економічна співпраця — запорука перемоги та стабільності. Він переконував президента Рузвельта, що лише спільне планування промислових потужностей може гарантувати успіх. Цей досвід згодом став основою його бачення повоєнної європейської інтеграції через економічне об’єднання.
Лектор також зупинився на постаті Джорджа Маршалла — генерала армії США, держсекретаря, міністра оборони США. Він був ініціатором плану Маршалла та в 1953 році став лауреатом Нобелівської премії миру. План Маршалла, за словами Зенона Коваля, передбачав надання 13 мільярдів доларів допомоги країнам Західної Європи для відбудови після війни. Метою плану було відновлення промисловості й сільського господарства, запобігання гуманітарній кризі, підтримка демократії та стабілізація економіки. Це не було просто роздаванням грошей — йшлося про системну фінансову, технічну та матеріальну допомогу, а також про обмін досвідом і технологіями. Програма стимулювала співпрацю між державами й заклала основу майбутнього європейського економічного об’єднання. Найбільшу допомогу отримали Франція та Західна Німеччина, що стало передумовою так званого німецького економічного дива.
Першим кроком до тіснішої інтеграції стало Європейське об’єднання вугілля і сталі (ECSC), засноване 9 травня 1951 року. Відповідно до Паризького договору, засновниками були шість країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди й Люксембург. Метою було об’єднати виробництво вугілля та сталі, щоб зробити війну між Францією та Німеччиною неможливою. Згодом планували створити Європейську оборонну спільноту, але проєкт не був ратифікований французьким парламентом через побоювання втрати суверенітету та опір комуністичних сил.
У 1957 році були підписані два Римські договори, які заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейську спільноту з атомної енергії (Євратом). Разом з уже створеним об’єднанням вугілля і сталі вони стали основою для подальшої європейської інтеграції. У 1965 році підписано договір про злиття інституцій трьох спільнот, який набув чинності 1967 року, утворивши Європейські спільноти — інституційну базу, на якій згодом постала об’єднана Європа. Подальші етапи розвитку закріпили такі ключові угоди:
Маастрихтський договір (1992) — утворення Європейського Союзу, три опори якого — економічна спільнота, спільна зовнішня політика й безпекова співпраця, а також юстиція та внутрішні справи.
Амстердамський (1997), Ніццький (2001) і Лісабонський (2007) договори — посилення політичної інтеграції, реформування інституцій і зміцнення правового статусу ЄС.
Від моменту створення шістьма державами-засновницями Європейський Союз поступово перетворився на об’єднання 27 країн-членів. Перша хвиля розширення відбулась у 1973 році, коли до Співтовариства приєдналися Данія, Ірландія та Велика Британія. У 1981 році членом ЄС стала Греція, а вже 1986-го — Іспанія та Португалія, що закріпило демократичні трансформації на Піренейському півострові. Наступна хвиля, у 1995 році, охопила Австрію, Фінляндію та Швецію. Особливо знаковим став 2004 рік — так зване велике розширення, коли до ЄС увійшли одразу десять країн Центральної та Східної Європи: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Мальта та Кіпр. У 2007 році Союз поповнили Болгарія та Румунія, а Хорватія стала його 28-м членом у 2013 році. Після виходу Великої Британії у 2020 році (Brexit) Європейський Союз налічує 27 держав-членів.
Лектор зауважив, що Європейський Союз переважно не приймає держав із невирішеними територіальними суперечками, проте випадок Кіпру після турецької окупації 1974 року став винятком із цього правила. Саме тому, наголосив він, питання вступу України потребує зваженої дипломатичної стратегії й особливої уваги з боку європейських партнерів.
Спікер окреслив найважливіші здобутки, які перетворили Європейський Союз на один із найуспішніших інтеграційних проєктів сучасності. Передусім акцент зроблено на мир і стабільність на континенті. ЄС став механізмом примирення між Францією та Німеччиною після двох світових воєн, і саме за цей внесок об’єднана Європа здобула Нобелівську премію миру у 2012 році. Великою перемогою стало створення спільного внутрішнього ринку, який гарантує чотири основні свободи: вільний рух товарів, послуг, капіталу та людей. Європейський Союз перетворився на одну з найпотужніших економічних спільнот світу. Серед визначних досягнень також запровадження євро як спільної валюти, якою нині користуються двадцять країн, та освітня програма Erasmus, що відкрила можливість мільйонам студентів і викладачів навчатися та стажуватися за кордоном. До найвагоміших здобутків Європейського Союзу пан Коваль зарахував утвердження демократичних стандартів, захист прав людини та розвиток інституту європейського громадянства. Важливими кроками на цьому шляху стали ухвалення Хартії основних прав ЄС та запровадження Шенгенської зони в 1995 році, що забезпечила свободу пересування громадян без внутрішнього прикордонного контролю. Нині до Шенгенського простору входить більшість держав-членів ЄС, а також кілька позасоюзних країн: Норвегія, Ісландія й Ліхтенштейн.
Водночас доповідач окреслив внутрішні проблеми Євросоюзу. Серед них — «демократичний дефіцит» і віддаленість європейських інституцій від звичайних громадян; економічні дисбаланси між Північчю і Півднем; криза довіри до демократичних стандартів у деяких державах-членах, зокрема в Польщі та Угорщині. Серйозними викликами залишаються міграційна політика, інтеграція переселенців, а також зростання євроскептицизму та популізму, які послаблюють єдність Союзу. Окремо він відзначив глобальні проблеми — кліматичну, енергетичну й безпекову, що потребують нових рішень і солідарності. Розповідаючи про геополітичні виклики, лектор зауважив, що Росія бачить у ЄС свого суперника та намагається послабити його єдність, підтримуючи окремі політичні сили в державах-членах і сприяючи дестабілізаційним політичним процесам у Європі. Китай, натомість, користається економічними перевагами співпраці з Європою, але водночас прагне зменшити її політичний вплив. Сполучені Штати, попри стратегічне партнерство, іноді діють у власних інтересах, що теж створює напругу в трансатлантичних відносинах. ЄС, за словами експерта, змушений шукати баланс між економічною співпрацею, військовою безпекою і політичною ефективністю. Європейський Союз завжди змінювався в періоди криз, і саме кризи ставали каталізатором його розвитку. Сьогодні ЄС знову переживає час випробувань, і війна Росії проти України стала центральним викликом, який змушує Європу переосмислювати свою безпекову політику та шукати ефективні рішення.
Лектор наголосив, що майбутнє розширення Європейського Союзу за участі України, Молдови та Грузії неминуче потребуватиме реформи механізму ухвалення рішень. У спільноті, яка вже об’єднує 27 держав, система, де кожна країна має право вето, потребує перегляду, щоб забезпечити баланс між рівним представництвом і ефективністю управління. Він також згадав про посилення оборонного виміру ЄС і запровадження посади єврокомісара з питань оборонної промисловості, що свідчить про поступове формування спільної європейської безпекової політики. Водночас дипломат наголосив, що ці процеси — довготривалі й залежать від узгодженості дій усіх членів спільноти.
Відповідаючи на одне із запитань від студентів, пан Коваль окрему увагу звернув на внутрішні загрози демократії. Він застеріг від зростання впливу популістських і крайніх політичних рухів у Європарламенті, які підривають єдність і ціннісну основу Союзу.
— Демократія має свою слабкість — вона дозволяє існувати тим, хто прагне її зруйнувати, — зазначив лектор, закликавши захищати демократичні інститути від радикальних впливів.
Говорячи про перспективи, Зенон Коваль визнав, що шлях України до членства в ЄС буде складним і тривалим, проте цілком реалістичним за умови активної праці самої держави. Він наголосив на важливості професійної підготовки молоді, здатної працювати в європейських інституціях та представляти Україну на міжнародному рівні, формуючи її позитивний імідж і сприяючи інтеграції у спільний європейський простір.
