У межах Програми «Гостьовий лектор» катедра української мови Національного університету «Львівська політехніка» приймала дослідницю з Великобританії – Лідію Тиміш, кандидатку історичних наук, лекторку історії у Спілці українських вчителів та освітян (Лондон).
Протягом тижня – з 30 травня до 5 червня 2025 року – Лідія Тиміш дистанційно прочитала серію із п’яти тематичних лекцій для студентів спеціальностей «Архітектура», «Дизайн», «Видавнича поліграфія». Лекції були інтегровані в курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)» та мали міждисциплінарний характер – на перетині історії, філології, культурології та мовної освіти.
Тематика лекцій охоплювала знакові постаті, інституції та друковані видання, які формували українську мовно-культурну ідентичність у першій половині ХХ століття. Зокрема, слухачі ознайомилися з такими темами:
- Роль церкви у збереженні рідної мови містян у міжвоєнному Львові;
- Діяльність митрополита Андрея Шептицького як мецената українського шкільництва та культурних товариств;
- Внесок василіянських видань у розвиток історичних і мовознавчих студій;
- Діяльність Історико-філологічної секції НТШ у міжвоєнний період.
Лекції викликали жвавий інтерес серед студентів, які отримали можливість глибше зануритися у фаховий історико-філологічний контекст, що безпосередньо пов’язаний з професійною сферою – візуальними комунікаціями, архітектурним мисленням, видавничою справою.
До прикладу, одна із онлайн-лекцій дослідниці Лідії Тиміш було присвячено аналізові видавничої, наукової й культурної діяльности Чину святого Василія Великого в міжвоєнний період, з особливою увагою до видання «Записки ЧСВВ». Це перше церковно-історичне наукове видання українською мовою, яке стало важливою платформою для фіксації, дослідження та збереження духовної й культурної спадщини УГКЦ.
«Записки Чину святого Василія Великого» виходили з 1924 до 1939 року у Львові при монастирі св. Онуфрія, а згодом – з 1949 року в Римі. Їхнім редактором першої серії був о. Іван Йосафат Скрутень, ЧСВВ – церковний діяч, історик Церкви, дійсний член НТШ, знаний проповідник. Видання охоплювало низку тематичних розділів: «Статті», «Матеріяли», «Різне», «Бібліографія» й публікувало оригінальні дослідження, архівні документи, рецензії, бібліографічні огляди, а також переклади іноземних джерел, пов’язаних із історією Церкви.
Задумом редакції було щорічне видання одного випуску. Чотири випуски складали том, і загалом у 1924–1939 роках побачило світ шість томів. Кожен випуск мав наклад 300–500 примірників. Поряд із «Записками» діяла окрема серія під назвою «Бібліотека Записок ЧСВВ», де публікували більші наукові праці у вигляді відбиток. Усі видання друкувалися у Жовківській друкарні при монастирі ЧСВВ Різдва Христового.
У лекції було підкреслено, що в період міжвоєнного тиску на українське населення з боку польської влади, особливо після анексії Східної Галичини та розпаду ЗУНР, культурно-історичні дослідження стали інструментом збереження духовного опору та самоідентифікації. Більшість українців регіону належали до УГКЦ, і Церква, яку очолював митрополит Андрей Шептицький і пізніше патріарх Йосиф Сліпий, відігравала роль інтелектуального й морального провідника. Обоє духовних лідерів акцентували на важливості освіти, культури, наукового знання та збереження архівів як основи національної тяглости.
Особливу увагу лекторка приділила авторському складу «Записок». Серед 95 науковців і дописувачів – історики, богослови, філологи, як от Іван Крип’якевич, Іван Огієнко, Дмитро Олянчин, Володимир Січинський, Михайло Андрусяк, а також отці ЧСВВ: М. Ваврик, П. Філяс, Т. Галущинський, Г. Кінах, Т. Коструба, М. Лончина, І. Луб, Р. Лукань, М. Марисюк, П. Теодорович, Д. Ткачук, А. Трух. У текстах «Записок» було репрезентовано погляди як католиків, так і православних авторів, що свідчило про відкритість і наукову інклюзивність видання.
Лекція Лідії Тиміш не лише вичерпно окреслила видавничу історію «Записок ЧСВВ», а й продемонструвала їхнє значення як потужного інструменту формування національної ідентичности, інтелектуального опору та духовного стрижня українства. Доповідь вирізнялася ґрунтовністю, точністю в поданні джерел, міждисциплінарним підходом і глибоким розумінням церковної ролі у збереженні історичної пам’яти. Це була цінна лекція для всіх, хто цікавиться українською історією, церковною культурою та видавничою традицією ХХ століття.
Студентські відгуки беззаперечно засвідчують необхідність і доречність запрошувати гостьових лекторів:
«Найбільше вразила розповідь про о. Івана Йосафата Скрутня – видатного василіянина, церковного історика й редактора першої серії «Записок Чина св. Василія Великого». Його праця та внесок у розвиток наукових церковних видань є справді приголомшливими. Особливо цікаво було дізнатися про діяльність Жовківської друкарні та роль монастиря св. Онуфрія у цьому процесі. Щиро вдячна за лекцію – вона справді залишила великий слід у моїй пам’яті».
«Лекція залишила позитивне враження й підкреслила вагомість духовної спадщини, освіти та історії для збереження української ідентичности в непрості часи. Особливу увагу було приділено історичному контексту Львова у міжвоєнний період, коли українці Східної Галичини опинилися під польською владою та зазнавали культурної асиміляції. На цьому тлі постала важлива роль Української Греко-Католицької Церкви та отців Василіян у збереженні національної пам’яти».
«Лекція пані Лідії Тиміш значно розширила моє уявлення про роль Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) у міжвоєнний період, особливо у сфері історико-культурної спадщини, а також допомогла усвідомити, чому УГКЦ тривалий час переслідували і навіть заборонили за радянського часу. Особливо вразила діяльність отця Йосафата Скрутня, який, попри складні політичні обставини та польську політику асиміляції, зміг зібрати навколо видання десятки українських науковців, священників і дослідників. Це свідчить не лише про високий рівень публікацій, але й про потужне прагнення зберегти українську ідентичність. Дуже сподобалося, як лекторка у цьому контексті розповідала про митрополита Андрея Шептицького і Йосифа Сліпого – духовних провідників, які вбачали в культурі та освіті засіб зміцнення національної ідентичности, духовної єдности та збереження спадщини предків. Їхній приклад – це справжнє натхнення. Після лекції з’явилося бажання більше дізнатися про цей період і про те, як церква допомагала зберегти українську ідентичність».
Отож, результатом реалізації програми гостьової лекторки стало збагачення фахових знань і навичок студентів, а також актуалізація міжкультурного діалогу в освітньому просторі. Програма «Гостьовий лектор» сприяє інтернаціоналізації освіти, розширенню змісту дисциплін гуманітарного циклу та створенню актуального інтелектуального простору в університеті.
