Упродовж трьох днів – 27, 28 і 29 серпня – Львів стане центром світового українства. У ці дні до міста з’їдуться представники українських діаспор із 39 країн – з нагоди 50-ї річниці діяльності Світового Конгресу Українців (СКУ). «Дні української діаспори» відбуватимуться на базі Національного університету «Львівська політехніка», а основні організаційні турботи взяв на себе колектив Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки. Напередодні масштабного дійства директор Інституту, заслужений працівник освіти, кандидат педагогічних наук, доцент, лауреат премії імені Ірини Калинець Ірина Ключковська розповіла «ВЗ» про особливості цьогорічного форуму діаспорян.
– Пані Ірино, яка офіційна цифра кількості українців за кордоном і яка реальна?
– За межами України живе 20 мільйонів українців. Це цифра, оприлюднена на офіційному сайті Світового Конгресу Українців. Насправді, думаю, їх набагато більше. Є дані, що лише у Польщі зараз живе і працює 1 мільйон 200 тисяч українців. Думаю, ця цифра реальна, врахуючи великі потоки української студентської молоді, яка їде туди вчитися. Уже з’явилася нова хвиля – школярів, які їдуть вчитися у польські школи. Хоча точно ніхто не підраховував реальної цифри, тенденція – до зростання.
– Чому конгрес з нагоди 50-річчя СКУ організовують саме у Львові?
– Світовий конгрес українців обрав Львів, бо ідентифікує його з Європою. СКУ – наші партнери вже понад десять років. Саме в нашому інституті відбувалися чотири величезні конгреси, на які приїжджали люди з сорока країн світу. Національний університет «Львівська політехніка» – єдиний університет, який на системній основі працює з українцями світу. У 2016 році ми підписали з СКУ меморандум про співпрацю, який став своєрідним підсумком спільно пройденого шляху і визначив напрями подальшої роботи у майбутньому.
В Україні для святкувань обрали два міста – Київ і Львів. Те, що урочистості відбуватимуться і в Києві, тішить, бо є можливість участі представників влади. Там відбудеться економічний форум, «парадна» подія у Мистецькому арсеналі за участю перших осіб держави. У Києві події почнуться 25–26 серпня. Але у Львові відбудуться наймасштабніші заходи.
– Чим цей конгрес важливий для України?
– СКУ об’єднує українські громадські організації з 53 країн світу і є голосом 20-мільйонної української громади. Вони показали нам, як важливо мати консолідовану організацію, здатну поборювати внутрішні конфлікти. Це урок для політичних партій в Україні, для наших громадських організацій в Україні й за кордоном. Не всі вони входять в СКУ. Але якщо організація не є захищена, є великі ризики, що піддається чужим впливам. А це важливо, особливо в умовах гібридної війни. Маємо чимало прикладів, коли «русській мір» входить у наші громадські організації і розвалює їх зсередини. Тому питання єдності залишається на порядку денному не тільки в Україні, а й в українській спільноті за кордоном.
– Українці з яких країн приїдуть на конгрес?
– Підтвердили свою участь делегації з майже сорока країн світу. Для нас не було дивним, що зголосилися приїхати з Канади, США, Аргентини, з країн Європи (Франція, Німеччина, Бельгія). Там є давні діаспори, які мають столітні історії. Не здивувалися, коли зголосилися українці з країн, з яких раніше не приїжджали, – Об’єднаних Арабських Еміратів, Південно-Африканської Республіки чи Туреччини. Здивувала велика кількість українців з Росії. Це буде найчисленніша делегація (кілька десятків осіб). Чому це дивно? На жаль, знаємо численні факти переслідувань, тиску на українців Росії. Їм ще дозволяють танцювали і співати у фольклорних гуртках. Якщо йдеться про серйозніші речі, наприклад, про освіту, – це не толерується. Озброювати людей інтелектуальними знаннями російській владі невигідно.
У 2009 році ОБСЄ провели моніторинг освітніх питань українців у Росії і росіян в Україні. Проаналізували, наприклад, кількість використаних бюджетних коштів на розвиток шкіл, випуск підручників. Виявилося, що Україна давала мільярди гривень на утримання російських шкіл. А в Росії – по нулях. Тільки після цього моніторингу ОБСЄ у Росії вийшов перший (і наразі останній) підручник української мови.
Представників української діаспори в Росії переслідують. Навіть боюся вам сказати їхні прізвища. Можу назвати хіба що Віктора Гіржова – він очолював громадську організацію у Москві, виїхав після початку російської війни до України. Незважаючи на те, що його дружина і син у Росії, його самого туди не впустили.
Люди, які їдуть з Росії на наш конгрес, не один раз зверталися до нас із проханням не називати їхні прізвища, не фотографувати їх. В’їжджаючи в Україну, вони називають інші причини приїзду – родини, професійні контакти. Але не участь у Світовому Конгресі Українців, який у списку організацій, заборонених на території Російської Федерації. З повагою ставлюся до такого їхнього бажання, бо розцінюю їхній приїзд в Україну як акт громадянської мужності.
– Чи нема побоювань, що російські діаспоряни пройшли обробку ФСБ і є «засланими козачками»?
– Відслідковувати такі речі – робота СБУ. Зі свого боку, ми робимо все можливе, щоб підтримати українську спільноту в Росії, не дати їм опинитися в ізоляції від світового українства та від України.
– Нинішня влада активно співпрацює з діаспорою. Про це свідчать кадрові призначення, зокрема, Наталії Яресько, яка працювала міністром фінансів України, Уляни Супрун, яка зараз є міністром охорони здоров’я. Однак діаспоряни в нашому уряді «не приживаються», проєвропейські реформи йдуть важко… Дається взнаки різниця менталітетів?
– Наталія Яресько й Уляна Супрун – приклади того, що залучати представників діаспори до роботи в державі – дуже ефективно. Обидвом довелося ламати опір системи і впроваджувати радикальні, не завжди популярні рішення. З одного боку, це легше робити людям з-поза системи, які бачили, як працюють інституції у розвинених демократіях. З іншого – вони говорять українською і щиро вболівають за успіх України. До речі, Уляна Супрун у рамках Світового Конгресу Українців започаткувала просто унікальний і надзвичайно успішний проект «Захист патріотів», який і зараз діє. Це є передача натівських аптечок для наших воїнів, тренінги для лікарів, курси для бійців. Це дало можливість врятувати тисячі життів наших людей. Сподіваюся, на посаді міністра вона зможе реалізувати усе, що запланувала.
– Але чи дається взнаки різниця менталітетів. Як діаспора може нас навчити європейському світосприйняттю, передати нам європейські цінності?
– Про передачу менталітету не йдеться. Їхнє завдання – передати свої уміння і знання нам та самим від нас збагатитися. Навіть наші трудові мігранти (а це від 4 до 7 мільйонів людей, які виїхали за період незалежності України), є цінними надбанням для України.
– Розкажіть про представників української діаспори в «екзотичних країнах».
– Українці виїхали у такі країни як Південно-Африканська Республіка, Об’єднані Арабські Емірати, Нова Зеландія, Ісландія за різних обставин. Частина виїхала через особисті обставини – наприклад, одружилися з іноземцями. Але велика частина з них називають себе «експатами» (від expatriate – «ті, що виїхали з батьківщини»). Здобули у провідних університетах світу добру освіту і працюють там. Великим поштовхом для консолідації українців, які до того не були в жодній українській організації, стали події Революції Гідності, а потім війни з Росією. Цей «пусковий механізм» запустив процес створення українських громад там, де їх раніше не було, а тепер вони об’єднують українців, які хочуть допомагати Україні.
Мало не щотижня отримуємо відомості про створення нової української школи. Нещодавно дві нові школи створили у Норвегії, дві школи – у Голландії, дві – у Бельгії. Вже не кажу про Іспанію, Португалію, Грецію, де це все є. Українська присутність у світі збільшується. З одного боку це добре, бо є таки можливість впливати на владу у країнах проживання. Де є давня, сконсолідована громада (наприклад, у Канаді «наші люди» працюють в уряді), вони мають можливість лобіювати українські питання. Це важливо зараз, коли стоїть питання санкцій проти Росії. Де громада слабша, і вони не мають сили впливати на уряди, там організовують пікетування посольств, маніфестації, громадські акції. Люблю цитувати професора Римського університету «Ла Сапієнца» Джованну Броджі: «Українська жінка в Італії робить більше, ніж усі дипломати разом узяті». Кожен українець за кордоном, який себе ототожнює з Україною, – велика цінність для України.
– Є риса, яка вас дратує в українській діаспорі?
– Думаю, це дратує не тільки мене: коли починаються повчання, мовляв, ви не так робите, ви такі-сякі… Таке є. Важливо, аби настало глибоке розуміння між нами. Вони повинні сприйняти нас з усіма нашими недоліками, а ми відповідно сприйняти їх. Коли буде таке взаємне сприйняття, тоді разом зможемо рухатися вперед.
Фото з особистого архіву Ірини Ключковської