Студентка Інституту права, психології та інноваційної освіти Львівської політехніки Анастасія Безейко двічі ввійшла до числа студентів, які отримують академічні стипендії Президента України. Анастасії ― 19 років, вона навчається на третьому курсі кафедри ЖЗМК. Поки триває дистанційне навчання, живе в рідному містечку на Хмельниччині. Крім навчання цікавиться літературою та мистецтвом, але найбільше любить читати, вишивати й вирощувати рослини. З нами дівчина поділилася своїми думками про університет і освіту.
― Чому ти обрала саме журналістику?
― Я вважаю, що це дуже цікава й важлива в сучасній Україні професія. Праця журналіста передбачає активну участь у суспільному житті, можливість бути корисним людству і буквально змінювати цей світ на краще. До того ж ця спеціальність не обмежує нас у виборі професії. Журналіст ― це багатогранний і універсальний працівник. Якраз те, що потрібно для самовираження непосидючої людини з цілим спектром зацікавлень.
― Що з навчання у Львівській політехніці тобі до вподоби, а що б ти змінила?
― Загалом навчання у Львівській політехніці цілком відповідає моїм очікуванням, окрім того, що майже все воно відбувається в дистанційному форматі. Однак не можу сказати, що це якось негативно впливає на навчання зацікавлених студентів. З переваг ― ми маємо більше часу на інші справи та роботу. Викладачі часто влаштовують нам цікаві зустрічі, а кафедра, на бажання студента, скеровує на навчальну практику у справді хороші медіа. Тож університет дає можливість проявити себе, і це головне. З побажань щось змінити ― менше теорії й більше практики.
― Анастасіє, за які саме досягнення тобі двічі призначено академічну стипендію Президента України?
― На той момент я була на другому курсі й увійшла до десятки найкращих студентів Львівської політехніки. Активно брала участь у науковій діяльності, навіть посіла друге місце в секції ІППО (ІІ етап) 79-ї студентської науково-технічної конференції. За це дуже вдячна своєму науковому керівникові та натхненниці Наталії Дзьомбі. А ще стала переможницею (перше місце серед філологів) університетського туру ХІІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка.
― Як саме дізналася про свої перемоги і як на них зреагували ти та твої близькі?
― Спершу я дізналася про перемогу на конкурсі імені Тараса Шевченка. Результати оголошували на онлайн-конференції наступного дня після конкурсу. Якщо щиро, я не розраховувала навіть на якесь призове місце, адже участь там брало багато студентів. Вийшла ось така приємна несподіванка. Моя сім’я, звичайно, також щиро зраділа. У всіх моїх досягненнях є і їхня лепта.
Цікаво, що про успіх на СНТК мене повідомили наступного дня. Тут на призове місце я сподівалася, адже підготовка до конференції потребувала пильності, а також чимало сил і часу (як власних, так і мого наставника). Той листопад виявився надзвичайно плідним місяцем навчання.
― Що для тебе означає здобуття президентської стипендії?
― Передовсім це своєрідний індикатор якості моєї роботи та нагорода за старання. Неймовірно приємно розуміти, що в нашій країні студентів матеріально підтримують і так заохочують. Ще приємніше усвідомлювати, що моя праця заслуговує на таке відзначення.
― Анастасіє, чи працюєш над якимись проєктами або дослідженнями у межах свого навчання?
― Так, у межах навчання я працюю над різними дослідженнями у сфері журналістики: її адвокаційної й дозвіллєвої складової в Україні та світі. Відповідальне написання тез доповідей, курсової роботи, окремого завдання у межах певної дисципліни чи навіть просто матеріалу будь-якого жанру стає справжнім проєктом, до якого часто повертаєшся у процесі своєї наукової діяльності. Усе це напрацювання, які я з часом лише доповнюю і розширюю. Жодне моє дослідження не завершене, я готова повертатися до них знову і знову, адже журналістика теж не стоїть на місці, а постійно розвивається.
― З якими найбільшими труднощами стикалася під час навчання?
― Мабуть, найбільший страх кожного студента ― реченець, що наближається до кінця надто швидко. Іноді нелегко впоратися з усім, особливо якщо виконуєш якісь додаткові завдання. До того ж обов’язки старости також потребують моєї уваги та часу. Але за три роки наче ніхто не скаржився.
― Якою бачиш свою кар’єру після закінчення університету?
― Я досі перебуваю в пошуку себе і намагаюся зрозуміти, що мені вдається робити найкраще, а також що мені подобається робити найбільше. Тому, наприклад, навчальну практику я проходила в абсолютно не схожих між собою медіа, аби спробувати себе в різних амплуа. Статус студента дає змогу експериментувати, прислухаючись до своїх талантів, потреб і бажань. Намагаюся максимально використовувати цей час на свою користь. Можливо, я працюватиму за фахом чи вдамся в наукову діяльність, або ж доля складеться якось інакше. Поза сумнівом, здобуті в університеті навички обов’язково згодяться в житті.
― Що мотивує під час навчання?
― Я сприймаю навчання як можливість самоствердження і розвитку. Насамперед це моя власна вигода. Що ж може мотивувати людину ще більше, глобальніше ― це потенційна користь для суспільства і світу. Кожен із нас ― маленький герой для всієї планети, своєї країни, сім’ї й самого себе.
― Які поради можеш дати студентам, щоб вони теж змогли здобути президентську стипендію?
― Вірити в себе й іноді старатися трохи більше, ніж хочеться спершу, адже поріг наших можливостей завжди поза межами наших уявлень. Вчасно відпочивати та навчитися відчувати себе, свої слабкі і сильні сторони, зважати на них як у навчанні та професійній діяльності, так і в особистому житті. Навчитися сприймати критику й використовувати її лише на свою користь. Ну і, звичайно, не боятися помилок, чогось нового та складного.