Нещодавно випускниця Національного університету «Львівська політехніка» Ірина Гудзь стала лауреаткою премії імені В’ячеслава Чорновола з роботою під назвою «Створення та впровадження елективного курсу «Робототехніка» у молодшій школі». Про перші кроки у професії й амбітні плани переможниці – у нашому інтерв’ю.
– Чому ви обрали Львівську політехніку?
– До вибору закладу вищої освіти після закінчення одинадцятого класу ми з батьками підійшли продумано. На нашу думку впливало кілька чинників: перший – рейтинг закладу, адже це один з показників рівня освіти, яку надає університет. Ми вважали, що Львівська політехніка забезпечує якісні технічні знання, багато практики та можливостей. Другий, мабуть, більш практичний – розташування корпусів і студентського містечка, адже у Політехніці майже всі корпуси розташовані комфортно та близько до гуртожитків. Третім чинником стало те, що мій старший брат також навчався тут і міг зорієнтувати та підказати, якби потрібна була допомога.
Тоді як вибір закладу вищої освіти дався порівняно легко, то вибір спеціальності серед багатьох наявних виявився доволі складним. Ми з батьками довго обговорювали, що краще обрати, які професії будуть перспективними в майбутньому, які знання та навички передбачає напрям навчання, які дисципліни викладатимуть і т. ін. На думку відразу спали спеціальності, які дають можливість майбутньої кар’єри в ІТ («Інтернет речей», «Комп’ютерні науки», «Комп’ютерна інженерія» тощо), але у школі я не дуже добре ладнала з комп’ютером, та й узагалі не вельми розуміла, що й до чого, тому з острахом ставилася до цих спеціальностей, віддавала перевагу гуманітарним напрямам («Право», «Психологія», «Менеджмент»), адже вважала, що тільки з ними я зможу впоратися.
Пам’ятаю, скільки страху і стресу натерпілася перед вибором спеціальності, мабуть, як і кожен. Важливо ще було, щоб предмети ЗНО, які я складала, збігалися з вимогами вступу на цю спеціальність. Також я навчилася прораховувати коефіцієнти предметів із незалежного оцінювання – так, щоб були шанси вступити на бюджет. Усе це тягнулося так довго, що в мене опускалися руки. Але в останній момент батьки натрапили на зовсім нову спеціальність у Львівській політехніці – 015 «Професійна освіта (Комп’ютерні технології)». Щиро кажучи, це стало моїм порятунком, адже ця спеціальність – своєрідний компроміс між гуманітарним напрямом, який мені був до душі, і знаннями з комп’ютерних технологій, які обов’язково знадобляться у майбутньому й вивчення яких гарантував цей напрям.
Дослідивши програму спеціальності «Професійна освіта (Комп’ютерні технології)», я була просто в захваті. Це саме те, що я хотіла. Гуманітарні педагогічні предмети (психологія, педагогічна ергономіка, порівняльна педагогіка, професійна педагогіка, конфліктологія у професійній діяльності тощо) поєднувались із захопливими й цікавими технічними предметами (комп’ютерна графіка, алгоритмізація і програмування, прикладне та вебпрограмування, програмування мобільних платформ) – і це мене підкорило остаточно.
– Розкажіть про перший курс навчання. Чи швидко вам вдалось адаптуватися до студентського життя?
– Як і всім студентам, спочатку мені було непросто адаптуватися до системи навчання, розкладу та режиму, але, на щастя, у нас була чудова кураторка – Іванна Степанівна Гузій, яка нами опікувалася, допомагаючи з будь-яким питанням, тому нашій групі було в цьому плані легше. Це залишило позитивне враження від початку навчання.
Навчаючись на цій спеціальності, ми також зіткнулися з питанням, ким же ми можемо стати після завершення навчання за цим напрямом. У нас був предмет «Вступ до спеціальності», де нам пояснювали перспективи нашої спеціальності та вектор розвитку у майбутньому. Спеціальність «Професійна освіта (Комп’ютерні технології)» дає можливість працювати як педагогом, так і в ІТ-сфері. І хоча перспектива роботи в ІТ не відпускала мене довгий час, наприкінці першого року навчання я остаточно вирішила, що, закінчивши Львівську політехніку, стану педагогом.
– Як вам давалося навчання? Які предмети були найважчі?
– Загалом навчання на спеціальності було цікаве, що мотивувало долати труднощі зі складними дисциплінами. Як я й передбачала, найскладнішими для мене виявилися технічні предмети, адже, щоб освоїти комп’ютерні технології на різних дисциплінах, потрібно було дуже багато часу, зусиль, спроб і помилок. Натомість педагогічні предмети давалися легко. Мені подобалося слухати лекції, вивчати різні підходи та методи викладання, способи становлення себе як педагога, обговорювати й дискутувати з викладачами на різноманітні теми на практичних і семінарських заняттях.
– Чи були у вас лайфхаки, за допомогою яких легше навчатися?
– Особливих лайфхаків як таких не було. Завжди старалася слухати завдання уважно, щоб нічого не пропустити, в разі потреби уточнювала. Хоча я завжди любила вчитися на самоті, в тиші, зараз пригадую, що цікаво було навчатись і разом з одногрупниками. Пам’ятаю, як ми збирались у студентській бібліотеці й обговорювали, як виконати ту чи іншу практичну роботу, готувалися до контрольних і самостійних робіт, працювали над спільними проєктами. Це завжди було весело. Проте таке навчання в нас, на жаль, тривало лише півтора року, адже потім оголосили карантин, з якого ми так до кінця навчання повноцінно й не вийшли.
– Що можете порадити майбутнім політехнікам?
– Майбутнім політехнікам можу порадити не зупинятися тільки на тому, що вчать на парах. Львівська політехніка дає безліч можливостей для розвитку творчого, спортивного та наукового потенціалу. Варто долучатися до різноманітних гуртків за захопленнями і пробувати себе в різних проєктах (зокрема й з обміну студентами), конференціях та інших заходах, адже саме така діяльність допоможе розвинути впевненість, навички комунікації та співпраці, що неабияк пригодиться у майбутньому.
– Як з’явилась ідея написання роботи «Створення та впровадження елективного (вибіркового) курсу «Робототехніка» для учнів молодшої школи»? Чим ви надихались?
– Тематику впровадження елективного курсу «Робототехніка» для учнів молодшої школи запропонувала моя наукова керівниця Любов Василівна Дольнікова, з якою ми співпрацювали ще з часу мого навчання на освітньому рівні бакалавра. З огляду на мою зацікавленість галуззю робототехніки та любов до співпраці саме з дітками такої вікової категорії ця тема відразу зацікавила мене, адже на той час я навчала діток основ робототехніки вже понад два роки і захоплено спостерігала, як вона на них позитивно впливає та які навички в них формує, й усе це відбувається через захоплене навчання, адже дітям подобається збирати роботів і досліджувати їхню роботу, вивчаючи технічні складові та розвиваючи творчі здібності.
Частково це питання ми почали досліджувати ще на четвертому курсі освітнього рівня «бакалавр», описуючи в дипломній роботі на тему «Розвиток та умови формування творчості учнів на основі технічної грамотності» важливість розвивати у школярів креативність, базуючись саме на технічній грамотності, адже це дві важливі компетентності майбутнього, які забезпечать конкурентоспроможність на ринку праці. Далі це стало підґрунтям для написання у співавторстві з Л.В. Дольніковою двох наукових статей: «Чинники формування і розвитку творчості на основі технічної грамотності» і «Творчість та технічна грамотність як категорії наукового пізнання».
Заглибившись у це питання, ми стали досліджувати саме робототехніку, яка є чудовим джерелом для формування технічних навичок і платформою для розвитку творчого потенціалу в дітей. Початком подальшого нашого дослідження стала теза, яку ми представили на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції на тему «Особливості розробки та впровадження елективного курсу «Робототехніка» для учнів молодшої школи», де ми описали сам елективний курс «Робототехніка» й виокремили знання, вміння та навички, які здобувають діти, навчаючись саме основ робототехніки.
Розвиваючи далі це питання та глибше досліджуючи різноманітні аспекти й особливості впровадження вибіркового курсу «Робототехніка» для школярів молодшого віку, ми взяли участь в обласному конкурсі на премію В’ячеслава Чорновола і стали лауреатами з роботою під назвою «Створення та впровадження елективного курсу «Робототехніка» у молодшій школі», де дослідили та докладно вивчили питання важливості навчання робототехніки дітей саме молодшого шкільного віку. В цій роботі також досліджено середовище VEX та додаткові матеріали, які надає згадана платформа навчання та розвитку дітей для вивчення цього курсу. На основі дослідження цієї платформи у межах конкурсу ми розробили авторські дидактичні мініпроєкти уроків, де дали корисні рекомендації та практичні поради стосовно впровадження курсу «Робототехніка» на основі платформи VEX.
Підсумковою роботою наших досліджень стала магістерська кваліфікаційна робота на тему: «Організаційно-педагогічні умови розробки та впровадження елективного курсу «Робототехніка» в умовах молодшої школи». У цій роботі проведено теоретичний аналіз базового навчального плану; розглянуто варіантні й інваріантні складові змісту початкової загальної освіти, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів; досліджено та описано цільовий, змістовий і діяльнісний компоненти формування та впровадження елективного курсу «Робототехніка». Теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено ефективність впровадження цієї дисципліни для молодших школярів і готовність педагогів до викладання курсу «Робототехніка». На основі одержаних та опрацьованих результатів авторського анкетування розроблено методичні рекомендації впровадження елективного курсу «Робототехніка» у молодшій школі.
– Чи легко вам давалося написання цієї праці?
– Виконуючи певні дослідження, опрацьовувати теоретичний матеріал, формувати тези, перевіряти припущення, проводити експерименти й описувати результат – це насправді доволі кропітка і складна робота. Але коли процес захопливий і цікавий, а питання актуальне не тільки крізь призму педагогічного дослідження, а ще й у моїй професійній діяльності (адже я вже кілька років навчаю діток робототехніки), тоді робота йде продуктивно, мотивуючи писати, досліджувати та перевіряти більше припущень.
Нині у школах триває активне впровадження курсу «Робототехніка», але, почавши працювати в ліцеї вчителькою інформатики, я помітила, що сам курс є дуже «сирим» і потребує глобального реформування, починаючи з державного рівня і закінчуючи кваліфікованими педагогами в цій галузі та розумінням з боку батьків важливості цього курсу для розвитку дітей молодшого шкільного віку.
Елективний курс «Робототехніка» – це навчальний курс, який пропонують у школах або в освітніх установах як додатковий, вибірковий предмет для учнів. Цей курс спрямований на вивчення робототехніки, її основних принципів, інженерних навичок і програмування роботів. Елективні курси з робототехніки зазвичай розроблені так, щоб навчити учнів створювати, програмувати та взаємодіяти з роботами. Учні мають можливість зібрати робота зі спеціальних конструкторів, програмувати його для виконання різних завдань і розв’язувати проблеми, що стосуються роботів і автоматизованих систем.
Елективний курс «Робототехніка» допомагає учням зрозуміти, як працюють роботи та як їх можна програмувати для виконання різноманітних завдань. Це стимулює їхній інтелект і фантазію, розвиває аналітичне мислення та сприяє вихованню відповідальності й етичних цінностей у використанні технологій.
– Як склалося ваше життя після закінчення університету?
– Наприкінці третього курсу освітнього рівня «бакалавр» я почала навчати основ робототехніки діток 1–4 класів, де працюю й досі, адже кожного року я вивчаю багато нового, вдосконалюючи здобуті знання та навички і передаючи їх дітям. Після закінчення бакалаврату я пішла працювати в ліцей вчителькою інформатики, де також працюю дотепер. Стосовно робототехніки для діток саме у школі, то потрібно набратися досвіду задля ретельного реформування способів і методів викладання цього елективного курсу, адже робота над цим має бути проведена глобальна.
– Як надалі плануєте розвиватись у професії?
– Наразі планую вступити на аспірантуру та здобути освітній рівень доктора філософії на кафедрі педагогіки та інноваційної освіти Львівської політехніки й у майбутньому, за результатами навчання, продовжити свою педагогічну діяльність уже у ЗВО, де хочеться поділитися своїми знаннями та, хоч і порівняно невеличким, досвідом роботи у школах і з дітьми різних вікових категорій. Також хотіла б викладати у ЗВО дисципліну «Робототехніка», як пригадую, було у нас під час навчання в університеті. Шкода лишень, що такий цікавий і практичний предмет припав на період карантину, де ми могли тільки спостерігати за викладачкою, яка демонструвала різні плати та способи підключення у Zoom, і ми пробували відтворити вивчене за допомогою онлайн-платформ, теоретично вивчаючи цей предмет. Але й роботу з молодшими школярами я теж планую продовжувати, адже, як на мене, це найцікавіший вік дітей.
