Поминальна урочистість цього року була набагато велелюднішою, аніж у попередні роки. Адже відзначали 75-річчя трагедії, яка сталася в ніч з 3 на 4 липня 1941 року. Саме тоді гітлерівські нацисти підло і цинічно розстріляли групу львівських професорів та членів їхніх родин.
До пам’ятника розстріляній професурі, розташованого на Вулецьких пагорбах, прийшли науковці Львівської політехніки, інших вищих навчальних закладів Львова, велика група їхніх колег із Польщі, представники української і польської влад, громадськості. Нагадаємо, що цей монумент постав кілька років тому на вшанування пам’яті жертв тієї жахливої трагедії. Це стало можливим завдяки плідній співпраці міської влади Львова і Вроцлава, Львівської політехніки і Політехніки Вроцлава.
Цілком природно, що ініціативу спорудити монумент під назвою «Не убий!» виявила саме Львівська політехніка, зокрема її ректор професор Юрій Бобало. І не лише тому, що серед розстріляних була група провідних професорів Університету. Трагедія сталася на Вулецьких пагорбах, де тепер постали корпуси гуртожитків Львівської політехніки.
Після виконання Державних гімнів Республіки Польщі і України, які виконав університетський духовий оркестр, запанувала хвилина мовчання. Здається, і пташки у парку перестали співати, тільки із прилеглої до монумента вулиці академіка Сахарова долинав притлумлений віковими деревами шурхіт машин.
Першим на цій сумній урочистості мав слово ректор Національного університету «Львівська політехніка», голова Ради ректорів Львівщини професор Юрій Бобало. Він нагадав історичні факти і передумови знищення польської інтелігенції, розповів про християнську сутність монумента, наголосив на тому, що цей пам’ятник має надзвичайну значимість: «Це – монумент примирення і порозуміння між українцями і поляками. Пам’ятник – очищення від негативних нашарувань і фальсифікації історії в минулому».
Користуючись нагодою, ректор Юрій Бобало висловив щиру вдячність нашим польським побратимам за всебічну підтримку й допомогу Україні у її прагненні вступити у Євросоюз, а також відбити ворожу агресію на Донбасі, забезпечити територіальну цілісність, суверенітет та незалежність нашої країни.
Про гірку пам’ять і надію на мирне майбутнє наших країн і всього світу проникливо говорили у той день Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Польщі в Україні Генрик Літвін, голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка, голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин, міський голова Львова Андрій Садовий, голова міської ради міста Вроцлава Яцек Осовські, голова Товариства електриків Польщі Пьотр Шимчак, ректор Вроцлавської політехніки Тадеуш Вєнцковські.
У всіх промовах звучала лейтмотивом думка: гірка пам’ять минулого спонукає нас перегорнути трагічні сторінки українсько-польських стосунків, співпрацювати заради майбутнього України і Польщі у спільному європейському домі. Звучали слова подяки польському народові, який всіляко підтримує український народ у лиху годину російської агресії.
Пам’ятник – від слова «пам’ять». Квіти, які лягли до його підніжжя, з часом зів’януть. Та нев’янучою буде наша пам’ять!