Премія Верховної Ради України для молодих вчених є однією з найпрестижніших державних відзнак у науковій сфері. Цьогоріч її лауреаткою стала Надія Копійка — науковиця Інституту будівництва, інфраструктури та безпеки життєдіяльності Львівської політехніки. В інтерв’ю Центру комунікацій університету вона розповіла про свій професійний шлях і значення цієї нагороди.
— Розкажіть коротко свою історію: що привело вас у науку?
— У науку мене привело поєднання цікавості й відповідальності. Ще під час навчання на бакалавраті я зрозуміла, що мені мало просто застосовувати готові рішення — хотілося розуміти, чому саме так працюють конструкції, де закладено запас надійності, як можна робити споруди безпечнішими й ефективнішими. Перші усвідомлені кроки в науку я зробила на третьому курсі бакалаврату під керівництвом Ярослава Бліхарського, який згодом став і моїм науковим керівником в аспірантурі. Саме під його наставництвом були перші, ще студентські, конференції, перші перемоги на них і перші публікації. Мою першу статтю, що ввійшла до бази Scopus, ми опублікували, здається, на початку четвертого курсу.
Водночас наукова атмосфера для мене була природною з дитинства: мій батько викладав у Національному університеті кораблебудування імені адмірала Макарова в Миколаєві та є надзвичайно талановитим науковцем у галузі композитних матеріалів і полімерів. Тому ще змалечку я жила в науковому середовищі: у п’ять років могла не знати, де саме на карті Львів, але вже чула й запам’ятовувала, що таке «синергічний ефект» чи «анізотропія». У 2014 році батько приєднався до Збройних сил України, фактично полишивши активну наукову діяльність, і відтоді боронить нашу країну. Для мене він завжди був і є прикладом — і як науковець, і як людина, що здатна поставити інтереси держави вище за власні. Усе це природно підштовхнуло мене до того, щоб спробувати себе в науці — і з часом я зрозуміла, що це справді «моє».
— Чому ви обрали саме будівельну галузь?
— Будівництво для мене — це поєднання дуже «живої» інженерії та великої відповідальності. Результат роботи інженера видно й відчутно: по цих спорудах ходять, їздять, у них живуть і працюють люди. Мені завжди було цікаво, як зробити конструкції не лише міцними, а й довговічними та безпечними, особливо в умовах, у яких сьогодні опинилася Україна.
Щодо цього маю одну кумедну історію. Коли настав час обирати пріоритети після ЗНО, я довго вагалася: подавати документи першим пріоритетом на будівництво у Львівську політехніку чи на журналістику в інший університет. У школі в мене був більш гуманітарний напрям, я багато писала, вигравала міжнародні й національні конкурси художніх текстів, тож журналістика здавалася цілком логічним шляхом. ЗНО я склала з досить високими балами й розуміла, що за першим пріоритетом точно потраплю на бюджет. Щоб визначитися, я вирішила… кинути монетку. Випала журналістика, але я ж дівчина, тому зробила все навпаки й обрала будівництво. Мої друзі досі жартують, що «долю Копійки визначила копійка». Тепер я розумію, що інтуїція тоді не підвела: будівельна галузь дає змогу поєднати аналітичне мислення, творчість і реальний вплив на простір, у якому живуть люди.
— Що належить до сфери ваших наукових інтересів?
— Мої наукові інтереси пов’язані з підвищенням надійності та довговічності будівельних конструкцій, особливо в умовах їх пошкодження чи інтенсивної експлуатації. Зокрема, я працюю над:
використанням композитних матеріалів для підсилення та відновлення пошкоджених залізобетонних конструкцій, що особливо актуально для об’єктів, які постраждали внаслідок бойових дій;
застосуванням цифрових технологій для моніторингу напружено-деформованого стану конструкцій, зокрема методом частотної кінематичної зйомки;
цифровізацією та диджиталізацією будівельного середовища й процесів, автоматизацією прийняття рішень;
розвитком концепції цифрових двійників (Digital Twins) будівель і споруд — коли створюється віртуальна модель об’єкта, що «живе» разом з реальною спорудою, реагує на зміни її стану й дає змогу прогнозувати поведінку конструкцій у часі.
Мені цікаво поєднувати матеріалознавчий підхід (як саме працюють композити у разі підсилення залізобетону) із сучасними цифровими інструментами — від сенсорних систем та методів частотної кінематичної зйомки до побудови цифрових двійників. Усе це в комплексі дає змогу не лише «лікувати» пошкоджені конструкції, а й переходити до більш проактивної моделі: передбачати проблеми й запобігати їм ще до того, як вони стануть критичними.
— Над якими найбільшими проєктами працюєте зараз?
— Якщо чесно, зовсім нещодавно я завершила свій наймасштабніший «проєкт» останніх років — достроково захистила дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії за три роки навчання в аспірантурі. Це була велика й дуже інтенсивна робота, яка поєднувала дослідження, публікації, викладання та участь у грантах.
Зараз я залучена до міжнародного проєкту The Bridge формату Erasmus, який спрямований на адаптацію BIM-технологій до українських будівельних реалій і розширення їх упровадження в практику. Для нас це важливо, бо без цифровізації та ВІМ-моделювання неможливо говорити про сучасне, ефективне й прозоре будівництво та відбудову.
Окрема важлива лінія роботи — розвиток міжнародної співпраці. Зокрема, ми зараз активно працюємо з колегами зі Швейцарського університету в Берні й уже наступного року плануємо запустити спільний вибірковий навчальний модуль для студентів. Він буде присвячений сучасним підходам до проєктування та моніторингу конструкцій із використанням цифрових технологій. Для мене це не лише про науку, а й про обмін досвідом і формування нового покоління інженерів, які мислять глобально.
— Чим ви завдячуєте Львівській політехніці у своєму професійному становленні?
— Львівська політехніка для мене — це місце, де я сформувалася як інженерка й науковиця. Тут я здобула сильну фундаментальну підготовку, зробила перші кроки в науку, виступила на перших конференціях, опублікувала перші статті й у підсумку захистила дисертацію. Особливо я вдячна колективам кафедри будівельних конструкцій та мостів і кафедри автомобільних доріг та мостів — саме там я зростала фахово на різних етапах навчання й роботи. Окрема подяка Ярославу Бліхарському за керівництво ще на етапі бакалаврату, магістратури та аспірантури, за вимогливість, підтримку й довіру. Я також щиро вдячна всім викладачам, які допомагали, радили, надихали й часом підштовхували до складніших завдань, ніж я сама була готова взяти. Я справді пишаюся тим, що сьогодні можу називати цих людей своїми колегами й далі розвиватися разом із ними вже в ролі викладачки Львівської політехніки.
— Що вас найбільше надихає в науковій роботі?
— Насамперед мене надихає усвідомлення, що результати досліджень можуть бути практично застосовані для підвищення надійності та безпеки конструкцій, особливо в контексті відновлення інфраструктури України. Важливим стимулом є момент наукового відкриття в широкому сенсі: коли вдається запропонувати новий підхід, підтвердити гіпотезу експериментом чи чисельним моделюванням, досягти результату, який доповнює або уточнює існуючі уявлення. Окремим джерелом натхнення є робота зі студентами та молодими науковцями. Можливість залучати їх до актуальних досліджень, спільно формувати нові напрями та підходи створює відчуття тяглості наукової школи й відповідальності за формування професійної спільноти, що працюватиме над розвитком будівельної галузі в Україні.
— Які були ваші емоції, коли ви дізналися про присудження вам Премії Верховної Ради України для молодих вчених?
— Якщо чесно, першою реакцією було здивування. Мені справді довелося кілька хвилин просто згадувати, що я взагалі подавала документи на цю премію, адже це відбулося ще у 2023 році, а процес оцінювання, рецензування та розгляду робіт є досить тривалим. Щиро кажучи, я не дуже вірила, що зможу її здобути, і вже майже забула, що моя робота досі перебуває на розгляді. Коли ж я це усвідомила, з’явилося дуже сильне почуття радості й вдячності — за довіру, високу оцінку моєї праці та підтримку моїх наукових наставників і колег. Це була не лише особиста приємність, а й усвідомлення, що тема, над якою я працюю, є актуальною й важливою для держави. Особливі емоції додало й те, що нагороду вручав Голова Верховної Ради України — це посилило відчуття відповідальності й мотивувало рухатися далі.
— Що для вас означає ця відзнака?
— Для мене ця відзнака насамперед є визнанням актуальності теми, над якою я працюю, і підтвердженням того, що результати досліджень у сфері підсилення та відновлення конструкцій, цифрового моніторингу й цифровізації будівництва потрібні на рівні держави. Це важливий маркер того, що моя наукова траєкторія обрана правильно. Водночас я сприймаю цю премію не стільки як особисте досягнення, скільки як результат спільної роботи — моїх наукових керівників, колег, кафедр, інституту. Для мене це стимул піднімати планку вимог до себе, активніше розвивати міжнародну співпрацю, залучати студентів до досліджень і робити все можливе, щоб наука в Україні працювала на відбудову та модернізацію нашої інфраструктури.
— Яким ви бачите свій наступний великий крок у професійній чи науковій кар’єрі?
— Якщо щиро, інколи хочеться сказати: «Дайте видихнути, я ж тільки-но дисертацію захистила». Але загалом я доволі чітко уявляю майбутні орієнтири.
У професійному плані це подальший розвиток у Львівській політехніці як викладачки та дослідниці: розширення участі у міжнародних проєктах, зокрема в напрямах цифрових двійників, ВІМ-технологій і відновлення пошкоджених конструкцій, а також створення стійких наукових колаборацій із закордонними університетами.
У науковому плані — поступовий розвиток в обраній тематиці: залучення студентів до спільних досліджень, участь у грантових і міжнародних проєктах, поглиблення напрацювань у сфері підсилення та моніторингу конструкцій із використанням цифрових технологій. Хочеться крок за кроком вибудовувати стабільну й корисну для практики дослідницьку діяльність. Для мене важливо, щоб кожен наступний крок був не лише новим етапом у кар’єрі, а й внеском у розвиток будівельної галузі України. У перспективі, звичайно, думаю і про подальшу наукову кваліфікацію, але передусім хочу якісно реалізувати нинішні можливості: довести до результату поточні проєкти, запустити нові міжнародні ініціативи й допомогти молодшим колегам зробити їхні перші кроки в науці.
