Катерина Кузів — викладачка кафедри візуального дизайну і мистецтва Національного університету «Львівська політехніка» й талановита мисткиня, чия творчість вражає своєю багатогранністю. Вона працює в царині сакрального мистецтва, монументального живопису та станкової графіки, майстерно поєднуючи традиції із сучасним художнім баченням.
— Катерино, розкажіть, будь ласка, коли у вас з’явився інтерес до творчості?
— Я вважаю, що інтерес до творчості є у всіх, адже це завжди цікаво, коли з’являється щось нове і ти до цього причетний. Мої батьки, які є викладачами, приносили додому роботи на перевірку, після якої лишалося багато непотрібного, використаного паперу. Я любила годинами сидіти й виводити на ньому ручкою спіральки — це, напевне, мої найраніші спогади. Коли ж я готувалася до школи, мені подобалося писати в зошиті у клітинку цифри у правильній послідовності, зокрема багатозначні числа, найменувань яких я ще не знала, але розуміла, в якій послідовності відбуватиметься зміна написання. Ця їхня послідовність, зміна форми та ритм заворожували мене. Згодом була Львівська художня школа імені Олекси Новаківського, яка нагадувала мені казковий замок, потім навчання у Львівській національній академії мистецтв на кафедрі монументально живопису. Там я мала друзів зі спільними захопленнями та чудових викладачів. Потім уже настало життя після академії… Тобто є певний шлях зростання потреби творити, і візуально висловитися мені набагато легше й комфортніше, ніж словесно.
— Що вас спонукало до іконопису? Скільки робіт уже «вийшло з-під вашого пензля»?
— Обліку виконаних творів не веду, через що їх кількість вказати вам не зможу. Іконописом я зацікавилася десь на середині свого навчання в Академії мистецтв. У нас на практиці було завдання виконати копію ікони з Національного музею імені Андрея Шептицького, а наприкінці третього курсу я потрапила на розписи церкви в Старому Селі біля Дрогобича. Мені хотілось у своєму мистецтві говорити про щось конкретне, тривке й нешвидкоплинне, і з часом я знайшла це в іконі.
— Як би ви описали шлях від задуму до завершення ікони? Що найбільше надихає в цьому процесі?
— Надихає різне — це може бути щось побачене чи почуте, що зачепить, наштовхне на роздуми, або якийсь емоційний стан і пошуки відповідей на нього. Іноді буває так, що я вже наче бачу готовий твір і у процесі роботи над ним намагаюсь якомога точніше відтворити те, що уявила. А іноді це ніби ходіння в темряві з ліхтариком — бачиш лише на крок, на два вперед. Тобто я знаю, яким кольором чи фактурою закласти одну площину, і вже вона підказує, якою має бути наступна.
— У яких техніках працюєте?
— Здебільшого я працюю в техніці темперного малярства. Процес відбувається так: проклеюю липову дошку, наклеюю на неї бавовняну тканину (паволоку), потім наношу шість-десять шарів левкасу (розчину крейди та желатину). Згодом шліфую дошку й перебиваю рисунок, зроблений у повний розмір на папері. Далі замішую сухі пігменти з жовтковою емульсією і ними виконую роботу. Іноді поєдную жовткову темперу з акрилом, коли є потреба домогтися певних фактурних елементів. Також працюю з керамікою, ліноритом.
— Розкажіть, будь ласка, про творчу концепцію ваших робіт, представлених на виставці «Нова ікона». Які ідеї та емоції ви в них вкладали?
— На виставці «Нова ікона» є три мої твори: «Зцілення», «Час життя, час смерті» з пленерної теми 2018 року, яка ввійшла до блоку робіт «Святі і свідчення», та дві ікони з пленерної теми 2022 року «Зустріч з Воскреслим» — «Мир вам!» і «Маріє!..», що на виставці ввійшли до блоку «Страсті та Воскресіння». Темою пленеру було «Час життя і час смерті», де я виконала ікону «Зцілення». Я обрала сюжет зцілення розслабленого, бо хотіла показати, як через прощення гріхів (смерть як наслідок гріха) настає переміна життя (зцілення). У Писанні сказано, що людей було так багато, що друзі, які принесли розслабленого, не могли ввійти з ним, через що розібрали дах і згори спустили ложе з паралізованим. Я у своїй іконі не показую натовпу, акцентую на постаті Христа та паралізованого, проводячи паралель зі сповіддю. Друзів показую лише як руки, їхню поміч. Роботи у 2022 році, на пленері з темою «Зустріч з Воскреслим», у всіх нас були просочені повномасштабним вторгненням росії в Україну, болем втрат і постійним контактом зі смертю. Крім того, цього року померли двоє учасників пленеру, яких нам дуже бракує... Ікони «Мир вам!» і «Маріє!..» — роздуми над словами, які чуємо під час церковних богослужінь: «І сльози перемінив єси…». Це про бажання зустрічі з тими, кого вже немає з нами, кого страшенно бракує, про віру у воскресіння і можливість зустрічі знов. У цих роботах, де зображую Воскреслого Ісуса Христа, що явився своїм учням і Марії Магдалині, я використовую свічення сердець як візуалізацію стану щастя та миру, а тінь рослин символізує тінь від Раю, що вказує на його існування.
— Як ви оцінюєте внесок таких виставок, як «Нова ікона», у популяризацію новітнього сакрального мистецтва?
— Пленер, започаткований у 2009 році Товариством друзів Новиці, кафедрою сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв та Інститутом українознавства Варшавського університету, відбувається щороку, збираючи іконописців з різних країн. Виставка «Нова ікона» — це збірка відібраних робіт, створених на пленерах за 15 років. Загалом цей пленер цінний тим, що ставить за мету розвиток сучасної іконографії, ікони не як історичного артефакту, а як візуального богослов’я, яке зрозумілою мовою звертається до сучасного глядача. Щороку пленер пропонує нову тему, над якою роздумують запрошені учасники, а опісля виконують свої твори. Так відбувається розвиток іконографії.
— Що, на вашу думку, є ключовим у розвитку індивідуального художнього мислення студентів?
— Індивідуальне художнє мислення залежить від наповнення особи, її знань, умінь, характеру, вподобань і цінностей. Студент має не тільки здобувати знання, а й формуватись як особистість, адже саме це і впливатиме на його мислення та індивідуальне художнє вираження. Вміння малювати — це як дикція, щоб нас могли зрозуміти, а щоб говорити — треба мати що сказати.
— Яку найважливішу пораду ви можете дати студентам-дизайнерам, які тільки розпочинають свій творчий шлях?
— Надивленість і середовище важливі, оскільки вони впливають на ваш смак. Лише вміння малювати не зробить з вас художника чи дизайнера, ви лишатиметеся тільки виконавцем чужих ідей, якщо не матимете що сказати. Також вважаю, що обов’язково має формуватися взаємна повага до інтелектуальної праці, адже плагіат є недопустимим. Думайте й аналізуйте, мистецтво — це не просто змальовування. Процес творення — це аналіз, дослідження, вияв свого ставлення. Любіть те, що робите.
