Посада Ірини Михайлівни – директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Також вона – науковець, публіцист, громадський діяч, кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений працівник освіти України, організатор міжнародних конгресів «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті», автор проекту «Відкриймо для України українську діаспору», лауреат премії імені Ірини Калинець…
Ще Ірина Михайлівна – великий друг «Дня». Була модератором майже усіх зустрічей, які ми щороку проводимо на Форумі видавців у Львові і у «Львівській політехніці». Також Ірина Ключковська завжди вважає за честь представляти фотовиставку «Дня», котра кожного року на запрошення різних інституцій приїжджає до Львова і проходить з величезним успіхом.
Відразу варто зазначити, що Ірина Михайлівна – дуже енергійна людина. Не просто знаю директора МІОКу вже близько десяти років – активно з нею співпрацюю як автор «Дня». Часом, трапляється, розмова відкладається, але не через те, що пані Ключковська відмовляється від спілкування, – у неї справді немає ані секунди вільного часу. Всі її клопоти і труди стосуються справ державних, тому й розпочинаю розмову у переддень уродин, які припадають на 16 жовтня, саме з цього.
«Якщо хочемо, щоби нас цінували, повинні пізнавати самих себе»
– Хочу сказати, що подій відбулося дуже багато, – каже Ірина Михайлівна. – І про кожну з них можна говорити окремо і багато, тому що вони є в контексті нашого загальноукраїнського життя. За останній рік ми провели два симпозіуми – до 150-річчя Андрея Шептицького і до 150-річчя Михайла Грушевського. Започаткували й проект з нагоди 160-ліття від дня народження і 100-ліття від дня смерті Івана Франка.
Чому обрали саме ці три вершинні постаті? По-перше, щоби привернути увагу спільноти в Україні і поза Україною. Це три духовні велети, які належно не вивчені і не оцінені в нашому суспільстві. Щодо митрополита Шептицького, то до його колосальної духовної спадщини, його пастирських послань, я переконана, майже ніхто у своєму житті так і не добрався. Те саме стосується величезної духовної спадщини і Грушевського, і Франка. Якщо хочемо, щоби нас знали і цінували у світі, про що, зрештою, дуже багато писала газета «День», повинні пізнавати самих себе. Тому ми ці заходи провели. І вчинили правильно! Як показують події, що відбуваються в Україні, відзначення цих ювілейних дат пройшло більш ніж скромно…
Про українську мову у світі
– Ми й далі рухаємося у напрямі утвердження розвитку української мови як іноземної, – продовжує Ірина Ключковська. – Нам не раз закидали: «Нащо ви взялися за це, якщо в самій Україні мовне питання не розв’язане?». Але кожен повинен опікуватися своєю справою, а це є напрям, який ми вже кілька років активно розвиваємо. Більше того, переконані, що українська мова як іноземна буде затребувана в цілому світі. І тоді держава повинна бути готова представити інтелектуальний продукт, а це – книжки, методичні розробки… Ми до цього дуже довго йшли, і я вважаю, що саме зараз відбувається переломний момент у розумінні необхідності розвитку цього напряму.
Така література потрібна і у середовищі української діаспори, і це вже є необхідність, яку озвучують нам на наших конференціях, конгресах і симпозіумах. Така література буде потрібна і для іноземців – і для вивчення мови, і для поширення знань про Україну.
Восени у нас відбулися слухання у комітеті з питань євроінтеграції Верховної Ради, ініційовані народним депутатом Оксаною Юринець. І вперше за всю історію незалежної України обговорювали питання з депутатами і фахівцями, які займаються українською мовою як іноземною. Ще навесні ми відправили свої пропозиції з цього приводу до Міністерства освіти і науки і отримали відповідь – що це компетенція Міністерства культури. Але минув час, і новий міністр освіти і науки Лілія Гриневич зрозуміла-почула це питання: вже створена і починає працювати у Міносвіти комісія з питань розробки стандартів української мови як іноземної. До цієї комісії ввійшли й працівники МІОКу. Більше того, ми єдині в Україні створили навчальний освітній портал для вивчення української мови як іноземної «Крок до України», де є матеріали для вчителів, вихователів дитячих садків, для самостійного вивчення української мови.
Також розпочали новий проект щодо співпраці із суботніми школами у світі. Зокрема, у Нідерландах та Італії. Мені видається, що це буде дуже успішний проект, перспективи якого обговорюватимемо у листопаді на нашій IV Міжнародній конференції «Українська мова у світі». Вже зголошені до цього заходу дуже цікаві люди, серед них – Лілія Гриневич.
Ірина Михайлівна зазначає, що не може у такій короткій розмові оповісти всього, що робить МІОК для розвитку проекту «Українська мова як іноземна». І принагідно називає вже дев’яту за ліком Міжнародну літню (липневу) школу, до якої приїхали слухачі з багатьох країн світу. Згадує і вже п’яту поїздку працівників очолюваною нею інституту до Казахстану – саме для навчання діток української мови.
«Держава нарешті розвернулася лицем до діаспори»
Пані Ключковська каже, що обов’язково мусить розповісти про проект «Лис Микита з усього світу» – з нагоди 160-ліття Івана Франка. Франковий «Лис» об’єднає маленьких українців з 33 країн світу, які читають відомий твір Франка. Але відкриє цей проект, наголошує Ірина Ключковська, наша співачка Джамала, яка, до слова, відразу пристала на пропозицію МІОКу. Вочевидь, відіграла роль генетична пам’ять її предків, і тому вона є чутливою до тих, хто був змушений за різних обставин покинути рідну землю. А те, що саме МІОК запросив переможницю Євробачення до участі у проекті, говорить Ірина Михайлівна, є «свідченням нашої солідарності з її багатостраждальним народом».
Розповідає керівник установи і про те, що створений промоційний ролик, котрий розсилатимуть не тільки у громади з різних країн, а й у посольства, на телеканали України і світу, інтернет-ресурси – з надією пробудити інтерес до творчості Франка. До слова: вже відбувся допрем’єрний показ проморолику – у Криворівні, у сільській школі. Чому саме там? Бо відомо, що у село Криворівня часто приїжджав Іван Франко – відпочивати і працювати. Невдовзі відбудеться і прем’єрний показ – у «Львівській політехніці».
Звичайно, не оминаємо у розмові подій, що відбувалися у Києві у серпні, зокрема йдеться про Всесвітній форум українців.
– На мою думку, багато подій у столиці відбулося під знаком української діаспори, – наголошує пані Ключковська. – Говорю і про Всесвітній форум українців, і про річні наради Світової федерації українських жіночих організацій, річні наради Світового конґресу українців. До слова, для нас цей рік також був знаковим, тому що після десяти років нашої праці відбулося підписання Меморандуму про співпрацю зі Світовим конґресом українців. Пишаюся, що за ті десять років ми вибудували концепцію співпраці з українською діаспорою, яка б сміливо могла лягти в основу державної програми і концепції розвитку співпраці держави і діаспори. І перші паростки такої співпраці бачу от тепер, коли держава нарешті розвернулася лицем до діаспори. І це не тільки підписані вище згадані меморандуми. Це конкретна робота. Тому що, як показує практика, найуспішніші проекти Світового конґресу українців були створені спільно світовим українством і світовою діаспорою – це «Незгасима свічка» (питання Голодомору, яке було визнано геноцидом у ряді країн) і «Захист патріотів», який очолювала нині виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я, а раніше – директор гуманітарних ініціатив Всесвітнього конгресу українців Уляна Супрун.
«Живеш лише, коли твоє життя наповнене корисними справами»
– Ірино Михайлівно, точно знаю, що маєте добрий колектив, але він невеликий. То як встигаєте все це робити? Таке враження, що хочете осягнути неосяжне…
– Що нами керує? Вертаюся до нашого безсмертного Франка – «Лиш боротись значить жить… Vivere memento!». Тобто пам’ятай, що ти живеш, а живеш ти лишень тоді, коли твоє життя наповнене корисними справами. І я не вважаю, що ми хочемо охопити неосяжне, позаяк маємо чіткі напрями, в яких працюємо. Це дослідження міграційних процесів, україністика і презентаційна робота. Звичайно, роботи багато. Звичайно, не вистачає людського ресурсу. Звичайно, якби ми могли розгорнутися фінансово на п’ятдесят чи сто людей, для кожного б знайшлася робота.
– Що би побажали самі собі на день народження?
– Повноцінної відпустки. Хочу поїхати на Святу Землю. А ще – на якісь екзотичні острови.
– Повноцінна відпустка – це скільки часу? Щось не віриться мені, що надовго спроможні відірватися від роботи…
– Ну, тижні два. Я взагалі дуже щаслива, що маю можливість працювати у лоні «Львівської політехніки», яка реально, кожен день, сприяє МІОКу у роботі. І я тішуся, що маємо такого ректора – Юрія Ярославовича Бобала, який абсолютно розуміє необхідність розвитку гуманітарних проектів у технічному виші. І тісно співпрацює з газетою «День», що теж для нас дуже важливо.
Насамкінець Ірина Михайлівна зізнається, що зараз має вимушену перерву у роботі, бо прихворіла. Каже, що читає книжку видавництва «Комора» – «Леся Українка. Листи: 1876 – 1897». І цитує фрагмент листа Лесі до Драгоманових: «Врешті і один в полі єсть коли не воїн, то все ж робітник, а се, може, більш стоїть…». А потім підсумовує: «Таким робітником дуже і дуже довгий час є наш маленький МІОК, який робить немалі справи…».