Доцент кафедри дизайну та основ архітектури Львівської політехніки Ігор Юрченко приблизно тридцять років займається аквареллю. «Аудиторія» не раз писала про його творчі подорожі й виставки, відкриття в університеті акварельної школи. Цього разу зазирнемо глибше – яка різниця між східною і західною мистецькою культурою простежується тепер з погляду художника, як відбуваються пленери і що передує виникненню картини?
Схід і Захід
– Якщо говорити про Європу, то свій слід у її мистецтві й культурі загалом залишила школа Баухаузу: менше декору, орнаменталізації, більше мінімалізму щодо форми. Продовжує панувати постмодернізм, що дає змогу людині бути вільною в творчості, але й вимагає від неї вибору того, що покаже іншим – не раз ми бачимо не зовсім прийнятні для споживача речі. Хоч тепер завдяки інтернету йде змішування культур і азійський регіон економічно розвивається, Європа залишається центром творення мистецьких ідей та концепцій.
На Сході я би виділив школу Китаю. Вона має традиційні риси, які мені подобаються: спостерігаючи за природою (як, скажімо, росте бамбук чи плаває рибка), мистець одним ударом мазка здатен виразити форму й зміст, при цьому дуже добре в картині працює простір. Академічна ж сучасна школа в Китаї надто прив’язана до соцреалізму. Роботи її представників вражають великими розмірами – акварельні картини мають по два-три метри. Зате акварель у цій країні за популярністю нічим не поступається олійному живопису.
Найбільш плачевний стан акварелі у пострадянських країнах. Колись вона мала свою нішу, та згодом перейшла в техніки допоміжні і втратила привабливість. Причина, ймовірно, в тому, що її матеріали не такі довговічні й не такі світлостійкі.
Пленери, виставки, майстер-класи
– Залишаюся як представник України організатором фестивалю акварелі в італійському місті Фабріано. Цьогоріч я там провів власний майстер-клас, була й виставка українських митців, політехніки Ольга Чоломбітько, Інна Мосор й Ольга Лисенко потрапили в її каталог. Наступним місцем, яке надихає до творчості, вчетверте для мене стала Албанія. Цього року в ній відбувалися виставка і пленер (художники, які не могли приїхати на пленер, стали учасниками виставки в Тирані). Крім цього, низка майстер-класів, один з яких випало провадити мені. Під час пленеру нас привозили до якогось цікавого містечка, як от Берат, Влора, де ми гуляли й вибирали собі ті місця, котрі хотіли зобразити. Наступного дня – інше історичне містечко. Два-три дні ми малювали узбережжя Адріатики. Згодом була збірна виставка в туристичному Саранда. На жаль, через часті переїзди мені довелося перейти на менший формат картин – А5, А6 і малювати етюди. Взагалі, роблю загальний шкіц композиції, а згодом насичую її деталями.
В останній день перебування в Албанії художники мали зустріч із мером Тирани. Він нагородив медалями представника акварельної школи Китаю доктора Чана, президента світової організації акварелі Атанура Догана і мене як популяризатора Албанії через свої твори. Поза тим я популяризував і Політехніку – ходив у її фірмовій футболці. Всі питали, де є такий заклад. Шкода, що на футболці відсутній напис англійською. Проте мені подобається матеріал, з якої вона зроблена, – дуже добре в ній у спеку.
Творення зблизька
– Раніше я був більш академічний. Тепер переходжу до узагальнення форм, намагаюся вводити великі мазки. Оскільки ще не маю досвіду трансформації фігури, то людей на картинах наразі нема. Не обмежую себе сюжетно, працюю і по сухому, і по мокрому папері, з різними матеріалами. Знаходжу тематику й виношую її інколи декілька років – шукаю відповідні пластику, формат, зображальну мову. Коли втомлений, то малюю реалістичні речі.
Для створення окремих художніх ефектів, буває, використовую сіль. А ось туш чи інші засоби у твори вводити не буду, бо то як на джинсовий костюм нашити рюші. Воно, звісно, можливо, але потрібно знайти форму для комбінації. Крім цього, на акварельну виставку не подаси таких робіт, бо є вимога – 80–90% акварельної техніки, а решта – технік додаткових.
На творчість впливає все. Дивлюся різні фільми, мені цікава їхня побудова, розвиток сюжету. Читаю переважно фахову, інколи філософську літературу. Подобається ритмічна музика, де є динаміка, близька до форм, які малюю.
З натхненням у мене гаразд, якщо не засмічені мої серце й душа. На жаль, дуже мало людей, які вкладають у тебе позитив, натомість багато таких, що створюють дискомфорт розповідями і вчинками. А художник же – це той, хто вбирає.
Ті, хто бачать мої картини, переважно захоплені технікою та їхньою кольоровою гамою, поєднанням кольорів, композицією. З критичних зауважень колег – більше малювати і менше займатися наукою (досліджую етнокультурні традиції в сучасному дизайні).
